22 січня 2025 року справа № 580/3323/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення,
24.04.2023 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Дубка Сергія Миколайовича з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні позивачу в період з 29.01.2020 по 23.03.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та доплатити позивачу за період з 29.01.2020 по 23.03.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх розмір із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ “Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений наказом від 23.03.2023 № 82. Вважає, що у період проходження позивачем військової служби відповідач нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення у меншому розмірі, а саме в період з 29.01.2020 по 23.03.2023 виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, обраховані виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість станом на 01 січня календарного року. Представник вважає виплату позивачу грошового забезпечення виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 протиправним та таким, що порушує права позивача.
Відповідач проти позову заперечив. 07.09.2023 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в п. 4 Постанови № 704 в редакції з 21.02.2018 - установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням (спеціальним) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. У зазначеному пункті Постанови внесено зміни в абз. 1 п. 4 лише Постановою КМ України № 481 від 12.05.2023 та викладено в редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Жодних зазначень в абз. 1 п. 4 Постанови про скасування, зміну відміну положень не має. Також указав, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 вносить зміни до Постанови КМУ, а тому такі зміни мають бути доведені належним чином для можливості застосовувати такі зміни. З указаних підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У поданому 18.10.2024 відзиві на позовну заяву відповідач також вказав, що позивач пропустив строк звернення з цим позовом до суду. Крім того посилається на несплату позивачем судового збору за подання до суду цього позову.
Ухвалою суду від 24.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою від 10.08.2023 суд зупинив провадження у цій справі до отримання судом витребуваних доказів.
Ухвалою від 24.09.2024 суд поновив провадження у справі № 580/3323/23.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 29.11.2017 (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.11.2017 № 159) та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2023 № 82 був виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 23.03.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.03.2023 № 82, з урахуванням наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.10.2023 № 298, яким внесено зміни в п. 1.4 наказу від 23.03.2023 № 82, приписано, зокрема, виплатити позивачу:
щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період по 23 березня 2023 року у розмірі 467 % від посадового окладу;
надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по 23 березня 2023 року.
Виплатити відповідно до ПКМУ № 168 від 28.02.2022 премію за безпосередню участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, (з 01 по 23 березня 2023 року з розрахунку 30000,00 за повний місяць).
Виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки служби відповідно до п. 1 розділу ХХХІІ Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 № 260;
Грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, відповідно до пункту 2 розділу ХХІІІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 виплачена.
Щорічна основна відпустка за 2017 рік використана у повному обсязі.
Щорічна основна відпустка за 2018 рік використана у повному обсязі.
Щорічна основна відпустка за 2019 рік використана у кількості 31 доба, стягнути
грошову компенсацію за 01 добу перевикористаної відпустки.
Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана у повному обсязі.
Щорічна основна відпустка за 2021 рік використана у повному обсязі.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік використана у кількості 10 діб, виплатити грошову компенсацію за 20 діб не використаної відпустки.
Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана, виплатити грошову компенсацію за 30 діб не використаної відпустки.
Виплатити компенсацію за 84 доби невикористаної додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
У квітні 2024 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом від 07.04.2023 № 0704/02, в якому просив, зокрема, здійснити перерахунок та доплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по день виключення зі списків особового складу, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Як стверджує представник у позовній заяві відповідь на адвокатський запит від відповідача не отримав. Докази на противагу цьому в матеріалах справи відсутні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошового забезпечення у встановленому законодавством розмірі, останній в особі свого представника звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписами ч. 1 ст. 9 вказаного Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.
Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Таким чином, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов'язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.
Суд також урахував, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023).
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що посадовий оклад ОСОБА_1 , його оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 29.01.2020 по 23.03.2023 повинні були визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 01.01.2018).
При цьому суд звертає увагу, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно Постанови № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21.
Також відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У свою чергу, порядок виплати грошової допомоги для оздоровлення на час виникнення спірних у цій справі правовідносин регламентовано розділом XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260).
Так, пунктом 1 указаного розділу Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 2 розд. ХХІІІ Порядку № 260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
За правилами абзацу 1 пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення обчислюється виходячи з грошового забезпечення станом на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Аналогічним чином обчислюється розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (абзац 3 пункту 7 розділу XXIV Порядку №260).
Із змісту довідок в/ч НОМЕР_1 про нарахування та утримання грошового забезпечення за періоди 01/2020 - 12/2020, 01/2021 - 12/2021, 01/2022 - 12/2022, 01/2023 - 12/2023 вбачається наступне.
Грошова допомога для оздоровлення була виплачена позивачу в лютому 2020 року у сумі 13 081,20 грн, у квітні 2021 року у сумі 13 081,20 грн, у липні 2022 року у сумі 13 081,20 грн, у березні 2023 року в сумі 26 562,80 грн. Також відповідно до наказу від 23.03.2023 № 82, з урахуванням наказу від 25.10.2023 № 298, грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, відповідно до пункту 2 розділу ХХІІІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 виплачена.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань була виплачена позивачу у грудні 2021 року у сумі 1 200,00 грн, у листопаді 2022 року у сумі 1 200,00 грн та в грудні 2022 року у сумі 7 945,29 грн. Відомостей про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2023 роки указані довідки не містять. Таким чином, з огляду на наведені вище мотиви обчислення таких допомог повинно було здійснюватися виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих за правилами п. 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103.
Крім того, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Пунктом 5 розділу ХХХІ Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Пунктом 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 передбачено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наказом від 23.03.2023 № 82, з урахуванням наказу від 25.10.2023 № 298, приписано, зокрема, що щорічна основна відпустка за 2017 рік використана у повному обсязі. Щорічна основна відпустка за 2018 рік використана у повному обсязі. Щорічна основна відпустка за 2019 рік використана у кількості 31 доба, стягнути грошову компенсацію за 01 добу перевикористаної відпустки. Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана у повному обсязі. Щорічна основна відпустка за 2021 рік використана у повному обсязі. Щорічна основна відпустка за 2022 рік використана у кількості 10 діб, виплатити грошову компенсацію за 20 діб не використаної відпустки. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана, виплатити грошову компенсацію за 30 діб не використаної відпустки. Виплатити компенсацію за 84 доби невикористаної додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
Також із довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 01/2023 - 12/2023 вбачається, що позивачу у березні 2023 року була виплачена компенсація за невикористані відпустки у сумі 118 647,17 грн.
Отже, враховуючи зазначені вище висновки суду, обчислення такої компенсації повинно було здійснюватися виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих за правилами п. 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103.
Крім того, п. 1 розд. ХХХІІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з абз. 2 п. 5 розд. ХХХІІ Порядку № 260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Отже, одноразова грошова допомога при звільненні розраховується виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Матеріали справи свідчать, що наказом відповідача від 23.03.2023 № 82, з урахуванням наказу від 25.10.2023 №298, було приписано виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки служби відповідно до п. 1 розділу ХХХІІ Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 № 260.
Також із довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 01/2023 - 12/2023 вбачається, що позивачу в травні 2023 року виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у сумі 66 407,00 грн.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 було звільнено з військової служби 23.03.2023, то наявні підстави стверджувати, що одноразова грошова допомога при звільнення повинна була бути обчислена, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.
З огляду на викладене вище в/ч НОМЕР_1 було неправомірно проведено розрахунок позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та виплачено її в меншому розмірі, а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню підлягають задоволенню.
Щодо строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а тому змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Разом із цим, відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Тому, до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк звернення, який у силу пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України був продовжений на строк дії карантину та відповідно скінчився 30.09.2023.
Як було встановлено судом позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу від 23.03.2023 № 82 був виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 23.03.2023.
З цим позовом представник позивача звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду 24.04.2023, подавши його через поштове відділення, тобто в межах визначеного строку, який був продовжений на час дії карантину.
Враховуючи зазначене, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд вважає безпідставним.
Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на несплату позивачем судового збору з огляду на таке.
Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законом і залежить від об'єктивних ознак позову (заяви), з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України “Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI).
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору (частина 8 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.
Враховуючи, що позовні вимоги позивача стосуються правомірності нарахування відповідачем заробітної плати (грошового забезпечення), то позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір», то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 та 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток, грошової допомоги при звільненні за період з 29.01.2020 по 23.03.2023 із визначенням посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, на 1 січня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення), одноразову грошову допомогу на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення), одноразову грошову допомогу на оздоровлення та грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення), одноразову грошову допомогу на оздоровлення та грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення), одноразову грошову допомогу на оздоровлення та грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток, грошову допомогу при звільненні за період з 01.01.2023 по 23.03.2023 із застосуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО