про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
22 січня 2025 року справа № 580/568/25
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Бабич А.М., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії,
17.01.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - відповідач), треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Державний нотаріус Першої Черкаської нотаріальної контори Шалденко Лариса Василівна (далі - треті особи) про:
визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу на відчуження майна без згоди законних представників малолітніх осіб;
зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву щодо надання дозволу на відчуження майна без згоди законних представників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах малолітніх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з урахуванням висновків суду;
стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь судового збору у розмірі 1211,20грн.
Обґрунтовуючи зазначили, що позивач є власником 3/20 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та звернувся до нотаріуса для вирішення питання оформлення договору дарування 3/20 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових споруд, що знаходяться за вказаною вище адресою. Нотаріус відмовила позивачу у посвідченні договору дарування частини будинку, оскільки відповідач листом від 05.12.2024 відмовив у наданні дозволу на відчуження частки будинку, користувачами якого є неповнолітні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Вважає, що такі дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства.
Згідно з п.6 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частина 1 ст.2 КАС України визначає завдання адміністративного судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Термін "суб'єкт владних повноважень" орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
При визначенні компетенції адміністративний суд виходить не лише із суб'єктного складу, а із суті спору. Так, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій, яку треба розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
У контексті викладеного суд урахував усталену практику Верховного Суду (далі - ВС) у подібних правовідносинах, що обов'язкова для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
30 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 523/11247/19 (провадження №61-5950св22, ЄДРСРУ № 107586046) досліджував питання щодо юридичних наслідків висновку органу опіки та піклування. Зокрема, зазначив, що:
«…Частинами четвертою-шостою статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи .
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків для суб'єктів відповідних правовідносин і не має обов'язкового характеру.»
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19.
Питання розмежування юрисдикції спорів щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування та органів опіки і піклування неодноразово було предметом перегляду Верховного Суду. Так, залишаючи без змін рішення адміністративних судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 756/4477/18 зазначала, що:
«…Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
..Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб'єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов'язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Спірні у цій справі правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту особистих немайнових прав та інтересів ОСОБА_1 та її дітей, гарантованих Сімейним кодексом України.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржуване розпорядження, хоч і прийняте суб'єктом владних повноважень, спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права позивачки та третьої особи як батьків дітей.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про приватноправовий характер спірних у цій справі правовідносин.
Таким чином, зважаючи на суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17 під час розгляду спору у подібних правовідносинах.
Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, то касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року - без змін.»
Суд урахував, що позовні вимоги у вказаних справах та у цій справі є подібними та направлені на один результат вирішення спору. Позивач звернувся за захистом майнового права, а саме відчуження на його користь нерухомого майна, право в якому наявне у неповнолітніх дітей.
Зважаючи на суб'єктний склад та характер правовідносин у цій справі, позивач дійшов помилкового висновку, що спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно з ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Припинення дії, яка порушує право та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб відповідно до пунктів 3, 10 ч.2 ст.16 ЦК України є способами захисту цивільних прав та інтересів.
Враховуючи викладене, цей спір не підвідомчий адміністративному суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, за вказаною диспозицією в Україні встановлено презумпцію цивільного процесу.
Тому суд дійшов висновку, що позов належить до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Тому наявні підстави відмовити у відкритті провадження та повернути позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами.
Пунктом 2 ч.1 ст.7 Закону України від 27.02.2020 №3674-VI «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Згідно з ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Сплата судового збору особисто позивачем підтверджується наявною у матеріалах адміністративної справи квитанцією від 15.01.2025 на загальну суму 1211,20грн. Тому наявні підстави повернути сплачений судовий збір у вказаному розмірі.
Керуючись ст. ст. 2-20, 4, 19, 143, 170-171, 295 КАС України, суддя
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Органу опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Державний нотаріус Першої Черкаської нотаріальної контори Шалденко Лариса Василівна про:
визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу на відчуження майна без згоди законних представників малолітніх осіб;
зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву щодо надання дозволу на відчуження майна без згоди законних представників: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах малолітніх осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з урахуванням висновків суду;
стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь судового збору у розмірі 1211,20грн.
Роз'яснити, що спір підвідомчий загальному місцевому суду в порядку цивільного судочинства.
2. Повернути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України сплачений згідно з квитанцією від 15.01.2025 судовий збір за звернення до адміністративного суду з позовною заявою на загальну суму 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
3. Копію ухвали направити ОСОБА_2 .
4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з моменту її складення.
Суддя Анжеліка БАБИЧ