Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
23.01.2025р. справа №520/32368/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі за текстом - Відповідач №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - Відповідач №2, владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.09.2024р. №963340839684 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести пенсію ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 18.05.2023р. з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та про складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.06.2023р. №7/35-00-10-59, виданих Північним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з ВПП, та здійснити її виплату з 18.05.2023р. з урахуванням раніше виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в переведенні на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-XII у спосіб повторної відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.08.1996р. по 10.06.2015р. з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та про складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.06.2023р. №7/35-00-10-59, виданих Північним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з ВПП.
Відповідач №1 з поданим позовом не погодився, наполягаючи у поданому відзиву на правильності обчислення страхового стажу заявника та зазначив про відсутність підстав для переведення заявника на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-XII.
Відповідач №2 з поданим позовом не погодився, у поданому відзиві зазначив, що оскільки Головне управління не здійснювало розгляд заяви позивача про перерахунок пенсії, додані документи до неї не аналізувались. За таких обставин, оскільки у спірних відносинах останнім компетентним органом для розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії є головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, то саме він має завершити процедуру перерахунку пенсії позивачу.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.04.2013р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком як мати особи з інвалідністю з дитинства відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
12.06.2023 р. заявник звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії (перехід на пенсію за іншим Законом - Законом України “Про державну службу»).
За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого від 16.06.2023 за №963340839684 заявнику було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з відсутністю 20-річного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723.
Зокрема, у рішенні від 16.06.2023 за №963340839684 зазначено, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, а отже стаж роботи позивача в державній податковій інспекції з 01.08.1996 по дату звільнення неможливо обчислити як стаж державного службовця, оскільки ОСОБА_1 було присвоєно персональне звання - інспектор податкової служби 2 (другого) рангу.
Не погоджуючись із рішенням суб'єкта владних повноважень про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» заявник звернувся з позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024р. у справі №520/22222/23 (залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024р.) було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.06.2023 у переведенні пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській призначити та виплачувати з 18.05.2023р. ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням до загального трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1996 по 10.06.2015 рр.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024р. у справі №520/22222/23 Відповідачем №1 - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до загального трудового стажу ОСОБА_1 зараховано періоди роботи з 01.08.1996 по 10.06.2015 рр.
Відділом перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 03.09.2024р. складено рішення за № 963340839684 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону № 889 у зв'язку із тим, що у ОСОБА_1 відсутній необхідний 20-річний стаж роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723. Також зазначено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 по справі № 520/22222/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1996 по 10.06.2015 рр. та не зобов'язано врахувати надані довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.
Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач з 02 червня 1995 року по 10 червня 2015 року працювала на посадах, віднесених до посад державної служби: 02.06.1995 Наказом №39-Л від 02.06.1995 прийнята на посаду державного податкового інспектора відділу аудиту юридичних осіб Управління аудиту з випробувальним строком 6 місяців; 25.11.1996 Наказом №197-Л від 25.11.1996 звільнена в порядку переводу до Державної податкової адміністрації в Орджонікідзевському районі; 26.11.1996 Наказом № 71-0 від 26.11.1996 зарахована на конкурсній основі на посаду державного податкового інспектора відділу організації документальних перевірок юридичних осіб у порядку переводу; 30.09.1997 Наказом №144-0 від 30.09.1997 переведена на конкурсній основі на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу податкових розслідувань; 17.02.1998 Державна податкова адміністрація в Орджонікідзевському районі перейменована в Державну податкову інспекцію в Орджонікідзевському районі; 01.10.1999 Наказом № 44-0 від 27.09.1999 переведена на конкурсній основі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкових розслідувань головного відділу податкової міліції; 04.01.2000 Наказом №44 від 06.03.2000 відділ податкових розслідувань перейменований у відділення податкових розслідувань відділу податкової міліції; 16.05.2000 Наказом № 16-0 від 12.05.2000 переведена на посаду державного податкового інспектора у відділ документальних перевірок управління документальних перевірок юридичних осіб; 11.12.2000 Наказом №83-0 від 08.12.2000 переведена на конкурсній основі старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу документальних перевірок управління документальних перевірок юридичних осіб; 25.01.2001 Наказом №5-0 від 25.01.2001 у зв'язку зі зміною структури управління документальних перевірок юридичних осіб перейменовано на управління податкового аудиту; 03.12.2001 Наказом №42-0 від 06.12.2001 у зв'язку зі зміною структури в ДПІ переведена старшим державним податковим ревізор-інспектором у відділ документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб управління податкового аудиту та валютного контролю; 01.01.2005 Наказом №6-0 від 11.02.2005 у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису ДПІ відділ та управління перейменовані на відділ документальних перевірок суб'єктів господарської діяльності юридичних осіб управління контрольно-перевірочної роботи; 19.08.2005 Наказом №69-0 від 25.08.2005 у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису ДПІ переведена на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора у сектор документальних перевірок відділу контрольно-перевірочної роботи; 05.06.2006 Наказом №46-0 від 05.06.2006 у зв'язку зі змінами до штатного розпису ДПІ переведена на конкурсній основі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора у сектор документальних перевірок відділу контрольно-перевірочної роботи; 15.01.2007 Наказом №17-0 від 15.01.2007 у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису ДПІ переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб управління аудиту юридичних осіб; 21.03.2008 Наказом №129 від 21.03.2008 у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису відділ перейменований у відділ проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб; 22.04.2008 Наказом №37-0 від 22.04.2008 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу адміністрування податків з фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб; 06.06.2008 Наказом №55-0 від 06.06.2008 звільнена у зв'язку з переведенням на роботу в СДПІ ВПП у м. Харкові; 09.06.2008 Наказом №120-0 від 09.06.2008 призначена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств торгівлі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками за переведенням з ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова на час знаходження у відпустці для догляду за дитиною основного працівника; 17.06.2008 Наказом № 126-0 від 17.06.2008 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств житлово-комунального господарства та будівництва на час знаходження у відпустці для догляду за дитиною основного працівника; 03.10.2008 Наказом №214-0 від 03.10.2008 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора цього ж відділу на постійне місце роботи; 20.03.2012 Постановою КМУ від 21.09.2011 за №981 Спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові реорганізована шляхом перетворення у Спеціалізовану ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби; 20.03.2012 Наказом № 18-0 від 20.03.2012 у зв'язку з реорганізацією Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові звільнена із займаної посади у порядку переведення до Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби; 21.03.2012 Наказом № 1-0 від 21.0.2012 призначена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств житлово-комунального господарства та будівництва у порядку переведення зі Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові; 27.06.2013 Наказом № 3-0 від 27.06.2013 у зв'язку із проведенням реорганізації СДПІ ВПП у м. Харкові призначена у порядку переведення на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств житлово-комунального господарства та будівництва; 10.06.2015 Наказом № 56-0 від 10.06.2015 звільнена з посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком.
Позивач 02.06.1995 прийняла присягу "Державного службовця України" та 01.08.1996 Наказом № 71-Л від 04.09.1996 позивачу присвоєно персональне звання - інспектор податкової служби 2 рангу, Наказом № 7-0 від 30.01.2001 позивачу присвоєно спеціальне звання - інспектор податкової служби першого рангу; 27.06.2013 позивачу присвоєно 12 ранг державного службовця та 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової і митної справи 1 рангу.
Загалом безперервний стаж державної служби позивача станом на 10.06.2015р. становить - 20 р. 00 міс. 08 дн.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації, що виразилась у відмові у переведенні на пенсію за Законом України “Про державну службу» на виконання рішення суду по справі №520/22222/23, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як встановлено судом з матеріалів справи, з 18.04.2013р. заявник перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком як мати особи з інвалідністю з дитинства відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
12.06.2023 р. заявник звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії (перехід на пенсію за іншим Законом - Законом України “Про державну службу»).
Суд відмічає, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" (далі за текстом - Закон №889-VIII).
Відповідно до п.2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" (далі за текстом - Закон № 3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
При цьому, згідно з ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" у редакції Закону України від 04.07.2013р. №404-VII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Так, пунктами 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтями 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу", але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ "Про державну службу" встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про державну службу №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності в осіб, які мають не менш як 10 років стажу державної служби, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку, та перебування на час досягнення пенсійного віку на посаді державної служби, наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з цим, зазначений вік визначається ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (передбаченого ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Водночас, для осіб, які станом на 01.05.2016 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, ст.37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а.
За ч.2 ст.9 Закону № 3723-ХІІ регулювання правового становища державних службовців, що працювали в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Тобто, правове становище державних службовців, які працювали в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальним законом.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, був Закон України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі по тексту - Закон № 509-XII).
Згідно з ч.1 статті 4 Закону № 509-XII Державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 за № 778, забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.
За правилами статті 15 Закону № 509-XII посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом державної податкової служби. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації.
З огляду на зазначене, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Оскільки Законом №509-XII не було врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, то при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону № 3723-ХІІ, зокрема стаття 37.
Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
Разом з цим, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі №21-340а13, де колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Для призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону № 3723-ХІІ стаж державної служби обраховується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 "Про порядок обчислення стажу державної служби" (далі Порядок №283).
Згідно з п.2 Порядку №283, який застосовується у спірних відносинах до 01 травня 2016 року, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів внутрішніх справ, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Механізм обчислення стажу державної служби з 01 травня 2016 року визначається Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229 (далі за текстом - Порядок №229).
Пунктом 3, 4, 6 Порядку №229 визначено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тощо).
Стаж державної служби обчислюється відповідно до ч.2 статті 46 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу". До стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону.
Стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону.
Тобто, станом на дату звернення позивача до пенсійного органу із заявою про переведення її на пенсію державного службовця у позивача був наявний необхідний стаж роботи на посадах, які відносяться до категорії посад державної служби, який становить більше 20 років, з урахуванням чого у пенсійного органу були відсутні правові підстави для відмови у призначенні пенсії як держслужбовцю відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ з підстав відсутності необхідного стажу державної служби.
Матеріалами справи підтверджено, що загалом безперервний стаж державної служби позивача станом на 10.06.2015р. становить - 20 р. 00 міс. 08 дн.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст. 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи судом встановлено, що владний суб'єкт - відповідач не забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності оцінив неповно, правильної оцінки усім юридично значимим факторам не надав, належної норми закону не застосував, поклав в основу оскарженого управлінського волевиявлення хибне судження про неможливість переведення заявника на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", що підтверджуються як чіткими, послідовними, повними, узгодженими між собою записами роботодавців у трудовій книжці найманого працівника, так і рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024р. у справі №520/22222/23.
Тому оскаржений правовий акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" №963340839684 від 03.09.2024 року підлягає скасуванню.
Вирішуючи спір за епізодом обтяження суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області обов'язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення - перевести на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" із зарахуванням до страхового стажу оскаржуваних періодів роботи з урахуванням довідок про складові заробітної плати, суд зазначає, що згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Звідси слідує, що виконання суб'єктом владних повноважень при вчиненні управлінського волевиявлення всіх визначених законом умов (тобто надання власної юридичної оцінки усім юридично значимим факторам або визнання юридично значимих обставин) та відсутність підстав для застосування свободи адміністративного розсуду (дискреції) призводять до правомірності обтяження органу публічної адміністрації вдатись до прийняття конкретного рішення за матеріалами звернення зацікавленої приватної особи.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Відповідно до пункту 1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Як зазначалось вище, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області рішенням №963340839684 від 03.09.2024р. повторно відмовило заявнику в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Оскільки компетентний на вирішення питання з приводу призначення пенсії адміністративний орган у даному конкретному випадку виконав усі управлінські дії, котрі передують прийняттю рішення з приводу призначення або непризначення пенсії, мав у розпорядженні необхідний обсяг доказів, то суд вбачає підстави для застосування положень ч.2 ст.5 і ч.2 ст.9 КАС України, виходу за межі позовних вимог і обтяження пенсійного органу обов'язком вчинити управлінське волевиявлення саме з приводу переведення заявника на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" із зарахуванням до страхового стажу заявника також періодів його роботи з 01.08.1996р. по 10.06.2015р.
Стосовно вимог заявника до ГУ ПФУ в Харківській області суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У спірних правовідносинах звернення заявника за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у переведенні а пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".
Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).
Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об'єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб'єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та з приводу обчислення розміру пенсії віднесене до обсягу компетенції саме відповідача - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності", а майбутнє виконання рішення про нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ у Харківській області.
Отже, у межах даного спору вимога заявника до відповідача - ГУ ПФУ у Харківській області про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на переведення на пенсію за віком на підставі звернення від 18.05.2023р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Тому ця вимога до задоволення не підлягає.
Стосовно вимоги позивача про врахування при переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та про складові заробітної плати для призначення пенсії від 06.06.2023р. №7/35-00-10-59, виданих Північним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з ВПП суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" затверджений Порядок призначення пенсій згідно з Законом №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону №3723-XII (далі за текстом - Порядок №622).
Пунктом 4 вказаного Порядку передбачено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 01.05.2016. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 01.05.2016, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 01.05.2016 на кількість таких місяців.
За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому-п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Пунктами 5 та 6 Порядку передбачено, що форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики. У разі ліквідації державного органу довідку видає орган, який є правонаступником, а в разі його відсутності чи перейменування (відсутності) посад, у тому числі відсутності відповідних посад державної служби, довідка видається у порядку, встановленому Мінсоцполітики за погодженням із Нацдержслужбою.
Вимоги до форми довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям встановлені постановою правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 "Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за № 180/30048.
Пунктом 2 постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу", а саме: форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією); форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Отже, при виході на пенсію відповідно до Закону № 3723-XII, особа яка оформляє пенсію державного службовця, має долучити довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби).
При первинному зверненні заявника із заявою про переведення її на пенсію державного службовця нею були додані до заяви довідки про заробітну плату №7/35-00-10-59 та №6/35-00-10-59 від 06.06.2023р., що підтверджено матеріалами справи. Отже відповідач повинен був врахувати їх при прийнятті рішення за заявою позивачки.
Рішенням суду у справі №520/22222/23 було визнано право заявника на отримання нею пенсії державного службовця.
Відповідно до вимог абз.6 п.4 Постанови №622 та Постанови №1-3, заявником для переведення на пенсію державного службовця були подані довідки, де відображено складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією).
Тобто ОСОБА_1 були дотримані вимоги щодо надання разом із заявою про переведення на пенсію державного службовця довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії, а відповідач №1 у свою чергу повинен був врахувати ці довідки при розгляді заяви від 18.05.2023р.
Тому твердження відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що рішенням суду по справі №520/2222/23 Відповідача №1 не зобов'язано врахувати надані довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця суд вважає юридично неспроможними.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 90, 211, ст.ст.241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.09.2024р. №963340839684.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.05.2023р. про переведення з пенсії за віком у порядку Закону України від 09.07.2003 за №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком у порядку ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1996р. по 10.06.2015р. у якості стажу роботи державного службовця і прийняття рішення про переведення з 18.05.2023р. на пенсію за віком відповідно ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII "Про державну службу" з урахуванням довідок Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з Великими платниками податків від 06.06.2023р. №6/35-00-10-59 та від 06.06.2023р. №7/35-00-10-5 та з урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код - 21910427; місцезнаходження - вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко