Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
23.01.2025 р. справа №520/34644/24 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, Центр)
провизнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вимогами про: 1) визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо перерахунку ОСОБА_1 пенсії на підставі наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 оновленої довідки від 04.06.2024 N ФХ-120014 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 01.02.2021 перерахунок пенсії на підставі наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 оновленої довідки від 04.06.2024 №ФХ-120014 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021, з урахуванням проведених платежів.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що відповідач протиправно відмовив у перерахунку пенсії за оновленою довідкою про складові грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
Відповідач був належно та завчасно сповіщений про розгляд справи, але обов'язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Суд, дослідивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник проходив публічну службу в лавах Збройних Сил України, отримує від ГУ ПФУ в Харківській області пенсію у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2024р. у справі №520/5663/24 було визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиготовленні та ненаданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нової довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови № 704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які встановлені на 2021 рік для проведення з 01.02.2021 року перерахунку основного розміру пенсії. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нову довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 01.01.2021 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2021 рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови № 704, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії здійснення обчислення та перерахунку пенсії з 01 лютого 2021 року.
04.06.2024р. компетентним на видачу довідок про поточне грошове забезпечення органом - ІНФОРМАЦІЯ_1 на виконання рішення суду відносно заявника було складено довідку про грошове забезпечення станом на 01.01.2021р. у розрізі компонентів: 1) оклад за посадою - 4.900,00 грн., 2) оклад за військовим званням - 1.730,00 грн., 3) надбавка за вислугу років (35%) - 2.320,50грн., 4) надбавка за особливості проходження служби (65%) - 5.817,83 грн., 5) надбавка за службу в умовах режимних обмежень (10%) - 490,00 грн; 6) премія 70% - 3.430,00 грн., а загалом - 18.688,33 грн. (довідка від 04.06.2024р. №ФХ-120014).
Заявником через представника перед органом публічної адміністрації було порушено питання про перерахунок власної пенсії у зв'язку із збільшення поточної винагороди за службу діючого публічного службовця.
За згаданим зверненням листом від 01.10.2024р. №2000-0203-8/172611 пенсійним органом було вчинено відмову.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу обчислення нового розміру пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, а п.6 ч.1 ст.92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України і з 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1799-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
У силу дії бланкетної норми ст. 4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2262-ХІІ).
Отже, порядок соціального захисту у формі пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених зі служби у відставку, унормовано, насамперед, приписами Закону України №2262-XII.
Водночас із цим, оскільки за приписами ч.1 ст.11 Закону України №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів, то суд вважає, що застосування положень Закону України №2262-ХІІ не повинно порушувати окреслених у ст.7 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" принципів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Суд відмічає, положеннями Закону України №2262-ХІІ запроваджено дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії особи, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2262-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2262-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
При цьому, ст.43 Закону України №2262-ХІІ визначено порядок обчислення розміру пенсії у разі її призначення вперше і саме у цій процедурі базовою розрахунковою величиною є виплати (як винагорода за працю), одержані саме особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення самого працівника (службовця) - власна винагорода особи за працю).
Натомість, ст.63 Закону №2262-ХІІ визначено порядок обчислення розміру вже призначеної пенсії шляхом її перерахунку у залежності від тих виплат (як винагорода за працю), котрі одержані третьою сторонньою особою - іншим працівником, який обіймає цю ж саму чи прирівняну посаду (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення іншого працівника - діючого службовця за аналогічною (прирівняною) посадою - винагорода третьої сторонньої особи за працю).
У силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. по зразковій справі №240/5401/18 процедури призначення пенсії (ст.43 Закону №2262-XII) та перерахунку пенсії (ст.63 Закону №2262-XII) є різними як за змістом, так і за механізмом проведення.
Також і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 16.04.2024р. у справі №240/1996/23 аналіз положень ст.ст.43, 63 Закону України №2262-ХІІ засвідчує, що при перерахунку пенсії на підставі ч.3 ст.63 Закону України №2262-ХІІ враховуються лише ті додаткові види грошового забезпечення у межах переліків, які на момент здійснення такого перерахунку виплачуються особам, котрі працюють на аналогічних посадах. Водночас, перелік додаткових видів грошового забезпечення саме для обрахунку пенсії при її призначенні відповідно до ст.43 Закону України №2262-ХІІ законодавством не обмежується.
З огляду на викладені вище міркування, суд не знаходить жодних підстав для одночасного поєднання цих процедур (обчислення розміру пенсії під час призначення вперше та обчислення розміру пенсії під час перерахунку у зв"язку із зростанням поточного грошового забезпечення) за будь-якими компонентами (за винятком визначення загальної структури грошового забезпечення як бази обчислення розміру пенсії), адже збереження структури та розмірів власного грошового забезпечення, котре майбутній пенсіонер отримував під час служби та приєднання до цієї величини оплати праці (служби) нових виплат, проведених на користь третьої сторонньої особи - діючого публічного службовця, котрий обіймає ту ж саму або аналогічну штатну посаду, із невідворотною неминучістю призводить до обчислення пенсії із використанням штучно створеного (тобто взагалі не існуючого в умовах фактичної дійсності) арифметичного показника розміру оплати праці (служби) конкретного учасника суспільних відносин, що є порушенням запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права в частині таких невід"ємних складових як справедливість та юридична визначеність.
Суд вважає, що слушність саме такого тлумачення змісту ст.63 Закону України №2262-ХІІ в частині правової природи перерахунку пенсії є відсутність як у нормах Закону України №2262-ХІІ, так і у нормах суміжного законодавства правових підстав для обчислення пенсії з суми "умовно" підвищеного грошового забезпечення, котра фактично не отримується конкретним діючим публічним службовцем.
При цьому, за змістом ст.63 Закону України №2262-ХІІ право громадянина на проведення перерахунку (тобто обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії) пов'язано з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців (як у формі зміни розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення, так і у формі введення нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення).
Відтак, згідно з ч.2 ст.73 КАС України до предмету доказування у такому спорі входять обставини розміру грошового забезпечення конкретного діючого публічного службовця відповідної категорії, обчисленого у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 та реально отриманого станом на конкретну календарну дату.
Суд відмічає, що відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Станом на 01.01.2021р. заявник не мав правового статусу військовослужбовця Збройних Сил України, суб'єктивного права на отримання грошового забезпечення військовослужбовця станом на указані календарні дати не існувало, грошового забезпечення у якості військовослужбовця Збройних Сил України заявник не отримував.
На подальший розвиток ст.43 Конституції України та положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також низки інших законів, нормами яких право визначення грошового забезпечення військовослужбовців чи атестованих спеціальними званнями співробітників державних органів було передано у виключне відання Уряду України (а саме: ст.16 Закону України від 03.04.2003р. №661-IV "Про Державну прикордонну службу України", ст.30 Закону України від 25.03.1992р. №2229-ХІІ "Про Службу безпеки України", ст.21 Закону України від 13.03.2014р. №876-VII "Про Національну гвардію України", ст.23 Закону України від 23.06.2005р. №2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", ст.125 Кодексу цивільного захисту України) відносини з приводу виплати грошового забезпечення військовослужбовцям були деталізовані нормами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (01.01.2008р.-28.02.2018р.) та постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (01.03.2018р.-до теперішнього часу).
Згідно з ч.4 ст.63 Закону №2262-ХІІ питання визначення механізму перерахунку пенсій (умов, порядку та розмірів) було передано законодавцем у відання Уряду України і урегульовано у положеннях Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (затверджено постановою КМУ від 13.02.2008р. №45, далі за текстом - Порядок №45).
При цьому, за змістом ч.3 ст.51 та ч.4 ст.63 Закону України №2262-ХІІ правовою підставою для вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу перерахунку розміру раніше вже призначеної пенсії є виключно подія підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу; тобто подія зростання розміру виду грошового забезпечення чи подія введення нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення).
Стосовно дії у часі положень постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 та положень постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 суд відмічає, що з 01.01.2008р. розміри грошового забезпечення як військовослужбовців (так і осіб рядового та начальницького складу) були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294, а 30.08.2017р. з цього питання КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом - постанова КМУ №704).
Згідно з п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. від 30.08.2017р. №704 згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018р.
Пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, у нормах постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 Урядом України було запроваджено одночасно дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р.
Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ від 30.08.2017р. №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців (а також осіб рядового і начальницького складу) було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Отже, станом на 01.01.2018р. подія підвищення грошового забезпечення військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу не настала, окрім поліцейських, на яких поширюється дія постанови КМУ від 11.11.2015р. №988).
Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього підзаконного нормативного акту Уряду України було перенесено на 01.03.2018р.
Отже, подія підвищення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 настала - 01.03.2018р.
При цьому, станом на 01.03.2018р. п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018р. Урядом України у нормах постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р.
Пункт 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.
З 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції до внесення змін п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відтак, з 29.01.2020р. знов почало діяти запроваджене за рішенням КМУ правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Однак, станом на 29.01.2020р. п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 містив бланкетну норму права і не визначав конкретної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.03.2018р., бо ця величина мала лише одне арифметичне значення.
Згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції до внесення змін п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Разом із тим суд зауважує, що з 29.01.2020р. була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за званням у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.).
Звідси слідує, що 29.01.2020р. настала подія "умовного" підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця (особи рядового і начальницького складу) за видами грошового забезпечення: оклад за посадою, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - органу фінансового забезпечення обов'язку чи органу видачі довідок про грошове забезпечення обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
Продовжуючи вирішення спору суд зважає, що згідно з ст.7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 01.01.2018р. було запроваджено прожитковий мінімум для працездатних осіб у - "1.762,00грн.".
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018р. №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Відповідно до ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020р. також було запроваджено єдину величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у - "2.102,00грн.".
Отже, станом на 29.01.2020р. діяла єдина величина прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. - "2.102,00грн.".
При цьому суд відзначає, що у положеннях постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 усі без виключення суб'єкти владних повноважень віднесені законодавцем до правової категорії -"державний орган", а відтак, усіх осіб, грошове забезпечення яких обчислюється у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, також належить віднести саме до правової категорії - "працівник державного органу".
Згідно з ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.270,00грн." та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
Оскільки за викладеними вище міркуваннями військовослужбовці (особи рядового і начальницького складу) були віднесені законодавцем до правової категорії - "працівник державного органу", то відсутні правові підстави для використання під час обчислення грошового забезпечення військовослужбовця з 01.01.2020р. будь-якої величини прожиткового мінімуму для працездатної особи, відмінної від - "2.102,00грн.", бо окремого рішення про протилежне КМУ не приймалось, а норми п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції до внесення змін п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 не містять положень, які б давали підстав для висновку про необхідність використання при оплаті праці військовослужбовця саме величини прожиткового мінімуму для працездатної особи, а не величини прожиткового мінімуму для працездатної особи, конкретно призначеної для обчислення грошового забезпечення працівника державного органу.
Тому положення абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. в частині запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.270,00грн." слід кваліфікувати у якості загальної норми права, а положення абз.6 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. в частині запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб та спеціальну величину у розмірі - "2.102,00грн." для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, слід кваліфікувати у якості спеціальної норми права.
Оскільки оплата праці військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу регулюється спеціальним законом (зокрема, ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей") та у розумінні норми постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 військовослужбовці (особи рядового і начальницького складу) належать до правової категорії - "працівник державного органу", то для обчислення розміру посадового окладу військовослужбовця станом на 01.01.2021р. не може використовуватись інший показник значення прожиткового мінімуму для працездатної особи, окрім - "2.102,00грн.".
Таке тлумачення змісту належних норм матеріального права цілком корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21 та постанови Верховного Суду від 31.08.2022р. по справі №120/8603/21-а, позаяк норми п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 за характером приписів (до внесення змін постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) були бланкетними нормами права, а тому повинні однаково тлумачитись та застосовуватись як відносно випадку обчислення окладу за посадою діючого військовослужбовця (та окладу за званням діючого військовослужбовця; особи рядового і начальницького складу) із використанням арифметичного значення показника 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, так і відносно випадку обчислення окладу за посадою діючого військовослужбовця (та окладу за званням діючого військовослужбовця) із використанням арифметичного значення показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
До того ж лише таке тлумачення відповідає дійсному змісту норм постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, де усі суб"єкти владних повноважень пойменовані законодавцем у якості державних органів.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01.01.2022р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.481,00грн." (абз.4 ст.7) та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." (абз.6 ст.7) для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
При цьому, у силу спеціального правила п.8 Прикінцевих положень Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" було установлено, що дія абзацу шостого статті 7 цього Закону не поширюється на працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція здійснення досудового розслідування корупційних та пов'язаних з корупцією кримінальних правопорушень.
Отже, на відносини з оплати праці інших працівників державних органів поширюється дія абз.6 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.".
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 01.01.2023р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.684,00грн." (абз.4 ст.7) та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." (абз.6 ст.7) для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
При цьому, у силу спеціального правила п.7 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" було установлено, що дія абзацу шостого статті 7 цього Закону не поширюється на працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та органу досудового розслідування, на який відповідно до частини п'ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України покладається функція із здійснення досудового розслідування корупційних та пов'язаних з корупцією кримінальних правопорушень.
Отже, на відносини з оплати праці інших працівників державних органів поширюється дія абз.6 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.".
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "3.028,00грн." (абз.4 ст.7) та спеціальну величину прожиткового мінімуму у розмірі - "2.102,00грн." (абз.6 ст.7) для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
Отже, на відносини з оплати праці інших працівників державних органів поширюється дія абз.6 ст.7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", унаслідок чого підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.".
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що під час регламентування правових відносин з приводу оплати праці публічних службовців з 01.01.2020р. законодавець незмінно та послідовно застосовує сталий підхід, за яким підлягає використанню показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - "2.102,00грн.", за виключенням спеціально обумовлених застережень, зокрема стосовно випадків оплати праці працівників Національного агентства з питань запобігання корупції та працівників Національного антикорупційного бюро України.
Отже, оскільки станом на 29.01.2020р. діяла єдина величина прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. - "2.102,00грн." та у положеннях ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" законодавцем згадано про прожитковий мінімум для працездатних осіб - "2.102,00грн.", котрий за своєю правовою природою має спеціальний характер і підлягає використанню у відносинах з оплати праці працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, тобто і військовослужбовців, то для обчислення розміру посадового окладу військовослужбовця станом на 29.01.2020р. та станом на 01.01.2021р. слід використовувати показник значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у - "2.102,00грн.".
Таке тлумачення змісту належних норм матеріального права цілком корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
Обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений у першу чергу саме на суб'єкта владних повноважень ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів на спростування вимог приватної особи та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону реально вчиненого суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення.
Водночас із цим, за змістом правових позицій постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.
Окремо суд зважає, що у силу застереження п.5 Порядку №45 у редакції до внесення змін п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 і розмір окладу за посадою, і розмір окладу за військовим (спеціальним) званням, і розмір відсоткової надбавки за вислугу років підлягають визначенню або за рішенням Кабінету Міністрів України, або за рішенням керівника державного органу (тобто кошторисами державного органу чи штатним розписом державного органу).
Доказів прийняття такого рішення у межах спірних правовідносин матеріали справи не містять.
Проте, згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 26.11.2024р. по справі №320/46484/23 та постанови Верховного Суду від 01.08.2024р. по справі №260/1576/23 відповідно до статті 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX) у 2023 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів з 1 січня становить 2102 гривні, який не може бути застосований для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, які враховуються для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Відтак, за відсутності у нормах Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" приписів, аналогічних до ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", котрі б виключали правомірність підвищення (зростання) грошового забезпечення за відсутності відповідних призначень у державному бюджеті, суд зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли попри відсутність події реального підвищення грошового забезпечення діючого публічного службовця у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, грошове забезпечення для обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії може бути обраховано із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн.".
Оскільки вчинивши відмову у перерахунку пенсії на підставі довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2021р. владний суб'єкт не заперечив дотримання ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", то владного суб'єкта належить обтяжити обов'язком здійснити перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки про реально існуючі розмір та складові грошового забезпечення діючого публічного службовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто на 01.01.2021р.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з'ясування об'єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 № ФХ - 120014 від 04.06.2024 року про підвищене грошове забезпечення станом на 01.01.2021р., оформлену листом від 01.10.2024р. №2000-0203-8/172611.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.02.2021р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 № ФХ - 120014 від 04.06.2024 року з урахуванням раніше здійснених платежів.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко