Справа № 500/6925/24
23 січня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач ), в якому просив, ухвалити рішення, яким:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 таких періодів трудової діяльності: з 02.06.1994 по 20.09.2002 - період роботи в Акціонерному товаристві закритого типу "Українська іноваційно фінансова компанія", та з 01.10.2002 по 31.12.2003 - період роботи в Приватному підприємстві "Астек";
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 262340015310 від 12.07.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком в частині не зарахування до страхового стажу періоди роботи в Акціонерному товаристві закритого типу "Українська іноваційно - фінансова компанія" з 02.06.1994 по 20.09.2002 та в Приватному підприємстві "Астек" з 01.10.2002 по 31.12.2003;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в Акціонерному товаристві закритого типу "Українська іноваційно - фінансова компанія" з 02.06.1994 по 20.09.2002 та в Приватному підприємстві "Астек" з 01.10.2002 по 31.12.2003;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.07.2024 про призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 29 років. До страхового стажу не зараховано: період роботи з 02.06.1994 по 20.09.2002, оскільки запис про прийняття на роботу здійснений із порушенням вимог інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі "відомості про роботу" в заголовку не зазначене найменування підприємства; та період роботи з 01.10.2002 по 28.03.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, у якому не визнає позовних вимог. В обґрунтування заперечень вказав, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років. Страховий стаж позивача становить 19 років 02 місяці 23 дні, а тому у задоволенні позову просив відмовити.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 25.11.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду нової редакції позовної заяви, у якій чітко зазначено зміст позовних вимог щодо кожного із відповідачів. У вказаний строк позивач виконав в повному обсязі вимоги ухвали суду, подав до суду нову редакцію позовної заяви, вказавши одного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Ухвалою суду від 16.12.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 16.12.2024 про відкриття провадження у справі доставлено відповідачу через електронний кабінет 16.12.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 12.07.2024 № 262340015310 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 29 років (арк. справи 28).
У відповідності до вказаного рішення: вік заявника 62 роки. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 29 років. У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
Страховий стаж позивача становить 19 років 02 місяці 23 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 02.06.1994 по 20.09.2002, оскільки запис про прийняття на роботу здійснений із порушенням вимог інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі "відомості про роботу" в заголовку не зазначене найменування підприємства;
- період роботи з 01.10.2002 по 28.03.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані.
Дослідивши копію трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 26.05.1994 судом встановлено, що у ній містяться наступні записи про трудову діяльність позивача зокрема, за спірний період:
- 27.05.1994 звільнений по скороченню чисельності робітників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, наказ № 53 від 26.05.1994;
- 02.06.1994 прийнятий електромонтажником першого розряду, наказ № 12 від 02.06.1994;
- 15.07.1995 при перекваліфікації присвоєний четвертий розряд електромонтажника по освітлюванню та освітлювальній електромережі, наказ № 21 від 15.07.1995;
- 20.09.2002 звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, наказ № 60 від 19.09.2002;
- 01.10.2002 зарахований на посаду водія ПП "Астек", наказ № 1/106 від 01.10.2002;
- 28.03.2018 звільнений за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, наказ № 18-К від 328.03.2011.
Позивач не погодившись з оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 12.07.2024 № 262340015310, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Мотивувальна частина
Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до статті першої Закону № 1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з статтею 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, статті 62 Закону № 1788-XII та пункту 1 Порядку № 637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем не зараховано позивачу до загального страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 26.05.1994, а саме:
- період роботи з 02.06.1994 по 20.09.2002, оскільки запис про прийняття на роботу здійснений із порушенням вимог інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі "відомості про роботу" в заголовку не зазначене найменування підприємства;
З приводу чого, суд зазначає таке.
На час первинного та подальшого заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 1.5. Інструкції № 58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" (далі - Постанова № 301), цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
При цьому, згідно з пунктом 4 Постанови № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносились відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність загального та пільгового стажу позивача за спірні періоди.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи, а також не заперечується відповідачем - трудова книжка НОМЕР_2 від 26.05.1994 містить необхідні записи про трудову діяльність позивача. Усі записи вчинені чітко та розбірливо, без виправлень, а тому не зазначення у записі № 7 про прийняття на роботу 02.06.1994 в заголовку найменування підприємства, не може слугувати підставою для не зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивача.
При цьому, судом встановлено, що наступні записи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 26.05.1994 про трудову діяльність позивача за спірний період його роботи в Акціонерному товаристві закритого типу "Українська іноваційно-фінансова компанія" з 02.06.1994 по 20.09.2002 підтвердженні відтиском печатки вказаного товариства.
Крім того, відповідачем не зараховано позивачу до загального страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 26.05.1994, а саме:
- період роботи з 01.10.2002 по 28.03.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані.
З приводу чого суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 11 Закону № 1058-IV визначено осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.
При цьому, як передбачено пунктом 1 частини першої статті 14 Закону № 1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці, зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових норм дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
З метою забезпечення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні діє система персоніфікованого обліку та Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр), в розумінні пункту 1 частини першої статті 1 Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2464-VI реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.
Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
Згідно з абзацом 3 частини першої статті 21 Закону № 1058-VI персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до частини шостої статті 21 Закону № 1058-VI (в редакції, чинні до жовтня 2017 року), відомості про осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-10, 12-15, 18 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу.
В подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII до вказаної вище статті були внесені зміни, відповідно до яких зазначена законодавча норма викладена в наступній редакції: "Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства".
Таким чином, обов'язок щодо подання до Пенсійного фонду відомостей про заробітну плату застрахованої особи, на яку сплачено страхові внески, покладається саме на роботодавця.
Вказане кореспондується також з нормами частини другої статті 20 Закону № 2464-VI, відповідно до яких персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
В свою чергу до обов'язків Пенсійного фонду та його територіальних органів стосовно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру відносяться:
1) забезпечення своєчасного внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру;
2) здійснення контролю за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру (частина 1 статті 14-1 Закону № 2464-VI).
Провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок внесення відомостей про застрахованих осіб до Реєстру страхувальників, суд дійшов висновку, що такий обов'язок та, відповідно, відповідальність за правильність заповнення звітності та достовірність даних є саме страхувальник або уповноважений орган.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі № 226/1994/17 при розгляді аналогічних спорів: неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що не зарахування відповідачем періодів роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 26.05.1994 з 02.06.1994 по 20.09.2002 в Акціонерному товаристві закритого типу "Українська іноваційно фінансова компанія", та з 01.10.2002 по 31.12.2003 в Приватному підприємстві "Астек" є безпідставним.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, як встановлено судом, та вбачається із матеріалів справи, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняти рішення про призначення пенсії суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Кікіїа V. Роїапсі), заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09 2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом судового контролю було рішення відповідача, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення пенсії за віком.
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у цій справі.
Висновки за результатами розгляду справи
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії від 12.07.2024 № 262340015310 та зобов'язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача від 05.07.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням наданої судом у рішенні правової оцінки, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 02.06.1994 по 20.09.2002 в Акціонерному товаристві закритого типу "Українська іноваційно фінансова компанія" та з 01.10.2002 по 31.12.2003 в Приватному підприємстві "Астек" згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 26.05.1994.
Судові витрати
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 185 від 16.10.2024.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 12.07.2024 № 262340015310 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.07.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням наданої судом у рішенні правової оцінки, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 02.06.1994 по 20.09.2002 в Акціонерному товаристві закритого типу "Українська іноваційно фінансова компанія" та з 01.10.2002 по 31.12.2003 в Приватному підприємстві "Астек" згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 26.05.1994.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень, 60 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 січня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Юзьків М.І.