про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
23 січня 2025 року 320/62741/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання незаконним та скасування висновку службового розслідування,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати висновок службового розслідування від 15.09.2023 року щодо дільничного офіцера поліції Приліпкіна Олександра Павловича.
Відповідно до частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За наслідками перевірки матеріалів поданої позовної заяви суд вважає, що у відкритті провадження за вказаним позовом необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 2 статі 5 КАС України передбачено те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В контексті вказаних норм суд звертає увагу на те, що незалежно від способу захисту порушеного права, основними ознаками якого є те, що спосіб захисту не суперечить закону, а також забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, судовий захист порушеного права відбувається, виключно, за наявності порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них.
Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
У пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 вказано, що верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Завданням адміністративного судочинства, згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Водночас суд відмічає, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити реальне поновлення порушеного права.
Відповідно до статті частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень ( пункт 2 ч. 1 цієї статі).
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є правильність рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Згідно пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.
Правовий акт індивідуальної дії це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків, чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований. До того ж, обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії, є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (суб'єктів), дотримання якого забезпечується правовими механізмами.
Обов'язковою ознакою акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язків характер.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати висновок службового розслідування від 15.09.2023 року щодо дільничного офіцера поліції ОСОБА_1 .
Згідно з п.2 розділу VI Порядку, затвердженого наказом МВС України 07.11.2018 № 893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
Висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов'язки керівника. Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією (п.9 розділу VI Порядку).
Таким чином, висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки.
Рішенням відповідача, яке безпосередньо породжує обов'язкові юридичні наслідки для позивача у даних відносинах є саме наказ про накладення дисциплінарного стягнення.
Крім того, висновок службового розслідування не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії. Він не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не має обов'язкового характеру для суб'єкта по відношенню, до якого він винесений. Таким чином, оскаржуваний висновок не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні статті 19 КАС України, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тож питання обґрунтованості висновку службового розслідування має бути предметом оцінки судом у разі оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятих на його реалізацію.
Вказана правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 31.05.2022 по справі N 280/5247/20, а також у постанові від 03.09.2020 у справі №640/9600/20.
У відповідності до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У той же час, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постановах від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 31 січня 2019 року у справі № 9901/56/19, від 27 червня 2019 року у справі № 9901/920/18, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі, з огляду на те, що висновок службового розслідування не є актом індивідуальної дії в розумінні КАС України.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. ( п. 6 ч. 1 цієї статті).
Враховуючи, що вказана позовна вимога не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому відмовляючи у відкритті провадження у вказаній частині суд роз'яснює, що їх розгляд не віднесено до жодної з юрисдикцій, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 23.07.2019 у справі №816/2185/16.
Окремо суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями ст. ст. 5, 170, 241, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання незаконним та скасування висновку службового розслідування.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити, що розгляд справи у вказаній частині позовних вимог не віднесено до жодної з юрисдикцій.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Кочанова П.В.