28 червня 2024 року №320/17852/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку та виплаті з 03.03.2023 пенсії ОСОБА_1 , яка оформлена листом за № 1000-0202-8/56487 від 14.04.2023 року згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок щомісячної доплати до пенсії ОСОБА_1 за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати у розмірі, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік з 03.03.2023 та відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що предметом даної справи є вимога позивача здійснити йому нарахування та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру як особі, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відповідно до копії посвідчення серія НОМЕР_1 від 16.09.2008 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи з дитинства.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Таращанської міської ради від 12.05.2023 №237-15-11вих-23 ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 15.08.1990.
Дана територія відноситься до 3 категорії радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи ЧАЕС.
Листом від 14.04.2023 №1000-0202-8/56487 ГУ ПФУ у Київській області повідомило заявника про відсутність підстав для нарахування та виплати йому підвищення (доплату) до пенсії, як не працюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
Позивач вважає таку відмову протиправною, з огляду на що звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент їх виникнення, суд виходив із такого.
Адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4937/18 (N Пз/9901/55/18), а саме: позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальний орган Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку якого перебувають позивачі; спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з невиплатою територіальним органом Пенсійного фонду України підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого частиною другою ст. 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам).
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, вирішуючи спір у даній справі, суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 (N Пз/9901/55/18), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у цій справі (провадження N 11-150заі19).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала ноступне :
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 №796-XII.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом II «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 N 76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 151-2).
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст. 152).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом України від 28.12.2014 №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України від 28.12.2014 №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-XII у редакціях, чинних до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-XII вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.97 N 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Таким чином, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-XII до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-XII у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Відтак, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 N 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-XII.
Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення.
Однак, нарахування та виплату позивачу із вказаної дати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, відповідачем здійснено не було.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача нарахувати та виплатити позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII є протиправною, а відтак порушене право останньої підлягає судовому захисту з урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.
Щодо розміру вищевказаного підвищення до пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 63 Закону №796-XII, фінансування витрат, пов'язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Порядок N 1210), та доручено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Відповідно до пункту 15 Порядку №1210, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII, здійснюється в таких розмірах:
- тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні;
- тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні;
- тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Зазначені положення Закону України від 28.12.2014 №79-VIII неконституційними не визнавалися, положення постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 є також чинними.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У Рішенні від 25.01.2012 N 3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Відтак, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII.
Відтак, стаття 39 Закону №796-XII із 17.07.2018 має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону №796-XII установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом України від 28.12.2014 №79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-XII, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 N 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 N 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Вищевикладене повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі N 240/4937/18 (провадження N 11-150заі19).
Таким чином, позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-XII в редакції до 01.01.2015.
Отже ГУ ПФУ у Київській області відмовляючи позивачу у нарахуванні та виплаті підвищення (доплати) до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII діяв протиправно.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 N 8-ргі/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 N 6-р/2018 зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку.
Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі №796-XII передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Таким чином, право особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, на отримання компенсації від держави як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Враховуючи викладене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
При цьому суд звертає увагу на те, що з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, за змістом пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Однак, суд зазначає, що спір у цій справі стосується не розрахункової величини при визначенні розміру пенсії, а пов'язаний із застосуванням до спірних правовідносин певної редакції статті 39 Закону №796-XII.
У даній справі спірні правовідносини пов'язані із застосуванням відповідачем певної редакції статті 39 Закону №796-XII та саме цим правовідносинам судом надана правова оцінка. Відповідно, резолютивна частина рішення у цій справі має містити у собі саме ту редакцію статті 39 Закону №796-XII, яка мала бути застосована відповідачем.
Застосування ж Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII стосується вже процедури виконання рішення у цій справі, під час якого орган Пенсійного фонду України вирішує, яку розрахункову величини слід застосувати при здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Прийняття рішення у цій справі щодо необхідності застосування відповідачем певної редакції статті 39 Закону №796-XII не обмежує його у застосуванні в подальшому, під час виконання рішення у цій справі, положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, однак правовідносини щодо застосування цього Закону не є спірними у цій справі.
Дані обставини і не були відображенні пенсійним органом у листі, який наданий у відповідь на звернення позивача.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позов підлягає до задоволення повністю.
Стосовно негайного виконання рішення суду в межах стягнення суми за один місяць суд зазначає наступне.
Перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначено положеннями ст. 371 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи ту обставину, що судом питання про стягнення пенсії не вирішується та в якості способу відновлення порушеного права позивачем обрано зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії, то відсутні підстави для звернення рішення до негайного виконання в частині стягнення пенсії за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 1 статті 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять в собі доказів понесення сторонами витрат на проведення судових експертиз або залучення свідків, суд вважає відсутніми підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Стосовно вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частин 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у справі №826/863/18.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Якименко Олегом Васильовичем укладено договір №46/23 про надання правничої допомоги адвокатом від 17.05.2023, у відповідності до якого адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 згаданого договору оплата за надання правничої допомоги, а саме підготування позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду, здійснюється за домовленістю сторін та складає 2500,00 грн.
Згідно акту №46/23 ід 17.05.2023 виконання робіт до договору про надання правничої допомоги адвокатом було надано позивачу наступні послуги: надання консультації, копіювання документів, підготування позовної заяви до ГУ ПФУ у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії. Вартість виконаних робіт складає 2500,00 грн.
Відповідно до квитанції №46 про оплату за надання правової допомоги позивачем сплачено 2500,00 грн. за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 17.05.2023 №46/23.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат звертає увагу на те, що відповідачем, в порядку частини 7 статті 134 КАС України не заявлено клопотання зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, відтак понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок ГУ ПФУ у Київській області.
Водночас, в межах спірних правовідносин, суд не вбачає підстав для допущення рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць та вказує, що рішення суму зобов'язано нарахувати та виплати позивачу відповідне підвищення до пенсії, а не вирішено стягнути таке підвищення.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною відмову за № 1000-0202-8/56487 від 14.04.2023, яка прийнята Головним управлінням пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та невиплати із 03.03.2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 03.03.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати понесені нею на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.