22 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/10062/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати неправомірними дії відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у відмові зарахувати йому в страховий стаж періоди навчання в Санкт-Петербурзькій Духовній семінарії в період з 1988 року по 1992 рік і у відмові в призначенні йому пенсії за віком по досягненню 65 років;
- зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити і нарахувати йому пенсію за віком по досягненню 65 років з моменту досягнення 65-ти річного віку, тобто з 12.05.2024.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, вказав, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (далі - Пенсійний фонд, відповідач 1) безпідставно не зараховано до його страхового стажу період навчання в 1988-1992 роках у Санкт-Петербурзькій духовній семінарії. Пояснює, що період його навчання у духовній семінарії підтверджується відповідним дипломом та довідкою №125 від 04.02.2019. З такими діями Пенсійного фонду не погоджується, наголошує, що відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" період навчання у вищих навчальних закладах набутий до 01.01.2024 зараховується до страхового стажу для призначення пенсії, якщо підтверджено дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видано на підставі архівних даних і які містять про період навчання, однак за умов, що навчання було за денною формою навчання.
Крім того не погоджується з твердженнями відповідачів, що припинення для України участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення може бути підставною для відмови у зарахуванні його періоду навчання, так як припинення участі в такій Угоді прийнято лише в 2023 році, а тому пенсія повинна призначатися за законодавством, яке діяло до моменту припинення участі в такій Угоді Україною.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
26.06.2024 від представника відповідача 1 надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Пояснює, що за поданими документами до страхового стажу позивача зараховано 10 років 11 місяців 13 днів. Період навчання в Санкт-Петербурзькій духовній семінарії не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутні відомості про те, що Санкт-Петербурзька духовна семінарія є навчальним закладом, освітньо-професійною програмою підготовки якої присвоюється відповідна кваліфікація. Крім того, диплом та довідка про навчання, які долучені позивачем до заяви про призначення пенсії потребують проставлення апостилю компетентними органами держави, в якій такі документи складені.
27.06.2024 від представника Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 2) надійшов до суду відзив на позов, в якому спростовуючи заявлені позовні вимоги вказує на їх безпідставність. Вважає, що період навчання в духовній семенарії не підлягає зарахуванню, оскільки в Україні діють заклади вищої освіти таких типів: університет, академія, інститут, колледж, а Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів, що реєструються у порядку встановленому ст.14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Разом з тим зауважує, що видані документи іноземними країнами, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентними органами держави, в якій був складений.
Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 після досягнення 65-ти річного віку звернулася до відповідача 1 із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуло подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення №064450001238 від 01.05.2024 про призначення пенсії позивачу. За доданими позивачем документами не зараховано до його страхового стажу періоду навчання в Санкт-Петербурзькій духовній семінарії 01.09.1988 по 11.06.1992 у зв'язку із відсутністю відомостей про те, що Санкт-Петербурзька духовна академія є навчальним закладом, освітньо-професійною програмою підготовки якої присвоюється відповідна кваліфікація та відсутністю апостилю на документах, які надані позивачем на підтвердження
Позивач не погоджується із такими діями відповідачів та вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для відмови в реалізації його конституційного та соціального права. Стверджує, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що така припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, такі зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон №1058-IV.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону №1058-IV передбачає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Закон №1058-IV регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (ч.1 ст.5).
Статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Згідно з частинами 1, 3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями ст.56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України, Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України, Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об'єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора;
в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;
г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;
є) час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;
ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;
з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі також - Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.1 Порядку №22-1 передбачено, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії, зокрема: документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Відповідно до вимог п. 2.9 Порядку №22-1 документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Пунктом 2.4 Інструкції №58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Аналізуючи зазначені положення Інструкції №58, суд дійшов висновку щодо того, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" №301 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
За змістом позовної заяви спір виник з приводу незарахування позивачу періоду його навчання у Санкт-Петербурзській духовній семінарії з 1988 по 1992, у зв'язку із відсутністю відомостей про те, що Санкт-Петербурзька духовна семінарія є навчальним закладом, освітньо-професійною програмою підготовки якої присвоюється відповідна кваліфікація. Крім того, диплом та довідка про навчання, які долучені позивачем до заяви про призначення пенсії не містять апостилю компетентних органів держави, в якій такі документи складені. Разом з тим, підставою для неврахування періоду навчання слугував факт припинення участі Росії з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Розглядаючи спірні правовідносини у правовій площині суд зважає на наступне.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Відповідно до записів трудової книжки від 09.08.1977 серії НОМЕР_1 , довідки до Санкт-Петербурзької Духовної Академії руської православної церкви №125 від 04.02.2019 та диплому №5064 від 15.06.1992 позивач у період з 01.09.1988 (наказ про зарахування №768 від 31.08.1988) по 15.06.1992 (наказ про відрахування із навчального закладу №801 від 11.06.1991) навчався Санкт-Петербурзькій Духовній Академії.
Втім представники відповідачів вважають, що період навчання у духовній академії позивача не підлягають зарахуванню до страхового стаж.
Згідно з пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п.8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Отже, час навчання у навчальних закладах підтверджується, зокрема дипломами та довідками.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" №987-ХІІ від 23 квітня 1991 року релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.
Статтею 11 Закону №987-ХІІ визначено, що релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.
Як свідчать матеріали справи, позивач з 1988 року по 1992 рік навчався у Санкт-Петербурзькій духовній семінарії, що підтверджується дипломом № НОМЕР_2 від 15.06.1992.
Крім цього, згідно з довідкою №125 від 04.02.2019 позивач навчався в Санкт-Петербурзькій духовній семінарії на стаціонарній формі навчання з 01.09.1988 по 11.06.1992.
Відповідно до свідоцтва №0011010476 від 19.08.2015 "Санкт-Петербурзька духовна академія російської православної церкви" зареєстрована, як некомерційна релігійна організація - духовно освітня організація вищої освіти.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, які підтверджені матеріалами справи період навчання позивача підтверджено з 1988 року по 1992 рік в Санкт-Петербурзькій духовній семінарії, що є організацією вищої освіти.
Крім того, слід врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м.Москві. При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Зважаючи на викладене, суд не погоджується із такими твердженнями представників відповідачів, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні періоду навчання на території рф не навели, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Однак, вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного періоду навчання до страхового стажу роботи, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, під час судового розгляд справи встановлено, що навчання позивача на території рф у спірний період підтверджено записами трудової книжки та відповідною довідкою, дипломом, які наявні в матеріалах справи.
З урахуванням наведеного, а також за відсутності доказів, які б свідчили про недостовірність поданих документів щодо спірних періодів, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецької області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1988 по 11.06.1992 у Санкт-Петербурзькій духовній семінарії.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів навчання до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.
За матеріалами справи відслідковується, що підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало, на думку відповідачів, відсутність необхідного страхового стажу.
При цьому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття рішення про відмову відповідачем 1 не враховано усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви від 23.04.2024 про призначення йому пенсії.
З огляду на що, порушене право позивача на даному етапі, підлягає захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період навчання в Санкт-Петербурзькій Духовній семінарії у період з 01.09.1988 по 15.06.1992 та повторно розглянути його заяву 23.04.2024 про призначення пенсії відповідно до вимог Закону №1058-IV, з урахуванням викладених судом висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відтак, відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами та не спростованими відповідачам під час розгляду даної справи, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 КАС України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, у рівних частинах з кожного із відповідачів.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м.Житомир,10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, м.Слов'янськ, Донецької області, 84121, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №064450001238 від 01.05.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчався в Санкт-Петербурзькій духовній семінарії з 01.09.1988 по 11.06.1992 та повторно розглянути його заяву від 23.04.2024 про призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, з урахуванням викладених судом висновків.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сплачений судовий збір в розмірі 400 (чотириста) грн 00 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області сплачений судовий збір в розмірі 400 (чотириста) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 22 січня 2025 р.
22.01.25