Провадження № 11-сс/4823/13/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20 січня 2025 рокум. Чернігів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові апеляційну скаргу прокурора Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 грудня 2024 року,
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено частково клопотання слідчого СВ Прилуцького районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області про застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні за № 12024270330001051 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 233 600 грн, з покладенням обов'язків, щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, та з урахуванням наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, а саме, підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, може незаконно впливати на свідків, які були присутні під час проведення обшуків, здійснити на них тиск чи шляхом підкупу та жалості спокусити останніх з метою зміни останніми своїх показань стосовно нього, до їх допиту у судовому засіданні у провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, з врахуванням наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним тяжкого кримінального правопорушення, тому застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави в сумі 233 600 грн, з покладенням обов'язків, може запобігти вказаним ризикам.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити її та задовольнити клопотання слідчого в повному обсязі, обравши щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 діб, з визначенням застави у розмірі 520 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1 518 400 грн. Також просить дослідити наявні матеріали справи, повістки про виклик та рапорти слідчої СВ Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_10 .
В обгрунтування своїх вимог зазначає, що слідчим суддею необґрунтовано не застосовано положення ч. 5 ст. 182 КПК України та не визначено заставу у розмірі 520 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1 518 400 грн, на чому наголошувалось у клопотанні слідчого. У цій частині ухвалу слідчого судді вважає незаконною у зв'язку з невідповідністю фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Наголошує на обґрунтованості встановлених ризиків, передбачених п.п. 1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Вказує, що 09.12.2024 в межах кримінального провадження надіслано повістку про виклик ОСОБА_8 про з'явлення на 13.12.2024 на 09:00 год до СВ Прилуцького РВП для участі у допиті, проте на вказаний час він не з'явився, про поважність причини не повідомив і не попередив. Також 13.12.2024 було надіслано повістку про виклик на 16.12.2024 на 09:00 год, проте він знову не з'явився. На думку прокурора, сукупність всіх обставин по провадженню, а саме, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним тяжкого злочину та наявність передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, особу підозрюваного свідчить, що визначена слідчим суддею застава не здатна забезпечити виконання ОСОБА_8 , який підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, покладених на нього обов'язків, тому наголошує на збільшенні розміру застави.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який наполягав на задоволенні своєї апеляційної скарги, підозрюваного та захисника, які просили ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.
Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Мета застосування запобіжних заходів передбачена ст. 177 КПК України.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини, зазначені у ч. 1 ст. 178 КПК України.
З положення ст. 178 КПК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у постанові 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», слідує, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд зобов'язаний також оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, репутацію підозрюваного, наявність судимостей, спосіб життя, поведінку під час провадження у справі; дослідити відомості, що вказують на існування факторів, обставин чи моральних цінностей, які можуть свідчити про те, що підозрюваний перебуваючи на волі, не порушуватиме покладених на нього процесуальних обов'язків та не займатиметься злочинною діяльністю.
Як вбачається з матеріалів провадження, слідчим відділенням Прилуцького районного відділу поліції ГУНП в Чернігівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024270330001051 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194 КК України.
05.12.2024 ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Слідчим суддею установлено наявність ризиків того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, оскільки не має постійного джерела прибутку, офіційно не працює, відсутні стійкі соціальні зв'язки, може впливати на свідків, оскільки йому відоме місце їх проживання, може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній перебуває під судом за підозрою у вчиненні інших кримінальних правопорушень і знову підозрюється у вчинені тяжкого злочину, та визнав не доведеним, що підозрюваний може перешкоджати слідству шляхом створення штучних доказів, а отже, застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Крім того, не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення.
Задовольняючи частково клопотання про обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя цілком вірно з урахуванням мети і підстав застосування запобіжного заходу дійшов висновку про необхідність застосування до нього саме такого запобіжного заходу. При цьому, в повній мірі були дотримані вимоги ст. 178 та ст. 194 КПК України, врахувавши вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, те, що підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, обставини вчинення яких заперечує, із врахуванням даних про особу підозрюваного.
Окрім цього, слідчий суддя цілком обґрунтовано врахував і те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою у цьому випадку є найбільш доцільним, а інші запобіжні заходи, з урахуванням вище вказаних підстав, не можуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та уникнути ризиків, вказаних у ст. 177 КПК України.
На основі аналізу зібраних матеріалів судом зроблено обґрунтований висновок, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду, що докази і обставини, на які посилався слідчий у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що зазначені ним ризики існують і підтверджуються матеріалами кримінального провадження, а підозра у скоєнні кримінального правопорушення є обґрунтованою.
Європейська комісія з прав людини у своєму рішенні за скаргою “Феррарі-Браво проти Італії» також зазначила, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі є метою досудового розслідування, а саме встановлення реальних збитків та кваліфікуючих ознак, досягненню цілей якого і є тримання під вартою. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку, чи для складання обвинувального акту, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування. Слідчий суддя на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для застосування щодо особи запобіжного заходу.
Слідчий суддя, приймаючи рішення, виходив з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого, і доданих матеріалах, та з того, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого дані у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, інкримінованого йому стороною обвинувачення.
Так, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване.
У рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
В сукупності із вищезазначеними обставинами, для вирішення справи у відповідності до вимог закону, суд врахував дані, що характеризують особу підозрюваного, тяжкість та обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 ..
Обираючи ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою судом розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів, проте, з урахуванням того, що він підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за місцем реєстрації не проживає понад чотири роки, а з вказаного в клопотанні місця проживання він переїжджає в інше житло, адресу якого не вказав, тому слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав твердити про неправомірність застосування саме такого запобіжного заходу.
Прокурором в апеляційній скарзі ключовим питанням є необґрунтоване не застосування слідчим суддею положення ч. 5 ст. 182 КПК України та не визначено заставу у розмірі 520 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1 518 400 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 2 частини 5 статті 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається у межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У той же час, норма ч. 5 ст. 182 КПК України надає можливість у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних відповідно.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини неодноразово висловлювалася думка про те, що розмір застави повинен встановлюватися головною мірою з урахуванням особи підсудного, належної йому власності, його стосунків з поручителями, іншими словами - з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі (Неймайстер проти Австрії, рішення від 27.06.1968 р.; Гафа проти Мальти, рішення від 22.05.2018).
13 січня 2022 року Європейський Суд ухвалив рішення в справі «Істоміна проти України» (Istomina V. Ukraine, заява № 23312/15), у якому зазначив, що застава має на меті передусім забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду.
Застава - це не менш слабкий запобіжний захід, як безпідставно вважає прокурор, а є альтернативним запобіжним заходом по відношенню до триманню під вартою. За тяжкістю ці запобіжні заходи рівні.
Обов'язок суду призначити такий розмір застави, щоб була забезпечена процесуальна поведінка особи, а людина вийшла на волю. Правосуддя не потребує, щоб людина чекала вироку під вартою, адже вина її ще не доведена.
Застава для особи не має бути надмірним тягарем і призвести до скрутного матеріального становища її та її родини, адже запобіжний захід та визначення розміру заставу не має ототожнюватися з призначенням покарання. На даній стадії досудового розслідування слідчий суддя не має карати особу, вина якої ще не доведена, а має виконувати лише контролюючу функцію та може обмежити особу у певних правах, при цьому обґрунтовуючи кожне конкретне обмеження.
На даному етапі застава має лише забезпечити виконання особою (підозрюваним, обвинуваченим) процесуальних обов'язків на час досудового розслідування чи судового розгляду.
Вимагаючи визначити розмір застави в розмірі 1 518 400 грн для підозрюваного, прокурор ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні не наводить обґрунтованих підстав для прийняття такого рішення.
Визначення надмірного розміру застави не може бути важелем для того, щоб особа була позбавлена можливості його внести, тим самим продовжувала перебувати під вартою, а фактично була позбавлена можливості скористатись таким альтернативним запобіжним заходом. Такий підхід суперечить принципам кримінального процесуального законодавства та є прямим порушенням прав підозрюваної особи, гарантованих не тільки національним законодавством, а й положеннями Європейської конвенції з прав людини.
При тому, що до клопотання про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_11 були надані достатні докази на підтвердження обґрунтованості оголошеної підозри, стороною обвинувачення не було надано жодного доказу на підтвердження викладених фактів щодо визначення такої значної суми застави, як просить прокурор в апеляційній скарзі.
Отже, запропонований прокурором розмір застави є надмірним, при тому, що стороною обвинувачення така вимога не обґрунтована та не підтверджена належними доказами. Можливість підозрюваного сплатити визначений слідчим суддею розмір застави не може бути критерієм для визначення йому такого надмірного розміру застави, який він завідомо не спроможний сплатити. Слідчий суддя не уповноважений позбавляти особу можливості скористатися альтернативним запобіжним заходом, як помилково вважає прокурор.
Більш того, як на слідчого суддю покладається обов'язок враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, її майновий стан та інші обставини, так і на сторону обвинувачення покладається обов'язок доводити всі вимоги, які вона ставить перед слідчим суддею, судом при зверненні з відповідним клопотанням. У даному провадженні прокурор ставить лише вимогу про визначення розміру застави в сумі 1 518 400 грн, при цьому не виконавши обов'язок щодо доведеності та обґрунтованості таких вимог.
На даному етапі досудового розслідування, колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді про те, що розмір застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, буде співмірним та пропорційним щодо конкретної особи, необхідним і достатнім для забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків та досягненню завдань кримінального провадження.
Посилання прокурора на те, що 13.12.2024 та 16.12.2024 ОСОБА_8 до СВ Прилуцького РВП для участі у допиті не з'явився без поважних причин безпідставні, оскільки підозюваним надано документи про виклик його до ТЦК на вказані дати.
Разом з тим, стороною обвинувачення не надано жодних переконливих доводів щодо обґрунтування своєї позиції і не представлено суду гарантій неналежної процесуальної поведінки підозрюваного під час досудового розслідування.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни законного і обґрунтованого судового рішення.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_9 , а ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 грудня 2024 року, якою застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, із визначенням розміру застави щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і подальшому оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4