Дата документу 21.01.2025 Справа № 336/4731/24
Єдиний унікальний № 336/4731/24
Провадження №22-ц/807/170/25
Головуючий в 1-й інстанції - Дмитрюк О.В.
21 січня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Кочеткової І.В.,Полякова О.З.,
секретарВолчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 09 жовтня 2024 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Шевченківський районний у м. Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту смерті,-
У травні 2024 року заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті військовослужбовця. В заяві зазначає, що ОСОБА_1 є батьком загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 . Встановлення факту смерті ОСОБА_2 заявнику необхідно для реєстрації смерті сина і отримання свідоцтва про смерть. За заявою ОСОБА_1 просив постановити рішення, яким встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Запоріжжя, визнавши датою його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: в районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області, причина: в результаті отриманих поранень несумісних з життям.
РішеннямШевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2024 року, заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), заінтересовані особи - Шевченківський районний у м. Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 34, ЄДРПОУ 04054085), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Міністерство оборони України (м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про встановлення факту смерті - задоволено.
Встановлено факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Запоріжжя, визнавши датою його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: в районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області, причина: отримані поранення несумісні з життям.
Не погоджуючись з рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог заяви у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що заявником не надано достатніх доказів на підтвердження факту смерті заявника. При цьому відлік шестимісячного строку визначеного ч.2 ст. 46 ЦК України, для оголошення фізичної особи померлою, не розпочався.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що надано свідоцтво про народження (а.с.17).
Враховуючи вище наведене суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 , батько особи, щодо якої вирішується питання про встановлення юридичного факту (факту смерті), має право на звернення до суду з цією заявою.
07.04.2023 р. ОСОБА_2 був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №99 від 07.04.2023 р. старшого солдата ОСОБА_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від «07» квітня 2023 р. №122-РС на посаду старшого стрільця 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_6 , з «07» квітня 2023 р. зараховано до списків особового складу (а.с.19).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №123 від 01.05.2023 р. старшого солдата ОСОБА_2 , старшого стрільця 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , призначено наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від «01» травня 2023 р. №160-РС на посаду старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 (а.с.20).
22.07.2023 р. старший стрілець-оператор 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , під час виконання бойових завдань в районі н.п. Богданівка Донецької області під час артилерійського обстрілу зник безвісти.
23.07.2023 р. ОСОБА_1 отримав Сповіщення №140, у якому йому було повідомлено про те, що його син, ОСОБА_2 , під час виконання бойових завдань в районі н.п. Богданівка Донецької області під час артилерійського обстрілу зник безвісти.
10.04.2024 р. ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3 отримали сповіщення сім'ї №2492, у якому було зазначено наступне: «ваш син, стрілець-оператор 1-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 22.07.2023 р. рахувався безвісти зниклим, в ході службового розслідування встановлено, що загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок отриманих поранень, несумісних з життям, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, з метою виконання службових (бойових) завдань, виявивши стійкість і мужність під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Богданівка Донецької області, під час артилерійського обстрілу».
23.07.2023 р. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №957 було призначено службове розслідування за фактом зникнення безвісти старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , старшого солдата ОСОБА_2 та доручено його проведення комісії (а.с.21-22).
За результатами вказаного службового розслідування членами комісії було складено Акт службового розслідування відповідно до якого: «Під час проведення службового розслідування, з метою встановлення причин та умов, та недопущення подібних випадків у майбутньому, за фактом зникнення безвісти військовослужбовця Збройних сил України, старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 , з пояснень, відібраних за телефонограмою в присутності свідків та які додаються до матеріалів даного службового розслідування, а саме, зі слів командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_4 , стрільця помічника гранатометника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 та з особистих пояснень безпосередніх свідків події, старшого механіка водія 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_6 , стрільця-санітара 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_7 , було з'ясовано та стало відомо, що близько о 05:00 годині ранку 22.07.2023 р. ворог почав щільний артилерійський обстріл позиції «МАЯК», всі військовослужбовці вимушені були сховатись в укриття. Як зазначають свідки, а саме солдат ОСОБА_6 та солдат ОСОБА_7 під час ворожого артилерійського обстрілу почули голос, який кликав на допомогу. Після зниження інтенсивності ворожого артилерійського обстрілу, вище вказані свідки направились до укриття звідки раніше хтось кликав на допомогу. Підійшовши до місця, побачили зруйноване укриття та лежачого без ознак життя солдата ОСОБА_8 , після часткового розчищення зруйнованого укриття вдалось дістати ст.солдата ОСОБА_2 , який знаходився без ознак життя. В подальшому, вище вказані свідки впевнились в тому, що солдат ОСОБА_8 та старший солдат ОСОБА_2 отримали поранення не сумісні з життям та, як наслідок загинули (у даних військовослужбовців був відсутній пульс, відсутні ознаки дихання, множинні осколкові поранення та велика втрата крові) в результаті влучання ворожого снаряду в укриття. Здійснити евакуацію тіл загиблих старшого солдата ОСОБА_2 та солдата ОСОБА_8 в умовах, які на той час склалися, не було можливості, у зв'язку з евакуацією поранених військовослужбовців та інтенсивністю ворожих артилерійських обстрілів, тому вимушені були залишити тіла загиблих військовослужбовців на позиції «МАЯК», що знаходиться в районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області».
05.09.2023 р. було складено Акт про настання смерті № 6421, затверджений тимчасово виконуючим обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 , за результатами якого комісією проведено спеціальне службове розслідування та з повною відповідальністю засвідчено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув військовослужбовець Збройних Сил України, військової служби за мобілізацією, старший стрілець-оператор 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.24-33).
Зважуючи на доведеність вимог заяви, суд першої інстанції вважав за можливе їх задовольнити.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Частина другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
За частиною першою статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення - позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Необхідність звернення із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в цій справі заявник обґрунтовує необхідністю реєстрації смерті сина та отримання свідоцтва про смерть.
Як на правову підставу звернення до суду із заявою заявник посилався на пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України та статтю 317 ЦПК України, а саме встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті, оскільки від цього залежить виникнення його особистих та майнових прав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 зазначеного Закону України).
Загальновідомою та такою, що не потребує доказування за змістом статті 82 ЦПК України, є обставина, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє наразі.
Суд першої інстанції зокрема встановив, що за результатами акту службового розслідування від 05.09.2023 року, зниклого безвісті військовослужбовця Збройних Сил України, військової служби за мобілізацією, старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано таким, що загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок отримання поранень несумісних з життям, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області, що пов'язано з проходженням військової служби старшого солдата ОСОБА_2 в Збройних Силах України, із виконанням його обов'язків військової служби у складі військової частини НОМЕР_1 , із захистом Батьківщини, захистом суверенітету і територіальної цілісності України, у складі сил і засобів, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, з метою виконання службових (бойових) завдань оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_5 », під час дії воєнного стану на території України.
Відповідно до того ж акту службового розслідування від 05.09.2023 року встановлено, що здійснити евакуацію тіл загиблих старшого солдата ОСОБА_2 та солдата ОСОБА_8 в умовах, які на той час склалися, не було можливості, у зв'язку з евакуацією поранених військовослужбовців та інтенсивністю ворожих артилерійських обстрілів, тому тіла загиблих військовослужбовців залишено на позиції «МАЯК», що знаходиться в районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області.
Відповідно до наказу № 864 командира військової частини НОМЕР_7 від 05.09.2023 року (а.с. 45-48):
-службове розслідування за фатом зникнення безвісти старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , старшого солдата ОСОБА_2 , вважати завершеним;
-зниклого безвісти старшого стрільця-оператора 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , старшого солдата ОСОБА_2 вважати таким, що загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок отримання поранень несумісних з життям…
Вказаний наказ є діючим, і за поясненнями представника Міністерства оборони України не є скасованим.
Згідно частин 1 та 4 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: 1) якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; 2) встановлення у судовому порядку факту смерті; 3) звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою.
Враховуючи обставини справи встановлення факту смерті в позасудовому порядку виключено.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що звернення заявника до суду із заявою про встановлення факту смерті сина під час виконання ним обов'язків військової служби, пов'язаних із захистом Батьківщини, є належним способом захисту його прав, оскільки від його встановлення залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім'ї загиблого військовослужбовця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог заяви.
Доводи апеляційної скарги зводяться до посилання Міністерства оборони України на те, що належним способом захисту права заявника є не встановлення факту смерті його сина, а оголошення його померлим у порядку, визначеному статтею 46 ЦК України, з дотриманням строків, визначених цією статтею.
Проте такі доводи не містять підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки в цій справі заявник обрав передбачений процесуальним законом спосіб захисту свого права шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, на підставі статей 315, 317 ЦПК України, який за встановлених обставин цієї справи є ефективним.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вимоги заяви підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 23 січня 2025 року.
Судді: С. В. Кухар
І. В. Кочеткова
О.З. Поляков