Справа № 308/17168/24
Закарпатський апеляційний суд
23.01.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/952/24 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Гельжинського Р. Л. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.11.2024.
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 01 (один) років.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 151689 від 16.10.2024 та постанови судді від 29.11.2024 вбачається, що 16.10.2024 о 04 год 29 хв по вул. Минайській, 18 у м. Ужгороді, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Dodge Challenger», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального приладу «Драгер». Результат - 1,37 проміле. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат Гельжинський Р. Л. посилаючись на незаконність постанови суду від 29.11.2024, порушує питання про її скасування та закриття провадження у справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях останнього складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зазначає, що справа розглянута без участі ОСОБА_1 , який не був належним чином повідомлений про час та місце її розгляду. Матеріали справи не містять доказів того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом у зазначені в протоколі час та місці. Відеозапис не може бути взятий до уваги як доказ вини ОСОБА_1 , оскільки такий не є безперервний і на такому не міститься інформації про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. ОСОБА_1 не є суб'єктом указаного правопорушення.
-2-
Справа про адміністративне правопорушення розглядається у відсутності ОСОБА_1 та захисника-адвоката Гельжинського Р. Л., неявка яких із урахуванням положень ст. 294 КУпАП, не перешкоджає її розгляду. При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що вказані особи належним чином повідомлені про час та місце її розгляду за допомогою смс-повідомлення, що підтверджується відповідними довідками. Клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи та відомостей про поважність причин неявки від сторони захисту не надходило. Також апеляційний суд враховує вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи. З урахуванням наведеного, апеляційний суд уважає, що розгляд справи без участі ОСОБА_1 та захисника-адвоката Гельжинського Р. Л. не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із таких підстав.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи,
-3-
яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 (далі Інструкція), огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними і дослідженими судом доказами.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 151689 від 16.10.2024, зміст якого, всупереч доводів апеляційної скарги, відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
Вказаним протоколом про адміністративне правопорушення встановлено, що 16.10.2024 о 04 год 29 хв по вул. Минайській, 18 у м. Ужгороді, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Dodge Challenger», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального приладу «Драгер». Результат - 1,37 проміле. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, стверджується: роздруківкою тесту № 224 від 16.10.2024, відповідно до якого ОСОБА_1 о 05 год 02 хв 16.10.2024 знаходився у стані алкогольного сп'яніння, проміле - 1,37; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів; копією постанови серії ЕНА № 3272866 від 16.10.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП; копією протоколу серії ЕПР 1 № 151685 від 16.10.2024, складеного щодо ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП; розпискою ОСОБА_1 про залишення транспортного засобу на місці зупинки; додатком у вигляді СD-диска з відеоматеріалами правопорушення.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, є необгрунтованими. Наведені докази є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 151689 від 16.10.2024 зазначено: дату і місце його складення; посаду, прізвище, ім'я та по батькові працівника поліції, який склав протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність
-4-
за дане правопорушення; а також зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, чим скористався ОСОБА_1 , відмовившись від надання будь-яких пояснень з приводу обставин, які мали місце.
Матеріали справи не містять доказів про порушення працівником патрульної поліції ОСОБА_3 , законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейським дотримано вимоги ч. 2 ст. 251, ст. 256, 265-2, 266, 268 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 151689 від 16.10.2024 складено відповідно до вимог, встановлених ст. 256 КУпАП, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.
В матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про наявність у працівників поліції підстав для обмови ОСОБА_1 у керуванні ним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, а також про застосування працівниками поліції тиску чи незаконних методів примусу, які призвели до відмови ОСОБА_1 від надання будь-яких пояснень з приводу обставин, що мали місце.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього, матеріали справи не містять.
Будь-які підстави, які б свідчили про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП в діях ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі не зазначені й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззаперечну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось йому за провину.
Матеріалами справи підтверджено, що огляд водія проведений за допомогою приладу «Drаger Alcotest», у зв'язку з виявленими ознаками - запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Результат огляду на стан сп'яніння - 1,37 проміле. ОСОБА_1 не висловлював будь-яких застережень щодо результатів такого огляду, навпаки погодився з результатами огляду, зазначивши, що напередодні вживав алкогольні напої. При цьому, з відеозапису не вбачається, що ОСОБА_1 виявляв бажання пройти повторний огляд на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я, хоча таке право йому було роз'яснено.
Апеляційний суд враховує, що результат тесту ОСОБА_1 , проведеного працівниками поліції, а саме - 1,37 проміле, перевищує гранично допустиму норму (0,2 проміле) та беззаперечно вказує на перебування останнього у стані алкогольного сп'яніння, виключаючи можливу технічну похибку.
Доводи апеляційної скарги про те, що справа розглянута без участі ОСОБА_1 , який не був належним чином повідомлений про час та місце її розгляду, апеляційний суд також не бере до уваги, оскільки такі жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також не свідчать про порушення права ОСОБА_1 на захист та не дають підстав для скасування оскаржуваної постанови. При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що з матеріалів справи
-5-
вбачається, що суд першої інстанції повідомив ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи за допомогою смс-повідомлення на номер мобільного телефону, який зазначений ОСОБА_1 у заяві про отримання електронних повісток (а. с. 7, 13). Також апеляційний суд звертає увагу на те, що участь правопорушника у розгляд цієї категорії справи не є обов'язковою і, відповідно, розгляд справи без участі правопорушника не є безумовною підставою для скасування судового рішення, і при цьому ОСОБА_1 не був позбавлений можливості реалізувати свої права, передбачені ст. 268 КУпАП, під час апеляційного розгляду справи, однак не скористався таким правом. Тому, апеляційний суд вважає, що право ОСОБА_1 на захист не було порушено.
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом у зазначені в протоколі час та місці, не знаходять свого підтвердження та повністю спростовуються вищенаведеними доказами, у тому числі й відеозаписом із місця події, з яких вбачається, що мав місце факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом 16.10.2024 о 05 год 47 хв по вул. Минайській, 18 у м. Ужгороді, і такого факту ОСОБА_1 не заперечував під час складання щодо нього адміністративних матеріалів. При цьому, стороною захисту не надано доказів про скасування чи оскарження постанови серії ЕНА № 3272866 від 16.10.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, а саме за порушення вимог п. 2.3 «в» Правил дорожнього руху України.
Із цих підстав, визнаються необгрунтованими і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є суб'єктом указаного правопорушення.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд звертає увагу на те, що з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не спростовував факту керування транспортним засобом, навпаки підтвердив, що хотів лише перегнати автомобіль на інше місце. При цьому, не вказував, що автомобілем керував не він, а інша особа.
Безпідставними апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис не може бути взятий до уваги як доказ вини ОСОБА_1 , оскільки такий не є безперервний і на такому не міститься інформації про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Згідно пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ вищевказаної Інструкції передбачено порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах, а саме: відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного
-6-
засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Той факт, що наявні в матеріалах справи відеозаписи є роздільними на окремі файли, а відеофіксація не здійснювалася безперервно, не є підставою для закриття провадження по справі, оскільки цим відеозаписом чітко підтверджено, що мав місце факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.3 «в» Правил дорожнього руху України, за що його було зупинено. Отже, підстав піддавати сумніву зміст даного відеозапису немає, а тому такі твердження сторони захисту апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані та безпідставні.
У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, оскільки такі відповідають вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, згідно якого включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища.
Частина 2 статті 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Таким чином, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП.
Посилання в апеляційній скарзі на недопустимість відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, як на неналежний доказ у зв'язку з тим, що вказаний запис є неповним, визнаються необґрунтованими, оскільки усі необхідні факти, які мають важливе значення при розгляді даної справи та з якими законодавство пов'язує настання відповідальності за вчинене правопорушення, чітко зафіксовані нагрудними камерами поліцейських та використані як доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, яке ставиться йому за провину.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до приписів ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів у справі про адміністративне правопорушення, який оцінюється у сукупності з іншими доказами по справі, а обставини, що містяться на вказаному відеозаписі, повністю узгоджуються зі змістом обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 151689 від 16.10.2024, так і у долучених до нього доказах, а тому відсутні будь-які сумніви в належності та допустимості відеозапису.
Всупереч доводам сторони захисту, апеляційний суд вважає даний відеозапис належним та допустимим доказом у справі.
Із цих підстав, доводи апеляційної скарги визнаються такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
-7-
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею місцевого суду ОСОБА_1 обгрунтовано визнано винним у порушенні вимог, які передбачені пунктом 2.9 «а» Правил дорожнього руху України та вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Обгрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Також судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, допущене ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі - Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 , відповідає характеру вчиненого правопорушення, є необхідним для виховання ОСОБА_1 у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, а тому підстав для його зміни не вбачається.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необгрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обгрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб,
-8-
передбачених нормативно-правовими актами; ст.294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обгрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення і жодних клопотань з цього приводу не заявлено.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника-адвоката Гельжинського Р. Л. залишити без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.11.2024 щодо ОСОБА_4 ,- без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя