Справа № 148/1940/24
Провадження № 22-ц/801/117/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.
Доповідач:Голота Л. О.
22 січня 2025 рокуСправа № 148/1940/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),
суддів Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,
за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) справу № 148/1940/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
за апеляційною скаргою Гімарі Рената Ахмедовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.09.2024, ухвалене у складі судді Дамчук О. О. в приміщенні суду в м. Тульчин, повний текст рішення складено 1.10.2024, -
20.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (вх № 7932/24) до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, в якому, посилаючись на положення статей 182, 192 СК України, просив :
зменшити розмір аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 з 1/4 частини заробітку, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на 1/7 частини заробітку щомісяця, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття;
припинити стягнення з ОСОБА_1 аліменти на підставі судового наказу Тульчинського районного суду Вінницької області від 1.02.2021 у справі № 148/81/21;
стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1211,20 грн /а. с. 1-4/.
Позовні вимоги мотивовані тим, що судовим наказом Тульчинського районного суду Вінницької області від 1.02.2021 по справі № 148/81/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , 2011 року народження, у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
З моменту прийняття судового наказу про стягнення аліментів істотно змінився матеріальний стан позивача, так як на даний час він не працює та не має будь-яких доходів, не має можливості влаштуватись на нову роботу за своєю спеціальністю із заробітком необхідним та достатнім для утримання не лише себе, але й своєї доньки. Стан його здоров'я не дозволяє виконувати різного роду роботи пов'язані з фізичними навантаженнями. Зросли ціни на різного роду товари першої необхідності, значно зросла вартість комунальних послуг, що ставить його у важке матеріальне становище. Позивач немає у власності рухомого та нерухомого майна, не займається підприємницькою діяльністю. Має заборгованість за аліментами на користь дочки ОСОБА_2 станом на 1.07.2024 в розмірі 111264,00 грн.
Крім цього, на утриманні позивача знаходиться неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачує частково аліменти, при визначеному розмірі 3076 грн, щомісячно. Має заборгованість за аліментами на користь сина в розмірі 61445 грн.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.09.2024 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Гімарі Р. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу (вх. № 11240 від 18.11.2024), в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог; стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн /а. с. 61/.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у приєднанні до матеріалів справи доказів, поданих позивачем 27.09.2024, а справу розглянуто у стислі строки, порушивши права позивача на доведення заявлених позовних вимог. Суд першої інстанції не був позбавлений можливості перенести розгляд справи на іншу дату та забезпечити право відповідача на ознайомлення з додатковими доказами поданими позивачем.
Судом першої інстанції не було враховано правову позицію, викладену ВС в постанові від 10.10.2023 по справі № 682/2454/22, від 14.12.2022 по справі № 727/1599/22.
На утриманні позивача знаходиться донька ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 .. Позивач немає постійної роботи, працює на підробітках, стабільного доходу немає, відсутнє майно та доходи. Розмір аліментів, визначений судовим наказом, фактично позбавляє позивача будь-якого грошового забезпечення для особистих потреб.
До апеляційної скарги позивачем додано також наступні докази : інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 6.11.2024 /а. с. 62/; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а. с. 63/; копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 /а. с. 64-66/.
2.12.2024 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 11803) Кравець В. А., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції поновив позивачу строк на апеляційне оскарження не врахувавши те, що згідно картки руху справ сформованого в підсистемі «Електронний суд» рішення суду першої інстанції від 30.09.2024 доставлено до електронного суду 1.10.2024 о 19:51 год. Інтереси позивача в суді першої інстанції представляв адвокат Зубар В. В., який зареєстрований в «Електронному суді», а тому, якщо адвокат, отримавши судове рішення до електронного кабінету ЕСІТС, пропустив строк на апеляційне оскарження, і не повідомив про це позивача, якого він представляє, негативні наслідки нестиме сам позивач (постанова ОП КАС ВС від 8.02.2024 по справі №480/8341/22).
У позові позивачем не зазначено наявність доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою. У клопотанні від 27.09.2024 про долучення доказів відсутнє клопотання про поновлення строку на подання доказів, відсутнє обґрунтування неможливості їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього. Представник позивача не обґрунтував причини неможливості подання доказів, які просить долучити до матеріалів справи. В апеляційній скарзі представник позивача також не зазначає достатніх підстав про існування об'єктивних та непереборних обставин, що позбавляли позивача можливості подати докази, що подавались окремо від позовної заяви.
Позивачем не надано суду доказів погіршення майнового стану, що унеможливлює сплату аліментів у визначеному судовим наказом розмірі; відсутні докази про стан здоров'я позивача, шо не дозволяє йому працювати, на що він посилається в позовній заяві.
Щодо приєднання доказів, поданих з апеляційною скаргою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) зазначено, що: вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Колегія суддів, ознайомившись із апеляційною скаргою та доданими до неї доказами (документами), дійшла висновку про приєднання до матеріалів справи зазначених вище доказів (документів) відповідно до частини другої, третьої статті 367 ЦПК України, оскільки вони стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, тому наявні підстави для їх прийняття задля забезпечення повного, справедливого, об'єктивного вирішення спору.
Щодо приєднання додаткових пояснень та доказів, долучених до них.
21.01.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшли додаткові пояснення (вх № 792) Гімарі Р. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , в яких представник просить долучити до матеріалів справи ці пояснення та врахувати їх під час розгляду апеляційної скарги. До додаткових пояснень додано : рішення від 17.12.2024 № 148; лист Тульчинського ВДВС від 14.01.2025.
Ознайомившись із додатковими поясненнями, колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без розгляду з наступних підстав.
Позивач подав додаткові пояснення після спливу строку для подання апеляційної скарги. Дозволу на їхнє подання не просив, а суд не визнавав їхнє подання необхідним.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п'ята статті 174 ЦПК України).
Як видно зі справи, рішення суду першої інстанції ухвалено 30.09.2024, повний текст рішення складено 1.10.2024 /а. с. 41-44/; копію рішення суду отримано ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку 10.11.2024 /а. с. 50/; апеляційну скаргу вперше подано 11.11.2024, тобто у строк, встановлений частиною другою статті 354 ЦПК України; ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14.11.2024 апеляційну скаргу представника позивача повернуто особі, яка її подала, так як адвокатом не додано оформлений належним чином ордер, що підтверджує право представляти інтереси скаржника; не зволікаючи, на наступний день після постановлення ухвали апеляційного суду від 14.11.2024 представником повторно подано 15.11.2024 апеляційну скаргу з усуненими недоліками на рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25.11.2024 поновлено ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , строк на апеляційне оскарження рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.09.2024. Відкрито апеляційне провадження по справі № 148/1940/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.09.2024.
Відповідно до частини другої статті 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Вінницький апеляційний суд не визнавав необхідним подання цих пояснень і не надавав дозволу позивачеві їх подавати після строку для подання апеляційної скарги. Тому ці пояснення слід залишити без розгляду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_6 заперечила проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього(частина перша - третя статті 367 ЦПК України).
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
У справі встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 є батьком сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 25.09.2009 Відділом РАЦС Тульчинського РУЮ Вінницької області /а. с. 33, 63/ та доньки ОСОБА_3 , 2011 року народження /а. с. 11-15/.
Судовим наказом Тульчинського районного суду Вінницької області від 1.02.2021 по справі № 148/81/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2011 року народження, у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття /а. с. 9-10/.
12.02.2021 постановою старшого державного виконавця Тульчинського РВДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Хмельницький) Деревяги О. П. відкрито виконавче провадження № 64474363 /а. с. 14-15/.
На аркуші справи 11-13 знаходиться відповідь Тульчинського ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області від 8.07.2024 № 26800/22.21-24, відповідно до якої станом на 1.07.2024 борг ОСОБА_1 по аліментах на користь дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , становить 111264 грн.
На аркуші справи 31-32 знаходиться відповідь Тульчинського ВДВС у Тульчинському районі Вінницької області від 1.05.2024, відповідно до якої станом на 1.05.2024 борг ОСОБА_1 по аліментам на користь сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній.
Відповідно до довідки Тульчинської філії Вінницького обласного центру зайнятості № 1099 від 6.08.2024 ОСОБА_1 не зареєстрований в Тульчинській філії Вінницького обласного центру зайнятості /а. с. 16/.
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 6.08.2024 станом на 6.08.2024 ОСОБА_1 за період з 4 квартала 2023 по 1 квартал 2024 інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків відсутня /а. с. 17/.
На аркуші справи 64-66 знаходиться копія трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , відповідно до якої останній запис в ній датований 25.04.2006 про те, що ОСОБА_1 звільнений від займаної посади згідно поданої заяви за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 6.11.2024 відсутні відомості в реєстрі щодо ОСОБА_1 /а. с. 62/.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту погіршення його матеріального стану, рішення суду про стягнення аліментів на користь дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняте після рішення суду про стягнення з позивача аліментів на користь сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак обставини, які б свідчили про зміну сімейного стану відсутні. Механізм зміни розміру аліментів, визначених раніше судовим рішенням, передбачений статтею 192 СК України, не може використовуватись з метою перегляду розміру аліментів лише у разі незгоди з ним.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблено за повного з'ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Згідно із частинами восьмою, дев'ятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 192 СК України).
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із батьків, отримувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У даній справі позивач фактичними підставами позовних вимог про зменшення розміру аліментів зазначає :
(1) погіршення його матеріального стану (позивач має заборгованість по аліментам на користь дочки в розмірі 111264,00 грн, з моменту прийняття судового наказу зменшився дохід позивача, на даний час він не працює, не має доходів, зросли ціни на різного роду товари першої необхідності, вартість комунальних послуг, що ставить його у важке матеріальне становищ; позивач немає у власності рухомого та нерухомого майна, не займається підприємницькою діяльністю);
(2) перебування на його утриманні ще однієї дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На утримання сина позивач сплачує частково аліменти, при визначеному розмірі 3076 грн, щомісячно. Також має заборгованість по аліментам на користь сина в розмірі 61445 грн);
(3) стан його здоров'я, який не дозволяє виконувати різного роду роботи пов'язані з фізичними навантаженнями, у зв'язку з чим він не може влаштуватись на нову роботу.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України позовних вимог з огляду на таке.
Судом першої інстанції правомірно зазначено про те, що позивачем не надано суду доказів, що його матеріальний стан після винесення у лютому 2021 року судового наказу про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_8 змінився та він не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі; на підтвердження здійснення витрат на товари першої необхідності, на комунальні послуги та їх розмір, відсутність рухомого та нерухомого майна на праві власності у позивача; що стан його здоров'я не дозволяє виконувати різного роду роботи пов'язані з фізичними навантаженнями, у зв'язку з чим він не має можливості влаштуватись на нову роботу.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що дочка сторін має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, а позивач повинен вживати заходів для сплати аліментів на користь дочки.
Доводи апеляційної скарги про те, що на утриманні позивача знаходиться також син ОСОБА_4 не можуть бути достатньою підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що рішення суду про стягнення аліментів на користь дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняте після рішення суду про стягнення з позивача аліментів на користь сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак обставини, які б свідчили про зміну сімейного стану відсутні. Механізм зміни розміру аліментів, визначених раніше судовим рішенням, передбачений статтею 192 СК України, не може використовуватись з метою перегляду розміру аліментів лише у разі незгоди з ним.
Представник позивача також повідомив під час апеляційного розгляду, що судовим рішенням зменшено розмір аліментів, які стягуються з позивача на користь сина ОСОБА_4 з до 1/6 частини заробітку позивача (доходу) щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Колегією суддів враховано, що виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв'язку з чим, певним чином, з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають докладати обоє батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку матір.
Відповідно до статті 155 СК України здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
Вінницький апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не було допущено при вирішення справи порушення норм процесуального права, яке б призвело до неправильного її вирішення.
Доводи відзиву про те, що судом апеляційної інстанції помилково поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції колегія суддів відхиляє, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено 30.09.2024, повний текст рішення складено 1.10.2024 /а. с. 41-44/; копію рішення суду отримано ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку 10.11.2024 /а. с. 50/; апеляційну скаргу вперше подано 11.11.2024, тобто у строк, встановлений частиною другою статті 354 ЦПК України; ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14.11.2024 апеляційну скаргу представника позивача повернуто особі, яка її подала, так як адвокатом не додано оформлений належним чином ордер, що підтверджує право представляти інтереси скаржника; не зволікаючи, на наступний день після постановлення ухвали апеляційного суду від 14.11.2024 представником позивача Гімарі Р. А. повторно подано 15.11.2024 апеляційну скаргу з усуненими недоліками на рішення суду першої інстанції.
В суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Зубар В. В.
Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
З матеріалів справи вбачається, що документи, що наведені в частині четвертій статті 62 ЦПК України та які підтверджують повноваження представника позивача Зубара В. В. в суді першої інстанції в матеріалах справи відсутні.
Апеляційну скаргу подано представником позивача Гімарі Р. А., який не здійснював представництво інтересів позивача в суді першої інстанції.
Колегія суддів враховує правовий висновок, викладений в постанові ВС від 6.11.2024 у справі № 483/346/24, про те, що за умови підписання електронним підписом апеляційної скарги, до якої додано копію ордера, помилковим є висновок апеляційного суду про те, що копія ордера вважається непідписаною.
Гарантування кожному права на судовий захист і заборона обмеження в такому праві, в тому числі в умовах інтенсивної диджиталізації суспільства, повномасштабної збройної агресії проти України російської федерації та введення воєнного стану на всій території України, хоча б з точки зору найвищої соціальної цінності життя та здоров'я людини, спонукають до сприяння в забезпеченні плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками судового процесу, способів підписання ордера, а не їх обмеження судами.
Зважаючи на викладене, необґрунтованими вважає суд апеляційної інстанції посилання у відзиві на те, що згідно картки руху справ сформованого в підсистемі «Електронний суд» рішення суду першої інстанції від 30.09.2024 доставлено до електронного суду 1.10.2024 о 19:51 год, а інтереси позивача в суді першої інстанції представляв адвокат Зубар В. В., який зареєстрований в «Електронному суді», а тому якщо адвокат, отримавши судове рішення до електронного кабінету ЕСІТС, пропустив строк на апеляційне оскарження, і не повідомив про це позивача, якого він представляє, негативні наслідки нестиме сам позивач (постанова ОП КАС ВС від 8.02.2024 по справі №480/8341/22), адже у справі відсутні документи (ордер), які підтверджують повноваження представника позивача Зубара В. В. представляти інтереси ОСОБА_1 ..
Також із картки руху справ /а. с. 90/, яка додана до відзиву, сформованого в підсистемі «Електронний суд» незрозуміло кому рішення суду першої інстанції від 30.09.2024 доставлено до електронного суду 1.10.2024 о 19:51 год.
Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку поважних причин, які можна враховувати при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку, так як вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
У відповідності до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Гімарі Рената Ахмедовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.09.2024 у даній справі залишити без змін.
Поновити дію рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.09.2024 у даній справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: В. В. Оніщук
В. П. Рибчинський
Повний текст постанови складено 23.01.2025