Миколаївський районний суд Одеської області
Справа № 508/1085/24
Номер проведження 2/508/84/25
23 січня 2025 року
Миколаївський районний суд
Одеської області
В складі головуючого судді Горобця В.Л.
Секретаря Товт Т .В.
Розглянувши у судовому засіданні в селищі Миколаївка цивільну справу у спрощеному провадженні за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту.
17 травня 2024 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) було складено актовий запис за № 228.
В період даного шлюбу у них народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після народження дитини, дочка залишилася проживати разом з позивачем та перебуває на його вихованні та утриманні за якою він здійснює постійний догляд, оскільки матір дитини ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймає та фактично самоусунулася від її виховання.
На теперішній час стало зрозумілим, що їхнє спільне подружнє життя не склалося через різні погляди, почуття взаємоповаги як до членів подружжя та любов ними втрачені, відновлення сімейних стосунків неможливо, а виходячи з цього - подальше збереження їхнього шлюбу не є доцільним та не відповідатиме їхнім інтересам.
Однак через дію прямої заборони передбаченої ч. 2 ст. 110 СК України, він не може ініціювати питання про розірвання шлюбу.
Відповідачка не виконує свій батьківський обов'язок та не допомагає в необхідній мірі утримувати спільну дитину, у зв'язку з чим він змушений звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.
Крім того, усвідомлюючи відповідальність за виховання та піклування малолітньої дитини, створення для неї належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного та розумового розвитку, він вважає, що його дитина повинна проживати разом з ним та вважає за необхідне встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини.
Ухвалою суду від 23.12.2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 07.01.2025 року відкрито провадження у справі.
Позивач ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явився, однак представником позивача, адвокатом Ільїн А.Н., до суду подано клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, в якому також представник позивача позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явилася, відзив на позовну заяву не подала, але до суду надала заяву в якій просить справу розглянути у її відсутність. Позовні вимоги позивача визнає частково, а саме не заперечує щодо факту самостійного виховання дитини позивачем, однак в задоволенні позовних вимог в частині стягнення аліментів просить відмовити.
Згідно ст. 247 ч. 2 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання сторін, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Оцінивши зібрані по справі матеріали, суд, приходить до висновку що позов слід задовольнити виходячи з наступного.
17 травня 2024 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) було складено актовий запис за № 228 ( а.с. 14).
В період даного шлюбу у них народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 13).
Після народження дитини, дочка залишилася проживати разом з позивачем та перебуває на його вихованні та утриманні за якою він здійснює постійний догляд, оскільки матір дитини ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймає та фактично самоусунулася від її виховання.
22 жовтня 2024 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. було посвідчено укладений між ОСОБА_1 та відповідачкою, ОСОБА_2 , договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, який зареєстрований в реєстрі за № 1236 ( а.с. 11-12).
Відповідно до цього договору, а саме п 1.2. «Батьки домовилися про місце проживання Дитини, самостійне виховання, утримання та про порядок здійснення батьківських прав Батьком як основним та єдиним утримувачем».
Також відповідно до умов даного договору п.1.3 було визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання Батька, тобто за адресою: АДРЕСА_1 .
В п. 2.1 Договору передбачено, що Матір має право за попереднім погодженням з Батьком і враховуючи бажання Дитини, та з урахуванням її стану здоров'я зустрічатися на території України (за місцем проживання Батька та/або Матері) та без перешкод спілкуватися з дитиною.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що Батько зобов'язується піклуватися про здоров'я дитини, брати участь у вихованні дитини, забезпечити дитині достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін. Не перешкоджати спілкуванню дитини з Матір'ю.
Їхня спільна донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 15-16).
Відповідно до ст. 56 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 57 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ст. 119 СК України подружжя або один з них вправі звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання. Згідно із вказаною правовою нормою за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи не бажання когось із них проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.
Статтею 120 СК України встановлено, що режим окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.
Встановлення режиму окремого проживання не суперечить Конституції України, чинному сімейному законодавству, не порушує права подружжя.
Пленум Верховного Суду України п.12 постанови №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначає, що при застосуванні положень статей 119, 120 СК судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди.
Сімейний кодекс України не обмежує час, протягом якого може тривати режим окремого проживання, а тому цей термін не підлягає визначенню й рішенням суду. За умов виправлення стану сімейних стосунків, вказаний режим проживання також може бути припинений.
Враховуючи, що з часу фактичного припинення спільного проживання сторін і на час подання позовної заяви до суду сторони не поновили спільного проживання, вважаю, що для встановлення подружжю режиму окремого проживання, наявні обидві умови, а саме: небажання проживати спільно і припинення сімейних відносин.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
У частині першій статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частин першої та другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частинами 2, 3 статті 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Ця норма покликана забезпечити, як право на спілкування тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, так і можливість безпосередньої участі в її вихованні. При цьому, звуження прав того з батьків, з ким дитина не проживає, має відбуватися лише у виключних випадках та в обсязі, необхідному для забезпечення інтересів дитини, без покладення додаткових обов'язків, а, подекуди, й зі звільненням від деяких.
Вирішення таких вимог, як місце проживання дитини, самостійного виховання батьками дітей, як зазначає Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, суди, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Інститут, як визначення місця проживання дитини з одним із батьків, тобто самостійне виховання і утримання дитини, насамперед, спрямований визначати з ким із батьків буде проживати дитина в разі припинення шлюбних відносин, а також має на меті: забезпечити право дитини на належне батьківське виховання; забезпечити розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним; покласти обов'язок щодо сплати аліментів на того з батьків, хто проживає окремо від дитини; надати право одному з батьків в інтересах дитини без отримання згоди іншого, вирішувати питання щодо: виїзду дитини за кордон, реєстрації зняття з місця реєстрації дитини, влаштування в дошкільний/навчальний заклад, отримання медичної допомоги тощо; заборонити одному з батьків без згоди іншого змінювати місце проживання дитини.
Системний аналіз приписів статей 3, 141, 157, 160, 161 СК України, статті 19 ЦК України, а також Законів України «Про охорону дитинства», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у контексті змістовного наповнення поняття визначення місця проживання дитини свідчить про те, що визначення місця проживання дитини врегульовує питання стосовно місця проживання дитини з одним із батьків, порядку та його участі у самостійному вихованні і утриманні дитини, та іншого у здійсненні прав та виконанні обов'язків, як щодо належних умов проживання, так й інших елементів нормального розвитку дитини, як-то харчування, навчання, лікування, соціальне спілкування тощо.
Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою. Визначаючи, чи пов'язується з установленням факту виникнення в заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення статті 1 Цивільного кодексу України.
За змістом частини першої статті 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини).
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Як зазначено у висновку Верховного Суду, зробленому у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім права батьків.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК, не є вичерпним, факт самостійного виховання дитини і її утримання необхідний заявнику, оскільки пов'язаний зі здійсненням особистих немайнових чи майнових прав.
За ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів що мають юридичне значення, а зокрема: перебування фізичної особи на утриманні.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснено в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року № 5 в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Встановлення факту самостійного виховання дитини є підставою для безперешкодного переміщення дитини по країні у зв'язку з військовою агресією російської федерації на території України, оголошеним воєнним станом на території держави, для здійснення лікування дитини, оздоровлення, можливу зміну місця проживання та розвитку дитини в безпечних умовах, для захисту прав та інтересів доньки, для оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
За змістом ст. 180, 182 Сімейного кодексу України право на одержання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1)стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2)стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4)інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З аналізу вказаних норм Сімейного кодексу України слідує, що право на отримання аліментів на утримання дитини має той із батьків, з ким проживає дитина.
Отже, обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти.
Згідно ст. ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку ( доходу ) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, непостійний дохід, частину доходу отримує в натурі, а також при наявності інших обставин, які мають суттєве значення, суд за заявою платника аліментів або отримувача може визначити розмір аліментів в твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року, батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 XII 78912 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Відповідно до ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Вивчивши усі наявні документи, враховуючи наведене, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача судовий збір на користь держави в частині позовних вимог щодо стягнення аліментів, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений при звернені до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Інші судові витрати суд залишає за позивачем, оскільки ним не заявлено вимоги про їх стягнення з іншої сторони.
Керуючись ст. ст. 180 - 182; 184; 191 Сімейного кодексу України,
ст. ст. 19; 77; 200; 258; 263; 268; 273; 274 - 279; 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з 20.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211 гривень 20 копійок.
Рішення допустити до негайного виконання у межах платежу аліментів за один місяць.
Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , як основним та єдиним утримувачем малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення, а стороною що не була присутня в судовому засіданні з дня отримання копії рішення до Одеського апеляційного суду.
Суддя: Горобець В.Л.