65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"23" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3582/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3582/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (вул. Жилянська, № 5-Б, оф. 5, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 41904846)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Польщенка Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 113 393,16 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Польщенка Андрія Миколайовича, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 у розмірі 113393,16 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що 31.07.2020 між АТ «Райффайзен Банк Аваль», як кредитором, та ФОП Польшенко А.М. укладений кредитним договір № Д2-2-РБ/22/20, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредиту в сумі 116000,00 грн з кінцевим терміном його повернення до 28.07.2023. В свою чергу, позичальник зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням та повернути його кредитору, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку погашення заборгованості, а також виконати інші обов'язки визначені договором.
Позивач зазначає, що 09.04.2020 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» укладено договір № 114/2-31-F про відступлення прав вимоги, відповідно до якого право вимоги за договором № Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп». Умовами вказаного договору сторони погодили, що права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотнього викупу, а 27.04.2021 відбулась передача права вимоги договором № Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 згідно реєстру боржників.
Окрім того, як додає позивач, 22.04.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» та ТОВ «Глобал Спліт» був укладений договір відступлення прав вимоги № 22-04/21-F, відповідно до якого право вимоги за договором № Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Глобал Спліт», а 27.04.2021 відбулась фактична передача прав вимоги згідно реєстру боржників.
Позивач вказує, що 29.04.2021 та 02.11.2021 ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» та ТОВ «Глобал Спліт» відповідно були направлені до Польщенка А.М. повідомлення про те, що відбулось відступлення прав вимоги за договором № Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 до вказаних осіб, зокрема до ТОВ «Глобал Спліт», яке стало новим кредитором та має право вимагати від відповідача погашення кредитної заборгованості, а також повідомлено відповідачу нові реквізити для погашення заборгованості. За ствердження позивача, вказані повідомлення не були отримані відповідачем.
В подальшому, як зауважує позивач, ним 09.08.2023 було направлено відповідачу лист-пропозицію щодо врегулювання заборгованості за кредитним договором шляхом погашення боргу у безвідсоткову розстрочку або встановленням індивідуального дисконту, проте даний лист-пропозиція також не був отриманий відповідачем.
Відтак, за ствердженням позивача, у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань станом на 11.07.2024 у позичальника утворилась загальна сума заборгованості за договором № Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 у розмірі 113393,16 грн.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2024 позовна заява вх.№3659/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (вх.№3659/24 від 14.08.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.
27.08.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» надійшла заява про усунення недоліків (вх.№ 31331/24), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 19.08.2024 та додані відповідні документи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2024 було прийнято позовну заяву (вх.№ 3659/24 від 14.08.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3582/24, постановлено справу № 916/3582/24 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позивачу - ПАТ «Глобал Спліт» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.09.2024 була надіслана до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та доставлена до електронного кабінету 03.09.2024, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного кабінету.
Відповідачу - ФОП Польщенку Андрію Миколайовичу ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.09.2024 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: вул. Єврейська (колишня вулиця Войкова), № 122, м. Херсон, 73000.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за відомим суду номером телефону відповідача, проте відбувся збій номеру.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників справи своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ними своїх прав.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
23.01.2025 судом було постановлено рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
31.07.2020 між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Польщенко Андрієм Миколайовичем (позичальник, відповідач) укладений кредитний договір №Д2-2-РБ/22/20, відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти (надалі кредит) в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 116000,00 грн (надалі - ліміт), а позичальник зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти, передбачені пунктами 2.1., 2.2. договору та комісії, а також виконати інші зобов'язання, визначені договором.
Відповідно до п. 1.2.-1.3. договору, кінцевий термін надання кредиту 31.08.2020 (останній день, коли позичальник може звернутися до кредитора з метою отримання кредиту), а кінцевий термін погашення кредиту 28.07.2023 або інша дата, визначена відповідно до статі 8 договору (останній день строку користування кредитом, в який позичальник має здійснити погашення заборгованості за договором в повному обсязі).
Відповідно до п 1.4.-1.6 договору кредит надається позичальнику на погашення заборгованості, що виникла згідно договору № 011/0011/64201 від 01.03.2012, укладеного між позичальником та кредитором. Заборгованість за кредитом обліковується на позичковому рахунку № НОМЕР_2 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», який може змінюватись кредитором самостійно. Грошові зобов'язання позичальника за договором є безумовними та безвідкличними, їх виконання має пріоритет над будь-якими поточними та майбутніми грошовими зобов'язаннями позичальника, якщо інше не встановлено законодавством України.
Відповідно до п 2.1. договору протягом всього строку фактичного користування кредитом до кінцевого терміну погашення кредиту, визначено пунктом 1.3. договору включно, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 27% річних на рахунок нарахованих доходів кредитора № НОМЕР_3 в АТ «Райффайзен Банк Аваль». Розмір процентної ставки може змінюватись в порядку та випадках, передбачених договором.
Відповідно до п.2.2. договору, нарахування процентів здійснюється не рідше одного разу на місяць, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості позичальника за кредитом/ простроченої заборгованості за договором протягом всього строку користування кредитом/простроченої заборгованості за договором. При розрахунку процентів враховується день видачі кредиту (частини кредиту) та не враховується останній день строку погашення кредиту/простроченої заборгованості в повному обсязі.
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 договору, обов'язковими умовами надання позичальнику кредиту є, зокрема, підписання Графіку погашення заборгованості (додаток № 1 до договору); наявність заборгованості позичальника перед кредитором за кредитним договором, що рефінансується.
Пунктом 3.2 статті 3 договору передбачено, що на умовах договору, після виконання позичальником обов'язкових умов, вказаних в пункті 3.1. договору, кредитор надає кредитні кошти в розмірі фактичної заборгованості позичальника за кредитним договором, що рефінансується (пункт 1.3. договору) на дату видачі кредиту, але не більше суми, визначеної в пункті 1.1. договору. Кредитні кошти за договором надаються з позичкового рахунку шляхом безготівкового переказу через балансовий рахунок кредитора № НОМЕР_4 на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ), для подальшого використання за цільовим призначенням, зазначеним в пункті 1.3. договору.
Згідно п. 3.4. договору, протягом трьох місяців з дати укладання договору позичальник зобов'язаний забезпечити надходження грошових коштів на поточні рахунки позичальника, відкриті у кредитора, в розмірі не менше 80% від сукупного обсягу безготівкових надходжень грошових коштів по всіх наявних поточних рахунках позичальника та підтримувати зазначений показник до повного виконання позичальником зобов'язань за договором.
Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з графіком (абз. 1 п. 5.2 кредитного договору).
Позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті кредиту кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту в дату, визначену графіком (додаток 1 до договору) (абз. 1 п. 5.3 кредитного договору).
Як встановлено пунктом 11.1 статті 11 договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених договором, сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України та положеннями договору. До регулювання правовідносин, які неврегульовані договором, застосовуються відповідні норми законодавства України.
Всі спори, що виникають між сторонами у зв'язку з кредитним договором, підлягають вирішенню шляхом переговорів. У разі виникнення спору, сторона, яка вважає, що її право порушено, самостійно обирає спосіб захисту своїх прав між зверненням до третейського суду, або зверненням до місцевого суду відповідно до законодавства України (п. 11.4 кредитного договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань за договором (абз. 1 п. 12.1 кредитного договору).
Додатком №1 до кредитного договору №Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 є Графік погашення заборгованості, з якого вбачається, що частини кредиту та проценти підлягають поверненню (сплаті щомісячно) до 28 числа відповідного місяця включно, починаючи з 28.08.2020 та з терміном остаточного повернення не пізніше 28.07.2023.
09.04.2020 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги №114/2-31-F (далі - договір відступлення права вимоги №1).
На умовах та в порядку, встановленому цим договором та відповідно до ст. 512 - 519 ЦК України, первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату належні йому права вимоги, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах боржників (п. 2.1 договору відступлення права вимоги №1).
За цим договором здійснюється відступлення прав вимоги щодо портфелей заборгованості, сформованих первісним кредитором за власним рішенням та визначеною ним періодичністю у відповідності до критеріїв, визначених у додатку 1 до договору в межах загальної суми (без урахування пені) за всіма портфелями заборгованості 20 000 000,00 грн (п. 2.2 договору відступлення права вимоги №1).
Відступлення прав вимоги щодо кожного сформованого портфеля заборгованості здійснюється в наступному порядку:
- протягом 5 банківських днів з дати отримання зазначеного в п. 2.3.1 договору повідомлення від первісного кредитора новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору в порядку, передбаченому статтею 3 договору, вказану в повідомленні загальну вартість сформованого портфеля заборгованості, яка зазначається як сумарний розмір фіксованої одиничної ціни кожного права вимоги (визначається відповідно до п. 3.2 договору), що входить до портфеля заборгованості. Відмова нового кредитора від оплати згідно з умовами цього договору або несвоєчасна оплата є підставою для розірвання цього договору первинним кредитором (підп. 2.3.2 п. 2.3 договору відступлення права вимоги №1);
- первісний кредитор не пізніше 5 робочих днів з дати отримання від нового кредитора коштів у розмірі загальної вартості прав вимоги сформованого портфеля заборгованості згідно з п. 3.2 договору готує та направляє на підписання новому кредитору в письмовій (та одночасно електронній згідно з п. 8.8 договору) формі реєстр боржників, яким фіксується відступлення прав вимоги за сформованим портфелем заборгованості. Новий кредитор в цей же день підписує реєстр боржників, проставляє печатку та повертає його первісному кредитору. Дата підписання реєстру боржників відповідає даті відступлення прав (підп. 2.3.3 п. 2.3 договору відступлення права вимоги №1).
Внаслідок передачі (відступлення) прав вимоги за цим договором, новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості і відповідно вказані у реєстрі(ах) боржників та набуває прав грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимоги від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань за кредитними договорами. Сторони погодили, що кожен наступний реєстр боржників доповнює, а не заміняє попередній. Право вимоги переходить до нового кредитора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотного викупу (п. 2.4 договору відступлення права вимоги №1).
У зв'язку з відступленням прав вимоги, в дату відступлення прав вимоги первісний кредитор вважається таким, що відступив та передав, а новий кредитори таким, що прийняв та набув всіх прав первісного кредитора за договорами забезпечення, що наведені у відповідному реєстрі боржників (п. 2.9 договору відступлення права вимоги №1).
Договір набирає силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору (п. 7.1 договору відступлення права вимоги №1).
Договір діє до 09.10.2020 (включно), однак у будь-якому разі до моменту належного та повного внесення сторонами взятих на себе зобов'язань за договором (п. 7.2 договору відступлення права вимоги №1).
Між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору відступлення права вимоги №114/2-31-F від 09.04.2020, а саме:
- 09.04.2020 додаткова угода №1, в якій сторони зазначили, що термін передачі документації (90 днів згідно з п. 5.1 договору) новому кредитору розпочинається з дати припинення карантинних заходів (припинення режиму надзвичайної ситуації по всій території України), введених Кабінетом Міністрів України для запобігання поширення вірусних інфекцій на території України; всі розрахунки за договором проведені належним чином (в повному обсязі та у визначені строки) та відсутні будь-які претензії один до одного щодо виконання умов договору;
- 25.09.2020 додаткова угода №2, якою сторони продовжили строк дії договору до 09.10.2021 (включно);
- 08.10.2021 додаткова угода №5, якою сторони продовжили строк дії договору до 09.04.2022 (включно).
27.04.2021 сторони підписали реєстр боржників до договору відступлення права вимоги №114/2-31-F від 09.04.2020 (далі - реєстр боржників №1), з якого вбачається, що право вимоги за кредитним договором №Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 щодо заборгованості ФОП Польщенка Андрія Миколайовича перейшло до ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» на загальну суму 117444,11 грн.
22.04.2021 між ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» (первісний кредитор) та ТОВ «Глобал Спліт» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги №22-04/21-F (далі - договір відступлення права вимоги №2).
У договорі визначено наступні терміни:
- «право вимоги» - право грошової вимоги первісного кредитора до боржників на дату відступлення прав вимоги щодо погашення заборгованості по кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, штрафних санкцій, визначених кредитними договорами та інших платежів, що підтверджуються документацією;
- «дата відступлення прав вимоги» - дата підписання сторонами відповідного реєстру(ів) боржників, з якої до нового кредитора переходять відповідні права вимоги. Зазначена дата не може передувати даті повного виконання новим кредитором обов'язку сплатити первісному кредитору вартості прав вимоги щодо відповідного реєстру боржників у порядку, передбаченому п. 3.3 цього договору;
- «реєстр боржників» - письмовий перелік, що містить імена, прізвища та по батькові, найменування боржників, контактні дані боржників, реквізити кредитних договорів, дату відступлення права вимоги (дата підписання реєстру боржників), розрахунок заборгованості боржника на дату відступлення прав вимоги, вартість прав вимоги (одинична ціна), відомості про статус справи, перелік договорів забезпечення, а також інші дані про боржників, визначені у реєстрі боржників, який складений за формою згідно з додатком №3 до договору;
- «портфель заборгованості» - письмовий перелік, що містить реквізити кредитного договору, розрахунок заборгованості боржників на дату його формування, а також інші дані про боржників, який складений за формою згідно з додатком №2-1 до цього договору;
- «одинична ціна» - вартість (ціна) прав вимоги в національній валюті за конкретним кредитним договором, розмір якої визначений договором та зазначений у реєстрі боржників до цього договору.
Умови договору відступлення права вимоги №2 такі.
Відповідно до п. 2.2. за цим договором здійснюється відступлення прав вимоги щодо портфелю заборгованості, сформованого у відповідності до критеріїв, визначених у додатку 1 до договору в межах загальної суми заборгованості (без урахування пені) в сумі складає 6889932,19 грн.
Згідно п. 2.4 договору, внаслідок передачі (відступлення) прав вимоги за цим договором, новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості і відповідно вказані у реєстрі(ах) боржників, та набуває прав грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань за кредитними договорами. Сторони погодили, що кожен наступний реєстр боржників доповнює, а не замінює попередній. Права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі, безвідривно та без можливості зворотнього викупу.
Пунктом 2.6 договору передбачено, що новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов'язані з визнанням прав вимоги, кредитного договору та/або договорів забезпечення недійсними, з будь-якими судовими рішеннями або діями боржників/поручителів щодо заперечення (оспорювання) своїх обов'язків та/або умов кредитного договору чи договорів забезпечення після підписання сторонами відповідного реєстру боржників.
Відступлення прав вимоги за договором здійснюється без згоди боржників за кредитними договорами та/або поручителів за договорами забезпечення (п.2.7 договору).
Відповідно до п. 2.8 договору, у зв'язку з відступленням прав вимоги в дату відступлення прав вимоги первісний кредитор вважається таким, що відступив та передав, а новий кредитор таким, що прийняв та набув всіх прав первісного кредитора за договорами забезпечення, що наведені у відповідному реєстрі боржників.
Згідно п. 3.1. договору, загальна вартість прав вимоги за договором (ціна договору) складається із сукупності одиничних цін, що вказані у всіх підписаних сторонами реєстрах боржників.
Новий кредитор протягом 10 календарних днів з моменту переходу до нього прав вимоги надсилає боржникам письмові повідомлення про відступлення первісним кредитором прав вимоги за формою згідно з додатком №6 до цього договору за винятком боржників, зареєстроване місце проживання яких на території зони проведення АТО, до відновлення роботи віддалень УДППЗ «Укрпошта» (п. 3.7 договору).
Пунктом 5.1 договору, передбачено порядок передачі даних про права вимоги боржників, документації та інших даних, а саме не пізніше 90 (дев'яносто) календарних днів з дати відступлення зазначених у відповідному реєстрі боржників прав вимоги за кредитними договорами та відступлення прав за договорами забезпечення, первісний кредитор передає, а новий кредитор зобов'язаний прийняти документацію, про що складається Акт приймання-передачі за формою згідно з додатком № 4 до договору. Приймання-передача документації здійснюється уповноваженими представниками сторін. Вказаний строк розпочинається з дати припинення карантинних заходів (припинення режиму надзвичайної ситуації по всій Україні), введених Кабінетом Міністрів для запобігання поширення вірусних інфекцій на території України.
З дати відступлення прав вимоги, новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов'язані із подальшим стягненням заборгованості за кредитними договорами та зверненням стягнення за договорами забезпечення незалежно від стадії стягнення - судової чи позасудової, самостійно визначає способи стягнення заборгованості, що випливає із прав вимоги та звернення стягнення за договорами забезпечення та здійснює їх на власний розсуд та ризик з урахуванням та дотриманням вимог чинного законодавства України. Виникнення будь-яких процесуальних чи інших перепон щодо стягнення новим кредитором заборгованості, що випливає із прав вимоги, не є підставою для розірвання цього договору та/або зворотнього відступлення права вимоги та/або відшкодовування первісним кредитором будь-яких платежів чи збитків, що можуть виникнути в нового кредитора внаслідок наявності таких перепон (п.5.3 договору).
Пунктом 7.1. передбачено, що він набирає силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.
Даний договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.
22.04.2021 на виконання вимог п. 3.2 договору відступлення права вимоги №2 ТОВ «Глобал Спліт» перерахувало на рахунок ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» 1 102 400,00 грн (призначення платежу: "оплата згідно з договором відступлення прав вимоги №22-04/21-F від 22.04.2021), про що свідчить платіжне доручення №3382 від 22.04.2021.
27.04.2021 сторони підписали реєстр боржників до договору відступлення права вимоги №22-04/21-F від 22.04.2021 (далі - реєстр боржників №2), з якого вбачається, що право вимоги за кредитним договором № Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 щодо заборгованості ФОП Польщенка Андрія Миколайовича перейшло до ТОВ «Глобал Спліт» на загальну суму 117444,11 грн. Загальна одинична ціна всіх прав вимоги за цим реєстром становить 1102389,11 грн.
29.04.2021 ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» зверталось до відповідача з повідомленням №404, в якому повідомило про відступлення права вимоги від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» та від ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» до позивача щодо погашення заборгованості за кредитним договором №Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020. У повідомленні також міститься вимога про дострокове повернення всієї суми боргу. Проте, вищевказаний лист був повернутий ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» з відміткою на довідці АТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання».
02.11.2021 ТОВ «ФК «Глобал Спліт» також звернулось до ФОП Польщенка А.М. з повідомленням №4173, в якому повідомило про відступлення права вимоги за договором №Д2-2-РБ/22/20 від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» та від ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» до ТОВ «Глобал Спліт», а також зазначило, що заборгованість відповідача станом на 02.11.2021 склала 107444,11 грн та про зміну реквізитів для перерахування суми боргу. Даним повідомлення позивач вимагав протягом 10 днів дати отримання цієї вимоги достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти, комісію і нараховані штрафи/пені в загальній сумі 107444,11 грн.
09.08.2023 ТОВ «Глобал Спліт» було направлено ФОП Польщенку А.М. лист-пропозицію № 2591, в якому повідомлено, що на підставі договору №22-04/21-F від 22.04.2021 відбулось відступлення прав вимоги заборгованості за договором №Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020, заборгованість за яким станом на 08.08.2023 становить 102444,11 грн. Також було запропоновано розглянути пропозицію щодо врегулювання заборгованості за кредитним договором шляхом погашення боргу у безвідсоткову розстрочку або шляхом встановлення індивідуального дисконту. У разі відсутності оплати щодо погашення простроченої заборгованості, ТОВ «Глобал Спліт» буде вимушено звернутись до суду.
Направлення відповідної пропозиції підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, поштовою накладною АТ «Укрпошта» та копією конверту. Вказаний лист-пропозиція повернулось на адресу позивача неврученим з відміткою листоноші на довідці «адресат відсутній за вказаною адресою».
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитного договору від 31.07.2020 № Д2-2-РБ/22/20 стало підставою для нарахування позивачем 3% річних і інфляційних втрат та звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Частинами 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У відповідності з ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно із статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У відповідності до ч. 1 ст. 517 названого Кодексу первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання кредитного договору № Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020, предметом якого є права та обов'язки сторін щодо надання кредиту, його повернення, сплати процентів за користування кредитом, які мають здійснюватися відповідно до домовленостей сторін цього договору.
Укладений між банком та відповідачем договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування.
Тобто, кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору. Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
Відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи (за доведеності порушеного права такої особи), якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Отже, предметом спору у даній справі є заборгованість за кредитним договором, а предметом позову - її стягнення.
Позов заявлено кредитором - ТОВ «Глобал Спліт», який отримав право вимоги заборгованості за кредитним договором від ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп», який в свою чергу отримав право вимоги від первісного кредитора - АТ «Райффайзен Банк Аваль», який надавав відповідачу кредит.
Предметом обох означених вище договорів про відступлення права вимоги №1 та №2 є: на умовах та в порядку, встановленому цим договором та відповідно до ст. 512-519 ЦК України, первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату належні йому права вимоги, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаних в реєстрах боржників.
Умовами цих договорів передбачено, що право вимоги це право грошової вимоги первісного кредитора до боржників на дату відступлення прав вимоги, у свою чергу датою відступлення прав вимоги є дата підписання реєстру боржників (п. 1, підп. 2.3.3 п. 2.3 договорів відступлення права вимоги №1 та №2).
При цьому дата підписання сторонами відповідного реєстру(ів) боржників не може передувати даті повного виконання новим кредитором обов'язку сплати первісному кредитору вартості прав вимоги щодо відповідного реєстру боржників.
Отже, в договорах про відступлення права вимоги №1 та №2 сторони встановили, що факт відступлення права вимоги відбувається не в момент укладання договору, а пізніше - після повної сплати вартості прав вимоги та після підписання сторонами реєстру боржників.
У зв'язку з тим, що доказів нікчемності договорів відступлення права вимоги №1 та №2 або доказів визнання цих договорів судом недійсними у встановленому порядку суду не надано, такі договори є правомірними на підставі ст. 204 ЦК України.
Таким чином, виходячи з умов договорів, встановлених їх сторонами, можна дійти висновку, що:
27.04.2021 є датою переходу прав вимоги від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» за договором про відступлення права вимоги №1, а також є датою переходу прав вимоги від ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» до ТОВ «Глобал Спліт» за договором про відступлення права вимоги №2.
За таких обставин справи на момент передачі права вимоги позивачу - ТОВ «Глобал Спліт» (27.04.2021), ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» вже набуло права вимоги, яке отримало від АТ «Райффайзен Банк Аваль».
Відповідно, право вимоги перейшло від ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» до ТОВ «Глобал Спліт» (позивача) та останній є належним кредитором відповідача.
Визначаючи правову природу договору про відступлення права вимоги, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 висновувала таке:
- право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 «Поняття зобов'язання. Сторони зобов'язання» ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18);
- відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов'язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором.
- положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія;
- відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом;
- договір про відступлення права вимоги №В-0907/21 містить всі ознаки договору купівлі-продажу права вимоги. Отже, договір про відступлення права вимоги №В-0907/21 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги. До цього договору повинні застосовуватись положення законодавства щодо договорів купівлі-продажу.
Особливістю відступлення права на підставі правочину (договору) є те, що такий правочин одночасно: 1) змінює суб'єктний склад зобов'язання на стороні кредитора; 2) як договір купівлі-продажу регулює відносини між його сторонами, при цьому обов'язком боржника (первісного кредитора) є передача новому кредитору прав в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України), документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (стаття 517 ЦК України).
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні об'єкти - які належать покупцеві і ті, які йому не належать (майбутні об'єкти або товар, якого ще в продавця немає). Це слідує з консенсуальної природи договору купівлі-продажу, головним змістом якого є виконання продавцем свого обов'язку передати предмет договору покупцеві, а для покупця - вимагати його передання. Тобто для договору купівлі-продажу не важливо те, чи має продавець предмет договору, чи існує він і чи належить він продавцеві. Важливо те, що продавець зобов'язується виконати свій обов'язок відносно предмета договору.
Якщо продавець не виконує свій обов'язок, він має відповідати перед покупцем. Тобто для продавця негативні наслідки настають саме у вигляді його відповідальності перед покупцем за невиконання договору. Сам же договір існує як домовленість між сторонами з приводу виконання продавцем обов'язку передати покупцеві предмет договору - відступити право вимоги.
Відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 (пункти 80-82).
Отже, судом наголошується, що в разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним. Отже, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав (наприклад, сума заборгованості, права на стягнення відсотків, штрафних санкцій тощо) та умови (наприклад, боржник може виконати зобов'язання тільки за умови надання певної інформації) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виплати, наприклад, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі, що існував на момент підписання договору цесії або переходу до нього прав кредитора іншим чином.
Разом з тим, зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб'єкти зобов'язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора. Це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора, наприклад, в грошових зобов'язаннях. В такому випадку зобов'язання перетвориться на зобов'язання з множинністю осіб на стороні кредитора.
В свою чергу, у договорах відступлення права вимоги №1 та №2 встановлений строк (термін) передачі предмета договору. За цими договорами строком (терміном) передачі предмета договору є дата підписання сторонами відповідного реєстру(ів) боржників.
При цьому, доказами прав нового кредитора у зобов'язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Як встановлено судом, в реєстрах боржників №1 та №2 містяться реквізити кредитного договору; цей договір укладено між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ФОП Польщенком Андрієм Миколайовичем як фізичною особою-підприємцем (що не спростовано останнім); в реєстрах боржників №1 та №2 відсутні такі відомості як наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності боржника, проте міститься такі дані як прізвище, ім'я, по батькові/найменування боржника.
Отже, ТОВ «Глобал Спліт» є новим кредитором, який отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №Д2-2-РБ/22/20 від 31.07.2020 від ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» на підставі договору відступлення права вимоги № 22-04/21-F від 22.04.2021, яке в свою чергу отримало право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором від АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору відступлення права вимоги №114/2-31-F від 09.04.2020.
Разом з тим, відповідач, як боржник за кредитним договором, не надав суду доказів виконання своїх зобов'язань за кредитним договором ні первісним кредиторам - АТ «Райффайзен Банк Аваль» чи ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп», ні новому кредитору ТОВ «Глобал Спліт» (позивачу).
Як встановлено судом, позичальник зобов'язаний був повертати кредит та сплачувати проценти за користування кредитором ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та в строки згідно з графіком погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів (додаток №1 до кредитного договору). При цьому, сторони домовилися, що кінцевим терміном погашення кредиту є 28.07.2023.
Водночас, відповідач не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, в зв'язку з чим станом на 18.06.2024 у відповідача утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 102444,11 грн.
На час прийняття судом рішення у справі відповідач не спростував факт наявності заявленої позивачем заборгованості за кредитним договором.
Керуючись приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував відповідачу за спірним кредитним договором інфляційні втрати у сумі 8318,19 грн та 3% річних у сумі 2630,87 грн.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій у додатку «Ліга360», встановив що розмір інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання по кредитному договору за заявлений позивачем період з 27.04.2021 по 22.02.2022 складає в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем, в сумі 8 545,45 грн.
Однак, суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а відтак до задоволення належить заявлена до стягнення з відповідача сума інфляційних втрат - 8318,19 грн.
Окрім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення, судом встановлено, що визначена позивачем сума 3% річних у розмірі 2630,87 грн є арифметично вірною, відповідає приписам чинного законодавства, а тому вимога про стягнення 3% річних у сумі 2630,87 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, у господарському процесі обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, корелюється (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.
Контррозрахунку, доказів сплати вказаної заборгованості або належних та допустимих доказів, які би її спростовували, відповідачем суду не подано.
Суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за тілом кредиту, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. покладаються на ФОП Польщенка А.М. і підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Польщенка Андрія Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (вул. Жилянська, № 5Б, офіс 5, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 41904846) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 102 444 (сто дві тисячі чотириста сорок чотири) грн 11 коп, 3% річних в розмірі 2 630 (дві тисячі шістсот тридцять) грн 87 коп, інфляційні втрати в розмірі 8 318 (вісім тисяч триста вісімнадцять) грн 19 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 23 січня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський