"23" січня 2025 р. с-ще Тиврів 128/4574/24
2-а/145/3/2025
Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Іванця В. Д. ,
за участю секретаря Урсуляк Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Мишковська Тетяна Миколаївна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови № 2669 від 22 жовтня 2024 року про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст.210 КУпАП,
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому вказує, що він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
12.07.2024 він оновив свої дані у застосунку "Резерв+".
07.11.2024 він отримав постанову № 2669 від 22.10.2024 винесену ІНФОРМАЦІЯ_3 , якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, а саме: за неприбуття в жовтні 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 для взяття на військовий облік та отримання військово-облікового документа та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у сумі 17000 грн.
Оскаржувану постанову він отримав під підпис 07.11.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить відповідна відмітка в даній постанові.
Тому існують підстави для поновлення процесуального строку для подання даної позовної заяви щодо оскарження постанови № 2669 від 22.10.2024.
В оскаржуваній постанові зазначено, що згідно з відомостями, зазначеними в протоколі про адміністративне правопорушення за № 487 від 15.10.2024, він порушив вимоги абз. 6 ч. 10 та п. 1 ч. 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних згідно з додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022, а саме: в жовтні 2018 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 для взяття на військовий облік та отримання військово-облікового документу.
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення № 487 від 15.10.2024, на підставі якого по суті було винесено оскаржувану постанову, відповідачем було порушено приписи КУпАП та положення Інструкції зі складання ТЦК та СП протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, що затверджена Наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024.
Подія інкримінованого йому правопорушення мала місце ще у жовтні 2018 року. Відповідно до положень ст. 210 КУпАП, в редакції станом на жовтень 2018 року, не було частини третьої статті 210 КУпАП і за порушення правил військового обліку було визначене покарання у виді штрафу від 17 грн до 51 грн, а не 17000 грн, а також строки за ст. 38 КУпАП закінчились. Відтак начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 полковник ОСОБА_2 , не маючи у своєму розпорядженні жодних доказів, не правильно оцінив обставини справи, прийняв по суті незаконне рішення, тому вищевказана постанова не відповідає вимогам закону та не підтверджує наявність складу адміністративного правопорушення.
Просить поновити йому строк звернення до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_5 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Визнати протиправною та скасувати постанову № 2669 від 22.10.2024 винесену ІНФОРМАЦІЯ_3 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 30.12.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
ІНФОРМАЦІЯ_3 копію ухвали, копію позовної заяви та доданих документів отримав 30.12.2024, що стверджується довідкою про доставку електронного документу. Відзив до суду не надходив.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.
Причини пропуску позивачем строку на оскарження постанови визнані судом поважними, оскільки позивач отримав її 07.11.2024, що підтверджується самою постановою від 22.10.2024 № 2669.
Оскільки Тиврівським районним судом Вінницької області не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 251 КАС України.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Отже, висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме правопорушення (у випадку його вчинення), повинне бути належним чином зафіксоване.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Пунктом 2 ч. 1 ст. 37 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції станом на час події - жовтень 2018 року) передбачено, що взяттю на військовий облік призовників та військовозобов'язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних підлягають, зокрема, громадяни України, які досягли граничного (27-річного) віку під час перебування на військовому обліку призовників (з 04.04.2024 ця норма змінена і вік перебування на обліку призовників знижено з 27 років до 25 років.)
Однак, Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" до 19.05.2024 не визначав строку виконання громадянами України військового обов'язку, зокрема і щодо виконання правил військового обліку. Проте з 19.05.2024 Закон №2232-ХІІ доповнено положенням ч. 10 ст. 1 згідно з яким визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно з ч. 7 ст. 1 вказаного Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Судом установлено, що 12.07.2024 позивач уточнив свої персональні дані через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (а.с.17 зворот).
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 полковника ОСОБА_2 від 22.10.2024 № 2669 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, в мотивувальній частині постанови зазначено - не прибув у жовтні 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 для взяття на військовий облік та отримання військово-облікового документа. Постановлено застосувати до ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн (а.с.11-12). Дану постанову винесено на підставі відомостей зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення від 15.10.2024 № 487.
Протоколу про адміністративне правопорушення від 15.10.2024 № 487 матеріали справи не містять.
Відповідно до положень ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
19.05.2024 набув чинності Закон № 3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст. 210 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Отже, до 19.05.2024 норми ч. 3 ст. 210 КУпАП не існувало.
Згідно зі ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
За ч. 7 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності. Чинним законодавством заборонено притягнення особи до адміністративної відповідальності, якщо на момент подій адміністративна відповідальність не була передбачена певною нормою КУпАП, адже закони, що встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 не міг вчинити адміністративно-каране правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП у жовтні 2018 року, бо норма ч. 3 ст. 210 КУпАП введена в дію лише 19.05.2024, одночасно після вказаних змін, позивач упродовж 60-денного строку, а саме 12.07.2024 уточив свої дані щодо військового обліку. Отже в діях ОСОБА_1 відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, за яке його піддано стягненню. Притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП неможливе, бо закон, який погіршує становище, не має ретроспективної дії. Крім того, згідно зі ст. 62 Конституції України всі сумніви тлумачаться на користь особи, яка притягається до відповідальності.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 не могло бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС під час ухвалення рішення суд вирішує: як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн адвокат надав договір про надання правничої допомоги № 245/24 від 08.11.2024 (а.с.14-15), квитанцію до прибуткового касового ордеру від 08.11.2024 про перерахування 7000 грн (а.с.16).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
Законодавець пов'язує визначення розміру витрат на правничу допомогу з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у кожному конкретному випадку.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, та виходячи із вказаних вище критеріїв, суд зазначає, що розгляд даної справи здійснювався у спрощеному провадженні, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 12КАС України дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав.
Оцінка фактично вчинених адвокатом дій при надання правничої допомоги в даній справі вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ст. 134 КАС України. Так, суд враховує, що представник позивача надав консультацію позивачу, підготував та склав позовну заяву.
Разом з тим, на переконання суду, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 гривень, як заявлено позивачем, є неспівмірними з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Виходячи з засад розумного балансу між приватними і публічними засадами, реального часу, витраченого на представництво інтересів клієнта в суді, з урахуванням складності справи, характеру доказів у справі (відсутності експертиз, виклику свідків, тощо), кількості сторін, обсягу наданих адвокатом послуг, ціну позову і значення справи для сторін, беручи до уваги, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтвердженні доказами, суд вважає можливим стягнути з позивача на користь відповідача 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат слід залишити за позивачем.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір в сумі 968,96 грн, що стверджуються квитанцією № 8446-2744-1156-5189 від 18.11.2024 (а.с.17).
На підставі викладеного, керуючись ст. 7-9, 38, 210, 235, 245, 247, 251, 252, 280, 287 КУпАП, ст. 72, 77, 241-246, 286 КАС України, Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», Конституцією України, суд, -
Позов задоволити.
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для оскарження постанови № 2669 від 22 жовтня 2024 року про накладення адміністративного стягнення.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 2669 від 22 жовтня 2024 року про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, згідно з якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу у сумі 17000 грн.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3968 (сім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення тобто з 23 січня 2025 року.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Іванець В. Д.