вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" січня 2025 р. Справа№ 910/5372/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Коробенка Г.П.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024
у справі № 910/5372/24 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 103 158,20 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нібулон» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 103 158, 20 грн. безпідставно отриманих з особового рахунку позивача коштів у якості збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу (Додаток 1-4).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» безпідставно нарахувало та безакцептно списало з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "НІБУЛОН" 103 158,20 грн (з ПДВ) збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 позов задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» 103 158,20 грн збору за зберігання вантажу та 3 028,00 судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося 14.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 14.11.2024, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5372/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Просило вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/5372/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5372/24. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/5372/24.
25.11.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/5372/24. Призначено до розгляду на 22.01.2025 без повідомлення (виклику) учасників справи.
06.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/5372/24 залишити без змін.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10.11.2024 строком на 90 діб, тобто до 08 лютого 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/5372/24 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 26.06.2020 року між Товариством та Залізницею був укладений договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (п 1.1. вказаної угоди).
Відповідно до п. 1.5. та 1.6. договору він є публічним, за яким Залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП).
За умовами п. 1.3. вказаного правочину маршрутний поїзд - це вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
Надання послуг за ним може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п. 1.4. договору).
Відповідно до п. 2.1.4. вказаного правочину до обов'язків Товариства входить, зокрема, оплата послуг перевізника та інших платежів, належних Залізниці за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Залізниця зобов'язана відкрити особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача з метою проведення розрахунків і обліку сплачених сум (п. 2.3.3. договору).
На виконання вказаних положень укладеної між сторонами угоди Товариству було присвоєно коди: відправника/одержувача - 8496; платника 8211375, та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.
Пунктом 2.3.4. договору передбачено, що Залізниця веде облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення та надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надає Товариству відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами, встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" Залізниці, що вказано в такому зверненні замовника. У разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.
Положеннями п. 3.4. договору передбачено, що позивач зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами відповідача: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих позивачу на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від позивача; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від відповідача.
Розділом 4 договору передбачений наступний порядок проведення розрахунків між Товариством та Залізницею, а саме: розрахунки здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" Залізниці. Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 15 договору. По мірі виконання перевезень та надання послуг відповідачем відображається в особовому рахунку використання позивачем коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені. Щодобово, упродовж періоду виконання договору, відповідач надає позивачу переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених позивачем на виконання договору за звітну добу. У випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, позивач для проведення перевірки письмово повідомляє відповідача на вказану в розділі 7 договору адресу. У випадку виявлення відповідачем неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок позивача, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних відповідачу платежів в порядку та строки, передбачені законодавством.
Відповідно до п. 10.3. договору документи, направлені відповідачем позивачу для підписання і не підписані останнім (у тому числі з внесеними зауваженнями, але не підписаними) вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими позивачем у строк, встановлений нормативно-правовими актами або договором, а якщо не встановлено інше - то після спливу 15-ти календарних днів з дня їх направлення, окрім випадків надання до них заперечень позивачем у такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення відповідачем документів позивачу, у тому числі автоматизованими системами відповідача із застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт стосується порядку укладення та внесення змін до договору, визначених в розділі 9 договору.
Пунктом 14.1. договору передбачено, що у випадку, якщо додатками до нього визначені інші умови, ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
Укладений між сторонами договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом містить також спеціальні умови, які передбачені додатком №1-4 до вищевказаного правочину (Умови організації накопичення вагонів) (далі - додаток).
Відповідно до п.1 Додатку №1-4 до Договору (Умови організації накопичення вагонів) (далі - Додаток), на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та / або з вантажем власних вагонів перевізника та / або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Згідно з п.2 Додатку №1-4 станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
Відповідно до п.3 Додатку №1-4 для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
Згідно з п.4 Додатку №1-4 в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.
Відповідно до п.5 Додатку №1-4 на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Відповідно до п.6 Додатку №1-4 початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Відповідно до п.7 Додатку №1-4 часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - оформлення перевізного документу.
Відповідно до п.8 Додатку №1-4 час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Відповідно до п.9 Додатку №1-4 за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п.9.1);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п.9.3);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п.9.2).
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Відповідно до п.10 Додатку №1-4 нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
Судом встановлено, що відповідно до накладної №40401788 від 08.07.2022 ТОВ СП «Нібулон» було передано до перевезення маршрутний потяг №070852 з додатком «Відомість вагонів» в кількості 50 вагонів (пшениця насипом) з ідентифікацією відправки №40401788 від 08.07.2022.
11.07.2022 АТ «Українська залізниця» були складені Накопичувальні картки форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу), з яких вбачається, що відповідачем нараховано позивачу збір за зберігання вантажів при перевезеннях на суму 85 965,20 грн без ПДВ (накопичувальна картка №08070724 від 11.07.2022) та на суму 14 235,39 грн. без ПДВ (накопичувальна картка №11070725 від 11.07.2022).
Крім того, 11.07.2022 АТ «Українська залізниця» сформовано Відомості плати за користування вагонами №08070417 на суму 18 284,00 грн без ПДВ, №08070418 на суму 24 175,60 грн без ПДВ, №08070419 на суму 23 701,70 грн без ПДВ, №08070420 на суму 20 925,20 грн без ПДВ, №08070421 на суму 14 220,90 грн без ПДВ, №08070422 на суму 13 475,90 грн без ПДВ, №08070423 на суму 16 455,80 грн без ПДВ.
Разом з тим, як стверджує позивач, 11.07.2022 з особового рахунку ТОВ СП "НІБУЛОН" №8211375 було безпідставно списано кошти за зберігання вантажу у розмірі 103 158,20 грн з ПДВ по накопичувальній картці (ФДУ-92) №08070724 від 11.07.2022, що підтверджується переліком №20220711 від 11.07.2022.
Зазначене стало підставою для звернення позивача з вказаним позовом до суду.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України та статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт» Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про залізничний транспорт" розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (ст. 2 Статуту).
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).
Статтею 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, складений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно з ст. 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Оформлення накладної має здійснюватися відповідно до Правил №644, згідно з п. 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542 (далі - Правила № 542).
Відповідно до Правил №644 накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів (п. 63 Статуту).
Пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334 (далі - Правила № 334), визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила №113), у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Пунктом 3 вказаних Правил визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23, актів загальної форми ГУ-23. Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія пам'ятки про подавання/забирання вагонів, пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником (абзаци 1-4 пункту 4 Правил № 113).
Згідно з абзацами 5, 6 п. 4 Правил № 113 час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник.
Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (п. 2.6 Правил № 644).
Як вірно вказано судом першої інстанції укладений між сторонами договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 26 червня 2020 року №40-14291113/2020-001 містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
При цьому, пунктом 14.1. договору передбачено, що у випадку, якщо додатками до нього визначені інші умови, ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
З врахуванням умов зазначеного договору відповідно до п. 7 накладної №40401788 від 08.07.2022 ТОВ СП «Нібулон» було передано до перевезення маршрутний потяг №070852 з відомістю вагонів в кількості 50 вагонів.
В свою чергу, відповідачем була сформована накопичувальна картка форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) №08070724 від 11.07.2022 на суму 85 965,20 грн, що разом з ПДВ становить 103 158,20 грн.
У подальшому, згідно відомостей з Єдиного розрахункового центру залізничних перевезень, відповідач списав з особового рахунку позивача №8211375 за вказаною накопичувальною карткою кошти в сумі 103 158,20 грн.
Вказані факти сторонами не заперечуються.
Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (далі Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами п. 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів п. 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що укладений між сторонами Договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього і які мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
З урахуванням приписів додатку №1-4 до Договору та положень самого Договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 48 вагонів, а відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
В свою чергу, зважаючи на умови Додатку № 1-4 до Договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим Додатком.
Так, відповідно до п. 9 Додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. Додатку № 1-4).
Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2. Додатку № 1-4). При цьому, обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є «затримка з вини замовника».
З наведеного вбачається, що п. 9 Додатку № 1-4 розділяє такі поняття як «накопичення рухомого складу» та «затримку вагонів перевізника».
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 Додатку № 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Таким чином, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
При цьому, оскільки спірні правовідносини врегульовані Додатком до Договору 1-4, який є невід'ємною частиною договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та визначає умови організації накопичених вагонів, не підлягає застосуванню п. 2.1.5 договору, згідно з яким замовник зобов'язаний відшкодувати перевізнику витрати, пов'язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причини, що не залежать від перевізника. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання сум з внесеної передоплати за кодом платника, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів.
А тому, суд першої інстанції вірно зазначив, що затримка вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда у 50 вагонів не може кваліфікуватись як «матеріальна відповідальність», оскільки Договір містить спеціальні умови, які відносяться до «окремих послуг», зокрема, Додаток № 1-4 до Договору «Умови накопичення вагонів», який є його невід'ємною частиною.
А самі обставини затримки вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 25.02.2020, не можуть бути розцінені як такі, що виникли з вини відправника та не залежали від залізниці.
У постанові від 01.02.2024 у справі №915/305/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина ТОВ СП «НІБУЛОН».
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу».
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 по справі № 915/5/23.
Отже, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв'язку з чим, позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
Таким чином, грошові кошти в сумі 103 158,20 грн. з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами Договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення цієї глави (тобто глави 83 Цивільного кодексу України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів в сумі 103 158,20 грн. з ПДВ як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та Договір не передбачають.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, що позивачем не надано накопичувальну картку з зауваженнями, що відповідно стало підставою для списання коштів відповідачем у встановленому нормативами порядку, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5.1 роз'яснень Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» від 29.05.2002 №04-5/601 перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів станція складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку. У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування він має право звернутися з претензією та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму. У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування він має право звернутися з претензією та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму.
Отже, у разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування він має право звернутися з претензією та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму, що й було здійснено позивачем.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
А тому, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/5372/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/5372/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/5372/24 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/5372/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
Г.П. Коробенко