Справа № 495/11495/24
Номер провадження 1-кп/495/108/2025
23 січня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Білгород-Дністровський кримінальне провадження, відомості про яке 09 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024162240001459, про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Одеса, офіційно не працевлаштованого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з інвалідністю 2 групи, невійськовозобов'язаного, раніше не судимого
у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених - ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст.310 КК України,
де сторонами виступають:
зі сторони обвинувачення прокурор ОСОБА_4 ,
зі сторони захисту: обвинувачений ОСОБА_3 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5
за участю прокурора, обвинуваченого та його захисника, -
встановив:
ОСОБА_3 , маючи прямий умисел, спрямований на незаконне вирощування рослин конопель без мети збуту для власних потреб, без спеціального дозволу - ліцензії на здійснення відповідних видів діяльності, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на присадибній ділянці, посіяв, доглянув та виростив 108 рослин конопель. В подальшому доглядав та вирощував вказані рослини шляхом поливу.
11.10.2024 у період часу з 08:53 годин по 10:55 годин, під час проведення обшуку території домоволодіння ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , на присадибній ділянці виявлено ростучими, вирваними з корінцями 108 рослини, які згідно висновку експерта № СЕ-19/116-24/21706-НЗПРАП від 04.11.2024 є рослинами коноплі та віднесені до рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, обіг яких допускається для промислових цілей.
Таким чином ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 310 КК України - незаконний посів та незаконне вирощування конопель у кількості п'ятдесяти і більше рослин.
Крім цього, ОСОБА_3 восени 2024 року, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не надалось можливим, зірвав зі свого городу, розташованого на території домоволодіння АДРЕСА_1 , особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, після чого незаконно зберігав за місцем мешкання, за вищевказаною адресою, з метою подальшого особистого споживання.
В ході проведення санкціонованого обшуку 11.10.2024 за місцем мешкання громадянина ОСОБА_3 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , у домоволодінні працівниками поліції було виявлено та вилучено речовину рослинного походження сіро-зеленого кольору, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, загальна маса канабісу в висушеному стані становить 483,03 грама, який ОСОБА_3 незаконно виготовив та зберігав за місцем мешкання без мети збуту.
Канабіс згідно з «Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000, віднесено до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено.
Таким чином ОСОБА_3 незаконно виготовив та зберігав наркотичний засіб без мети збуту, тобто скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч.1 статті 309 КК України.
Під час досудового розслідування між прокурором Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 за участі захисника ОСОБА_5 26 грудня 2024 року було укладено угоду про визнання винуватості, за змістом якої ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених:
- ч. 1 ст. 309 КК України, тобто незаконне виготовлення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту;
- ч. 2 ст. 310 КК України, тобто у незаконному посіві та незаконному вирощуванні конопель у кількості п'ятдесяти і більше рослин.
Між прокурором та підозрюваним ОСОБА_3 досягнуто домовленості про укладення угоди про визнання винуватості та згідно з
ст. 470 КПК України враховано, що ОСОБА_3 під час досудового розслідування у повному обсязі підозри беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ОСОБА_3 під час досудового розслідування щиро покаявся у скоєних злочинах, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, зокрема щиро зізнався про вчинення даних кримінальних правопорушень та надав покази.
Обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.
Крім того, укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним має суспільний інтерес, який полягає, зокрема, у швидкому розгляді провадження судом після направлення обвинувального акту у даному кримінальному провадженні до суду.
З урахуванням статті 472 КПК України, а також того, що ОСОБА_3 визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, щиро розкаявся та надав правдиві свідчення щодо обставин вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, сторони, враховуючи обставини справи, з урахуванням ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.309, ч. 2 ст. 310 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком та тяжким злочином відповідно, приймаючи до уваги особу винного, а також обставини, що пом'якшують його покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених правопорушень у вигляді щирого каяття, беззастережного визнання своєї винуватості, наявності суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового розгляду, та інше, прийшли до згоди, з урахуванням всіх обставин справи, ОСОБА_3 визнати винуватим за ч. 1 ст.309, ч. 2 ст.310 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання:
за ч. 1 ст. 309 КК України - 1 рік обмеження волі;
за ч. 2 ст. 310 КК України - 4 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі положення ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого
ОСОБА_3 , від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк в межах від 1 до 3 років та покласти обов'язки, передбаченні ст. 76 КК України.
Із запропонованим видом та мірою покарання згодні, заперечень не мають
Обвинуваченому ОСОБА_3 роз'яснено наслідки укладення, затвердження та невиконання угоди, передбачені ст.ст.473, 474, 476 КПК України.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів визнав повністю та щиро покаявся. Ствердив, що розуміє роз'яснені йому судом: права, визначені ч.5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені п.1 ч.1 ст.473 КПК України; характер обвинувачення, вид і міру покарання. Просить затвердити угоду про визнання винуватості. Судом з'ясовано, що таку угоду ОСОБА_3 уклав добровільно, без примусу і не під тиском, що підтвердив і його захисник.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з такого.
Згідно із п.1 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, зокрема, рішення про затвердження угоди або відмову у її затвердженні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
За умовами ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
У ст.470 КПК України передбачено, що прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов'язаний враховувати такі обставини: 1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; 2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри); 3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; 4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Обов'язковий для врахування висновок про застосування норм права, як це передбачено ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 761/13021/19. У сформованій правовій позиції перевірка достовірності обставин, які згідно зі ст.470 КПК підлягають врахуванню при укладенні угоди про визнання винуватості, є обов'язком прокурора. На суд при затвердженні угоди про визнання винуватості не можуть бути покладені інші обов'язки щодо перевірки можливості її затвердження ніж ті, які прямо передбачені у ст.474 КПК.
За такого суд вважає, що обставини, передбачені ст.470 КПК України, є належним чином оцінені прокурором та визнані достатніми для укладення угоди про визнання винуватості, процесуальні підстави здійснювати додаткову перевірку цих обставин самим судом є відсутніми.
Беручи до уваги викладене вище, дана угода про визнання винуватості за своїм змістом та порядком укладення відповідає вимогам ст.ст.468-470, 472 КПК України, в тому числі щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення за ч.1 ст.309, ч.2 ст.310 КК України.
Досліджуючи узгоджену міру покарання, суд виходить з того, що у відповідності до ч.5 ст.65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом (ч.3 ст.75 КК України).
У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 203/378/17 та 29 листопада 2018 в справі № 761/6774/16-к міститься посилання на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», у п.12 якої, зокрема, зазначено, що чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний - коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний - у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з'ясування питань, визначених у ч.1 ст.75 КК, не є обов'язковим. У зв'язку з чим, якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 ст.75 КК суд зобов'язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені визначені КПК (пункти 1-6 ч.7 ст.474 КПК) відсутні. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням згідно з ч.3 ст.75 КК визначаються виключно судом.
За текстом угоди сторони досягли згоди та порозуміння щодо призначення обвинуваченому узгодженого покарання в межах санкції ч.1 ст.309, ч.2 ст.310 КК України із звільненням такого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Визначаючи покарання у межах санкцій відповідних інкримінованих статей КК України із порядком його відбування, сторони скористались наданим їм правом, діяли в межах наданого їм законом розсуду. Викладене свідчить про достатність підстав вважати, що узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає загальним засадам призначення покарання, а обставини для тверджень про очевидну невідповідність узгодженого ними покарання вимогам кримінального закону чи наявність перешкод призначення такого є відсутніми.
Беручи до уваги дискреційні повноваження суду та наведений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 199/1496/17 орієнтовний перелік обставин для установлення тривалості іспитового строку, з урахуванням особи обвинуваченого, характеру вчиненого та ступеню суспільної небезпечності, суд вважає за доцільне визначити термін звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік.
Водночас у відповідності до ч.1 ст.76 КК України суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого такі обов'язки як періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Підсумовуючи наведене, перевіривши відповідність угоди про визнання винуватості вимогам кримінального процесуального закону та переконавшись, що укладення даної угоди сторонами є добровільним, суд дійшов висновку про ухвалення в даному кримінальному провадженні обвинувального вироку відносно обвинуваченого, яким затвердити угоду про визнання ним винуватості, визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.309, ч.2 ст.310 КК України, та призначити узгоджене сторонами покарання з дотриманням правил призначення покарань. Підстав для відмови в затвердженні угоди, визначених в ч.7 ст.474 КПК України, судом не встановлено.
При ухваленні вироку суд зобов'язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався.
Процесуальні витрати у справі - витрати на проведення судових експертиз в сумі 32 233,95 грн та в сумі 6 367,20 грн слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 .
Питання речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст.314, 373, 374, 475, 532, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд
затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 26 грудня 2024 року між прокурором Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 за участі захисника ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні, відомості про яке 09 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024162240001459.
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 309, ч.2 ст.310 КК України та призначити йому міру покарання у виді:
за ч. 1 ст. 309 КК України - 1 рік обмеження волі;
за ч. 2 ст. 310 КК України - 4 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі положення ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого
ОСОБА_3 , від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік та згідно із ст.76 КК України покласти на нього наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази:вилучену наркотичну речовину канабіс, яка зберігається у Білгород-Дністровському РВП ГУНП в Одеській області (квитанція №740 та квитанція №738) - знищити.
Пістолет «EKOL P29 Rev II Made in Turkey» з номером на рамці НОМЕР_1 з магазином та набоями в ньому в кількості 5 шт. з маркуванням GFS 9 mm P.A.K. разом з пістолетним ремінцем, а також плашки з патронами в кількості 33 шт з маркуванням GFS 9 mm P.A.K., які зберігаються у Білгород-Дністровському РВП ГУНП в Одеській області, повернути ОСОБА_3 .
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати в 32 233,95 грн. (тридцять дві тисячі двісті тридцять три гривні 95 коп.) та 6 367,20 грн (шість тисяч триста шістдесят сім гривень 20 коп.) за проведення судових експертиз.
Вирок може бути оскаржений з підстав передбачених ст. 394 КПК України до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
У відповідності до ч.15 ст.615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку після проголошення.
Суддя ОСОБА_1