Справа № 466/102/24
Провадження № 1-кп/466/269/25
23 січня 2025 року м.Львів
Шевченківський районний суд м.Львова
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
секретаря с/з ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
представника потерпілої ОСОБА_6
розглянувши в залі суду в м.Львові в відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023142380000870 15.12.2023 р., про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Львова, українки, гр. України, з освітою вищою, розлученої, проживаючої у АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
- за ч.1 ст.296 КК України, суд
ОСОБА_4 14 грудня 2023 року приблизно о 10-45 год. , перебуваючи між приміщенням кабінету ординаторської та коридором офтальмологічного відділення ВП «Лікарня Святого Миколая» КНП «Перше територіальне медичне об'єднання м.Львова», що розташоване за адресою м.Львів, вул. Пилипа Орлика, 4 , вимагаючи у лікаря ОСОБА_7 довідки щодо справжнього, на думку обвинуваченої, діагнозу захворювання її дитини, вчинила грубе порушення громадського порядку, яке проявилось у зневажливому ставленні до існуючих у суспільстві норм поведінки та супроводжувалось особливою зухвалістю , діючи умисно, усвідомлюючи своє перебування у громадському місці, у присутності відвідувачів , пацієнтів та медичних працівників, вхопила потерпілу ОСОБА_7 рукою за волосся на голові та тягнула його, завдаючи потерпілій фізичного болю, при цьому викрикувала образи в її адресу. Протиправні дії ОСОБА_4 тривали біля 10 хв та були припинені одним із відвідувачів медзакладу. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 приблизно на годину була порушена діяльність офтальмологічного відділення ВП «Лікарня Святого Миколая».
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину свою у вчиненні кримінального правопорушення не визнала .Суду пояснила, що її неповнолітня дитина проходила лікування у ВП «Лікарня Святого Миколая» КНП «Перше територіальне медичне об'єднання м.Львова». У зв'язку із цим вона декілька разів зверталась до завідуючої відділенням ОСОБА_7 , яка як лікар постійно ставила невірні діагнози її дитині. 14.12.2023 р. за рекомендацією лікаря нейрохірурга вона знову звернулась до ОСОБА_7 , щоб остання дала довідку із остаточним діагнозом захворювання її дитини. Поведінка ОСОБА_7 спровокувала її до конфлікту. Однак, нецензурною лайкою вона лікаря не обзивала, за волосся не тягала, а лише поправила їй зачіску - просто схопила гривку, яка, на думку обвинуваченої, заважала їй читати документи. Дійсно , після цього її за плечі схопив батько якоїсь дитини, які чекали на прийом до лікаря. Чому він це зробив , пояснити не може. Хтось викликав поліцію. Все це тривало кілька хвилин, а після приїзду поліції вона у іншому приміщенні давала пояснення і жодним чином не заважала роботі медзакладу. Вважає, що ОСОБА_7 цинічно і грубо вела себе по відношенню до її дитини, повинна бути покарана як некваліфікований лікар. Обвинувачена просила її виправдати та відмовити у задоволенні цивільного позову.
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченою, її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення доведена в ході судового розгляду наступними доказами :
-показаннями потерпілої ОСОБА_7 про те, що вона працює на посаді завідувачки офтальмологічним відділенням ВП «Лікарня Святого Миколая» КНП «Перше територіальне медичне об'єднання м.Львова». 14.12.2023 р. біля 10-20 год. знаходилась у своєму кабінеті, що розташований на 4 поверсі медзакладу, і проводила прийом пацієнтів. У кабінет увірвалась ОСОБА_4 , вимагала видати їй письмове заключення щодо діагнозу її дитини. ОСОБА_7 відмовилась давати заключення без присутності і огляду самої дитини. Щоб уникнути конфлікту, потерпіла вийшла з кабінету, а адміністратор попросила обвинувачену покинути приміщення. Після того, як ОСОБА_4 покинула кабінет, ОСОБА_7 продовжила прийом пацієнтів .Однак, через деякий час ОСОБА_4 знову забігла в кабінет, схопила потерпілу за волосся і почала її тягати , шарпала за одяг і ображала нецензурною лайкою. Якийсь відвідувач прибіг на крики і силою відтягнув обвинувачену від потерпілої. В руці ОСОБА_4 мала пакет, із якого випав ніж. На крики також із своїх кабінетів повиходили інші працівники медзакладу, припинивши роботу. Хтось викликав поліцію. Прийом пацієнтів у неї був зірваний. Конфлікт із ОСОБА_4 у неї триває кілька років, обвинувачена скаржилась на неї керівництву лікарні. ОСОБА_7 пропонувала звернутись їй до інших лікарів, однак ОСОБА_4 продовжувала вимагати у неї той висновок, який їй був потрібен , при тому, що потерпіла лише надавала консультації, а не займалась лікуванням дитини. Цей напад ОСОБА_4 на неї викликав сильний стрес, погіршення стану здоров'я, спричинив моральну шкоду , оскільки вона зазнала приниження перед пацієнтами та своїми колегами. Моральну шкоду оцінює у 20000 грн. та просить стягнути з обвинуваченої .
-показаннями свідка ОСОБА_8 у судовому засіданні про те, що 14.12.2023 р. біля 10-45 год. знаходився в коридорі 4 поверху у ВП «Лікарня Святого Миколая», чекав дитину, яка була на процедурі. Із кабінету завідувачки відділенням почув шум і крики. Жіночий голос кричав « ти мені не допомогла», чути було нецензурну лайку. Він кинувся до цього кабінету, біля якого були ще люди. Побачив, що ОСОБА_4 схопила ОСОБА_7 за волосся і її шарпала, нецензурно її ображала . Якісь жінки намагались припинити дії ОСОБА_4 , ОСОБА_7 не могла вирватись. Тому він , схопивши ОСОБА_4 за плечі , силою відірвав її від ОСОБА_7 . Це все тривало кілька хвилин. На крики позбігались із своїх кабінетів інші медпрацівники. На якийсь час робота відділення була зірвана. Це було на очах пацієнтів - неповнолітніх дітей та їх батьків, які очікували в коридорі.
-показаннями свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що працює на посаді сестри-господині у офтальмологічному відділенні ВП «Лікарня Святого Миколая». 14.12.2023 р. біля 10-45 із кабінету завідувачки відділенням ОСОБА_7 почула крики. Коли туди прибігла, побачила, що ОСОБА_4 тягає ОСОБА_7 за волосся , кричить на неї і ображає. Якийсь мужчина - батько дитини-пацієнта силою відтягнув ОСОБА_4 від потерпілої .На крик збіглись працівники відділення , на деякий час припинивши свою роботу. Батьків з дітьми, які очікували прийому лікарів , попросили перейти в інше місце, бо діти налякались криків і почали плакати.
-показаннями свідка ОСОБА_10 у судовому засіданні про те, що вона не була очевидцем самого конфлікту між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Однак, біля 10-45 поверталась з операційної і побачила, що пацієнтіав на четвертому поверсі переводять у іншу частину коридору через інцидент між відвідувачкою та лікарем ОСОБА_7 . Хтось із медсестер свідкові повідомив, що на лікарку ОСОБА_4 напала з ножем, і вона дійсно бачила ніж, який лежав під дверями одного з кабінетів відділення. Про попередній конфлікт між потерпілою і обвинуваченою їй нічого не відомо.
-показаннями свідка ОСОБА_11 у судовому засіданні про те, що 14.12.2023 р. біля 10-30 год. вона проводила навчання з медсестрами у одному із кабінетів 4 поверху ВП «Лікарня Святого Миколая». Коли виходила з кабінету, побачила, що біля дверей кабінету завідувачки відділенням ОСОБА_7 якийсь мужчина тримає ОСОБА_4 , явно її стримуючи від якихось дій. Криків вона не чула. Прийом пацієнтів на деякий час було зупинено, бо їх переводили у іншу частину коридору.
-показаннями свідка ОСОБА_12 у судовому засіданні про те , що 14.12.2023 р. біля 10-45 вона знаходилась у одному із кабінетів 4 поверху ВП «Лікарня Святого Миколая» на навчанні медсестер. Почули крики із одного з кабінетів. Коли прибігла до кабінету ОСОБА_7 , спочатку подумала, що ОСОБА_4 погано, бо якийсь мужчина тримав її за плечі, стримуючи від якихось дій. Приблизно за півметра від неї стояла перелякана ОСОБА_7 . ОСОБА_4 кричала до неї , що та «вбила її дитину». З'ясувалось, що обвинувачена напала на лікаря ОСОБА_13 під час конфлікту. Діти, які очікували в коридорі з батьками на прийом до лікарів, плакали з переляку. Їх почали переводити у іншу частину коридору. На деякий час прийом пацієнтів був зупинений. Пізніше ОСОБА_4 просила її сховати ніж, який випав у неї з пакета біля ординаторської.
-показаннями свідка ОСОБА_14 у судовому засіданні про те, що 14.12.2023 р. біля 10-45 вона знаходилась у одному із кабінетів 4 поверху ВП «Лікарня Святого Миколая» на навчанні медсестер. Почули крики із одного з кабінетів на поверсі, всі вибігли на цей шум. Побачили, що батько одного з неповнолітніх пацієнтів стримує за плечі ОСОБА_4 , а та кричить на лікаря ОСОБА_7 , що остання неправильно лікує її дитину. Дітей -пацієнтів , які почали плакати , перелякавшись криків, перевели в іншу частину коридору , робота відділення приблизно на годину була припинена. ОСОБА_4 пам'ятає, бо вона декілька разів вчиняла скандали, кричала на інших лікарів.
-витягом з ЄРДР стверджується реєстрація кримінального провадження 15.12.2023 р. за № 12023142380000870,
- із рапорту чергової частини ВП №1 та змісту протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.12.2023 р. вбачається, що така заява була прийнята від ОСОБА_7 , яка описала події цього дня - а саме протиправні дії щодо неї з боку ОСОБА_4 та заподіяння обвинуваченою фізичної болі потерпілій,
- протоколом огляду місця події від 14.12.2023 р. та фототаблицею до нього, у якому описано розміщення кабінету у приміщенні ВП «Лікарня Святого Миколая» КНП «Перше територіальне медичне об'єднання м.Львова», що на вул. Пилипа Орлика, 4 у м.Львові. Під час огляду виявлений та вилучений кухонний ніж.
Щодо наявності ножа обвинувачена пояснила, що не мала наміру ним скористатись в лікарні, а просто захопила його з дому щоб викинути в смітник,
-з інформації адміністрації ВП «Лікарня Святого Миколая» КНП «Перше територіальне медичне об'єднання м.Львова», наданої на запит ст.дізнавача СД ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Ло видно, що 14.12.2023 р. з 10-45 год. до 13-30 год. внаслідок неправомірних дій невстановленої особи було порушено роботу офтальмологічного відділення.
Суд ставить під сумнів проміжок часу, зазначений у повідомленні, оскільки зі слів допитаних у судовому засіданні свідків , робота відділення була припинена орієнтовно на годину , потреби в зупиненні роботи після приїзду працівників поліції не було.
- із переглянутого у судовому засіданні ДВД диску із нагрудних камер відеореєстратора працівників патрульної поліції вбачається, що такими зафіксовано опрацювання виклику 14.12.2023 р. за адресою м.Львів, вул. Пилипа Орлика, 4, проведення бесіди із очевидцями та учасниками конфлікту.
Вилучення відеозаписів відображено у протоколі огляду предмету від 27.12.2023 р. та постанові про визнання речовими доказами від 27.12.2023 р.
Відповідно до ст.84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання ,речові докази, документи, висновки експертів.
Обов'язок доказування обставин ,передбачених ст.91 КПК , та належності і допустимості доказів згідно вимог ст.92 КПК України у судовому розгляді покладається на прокурора.
Всі зазначені вище докази, досліджені безпосередньо у даному кримінальному провадженні, суд вважає належними та допустимими доказами, оскільки такі були отримані в порядку, передбаченому КПК України, і у своїй сукупності повністю підтверджують винуватість обвинуваченої у інкримінованому їй злочині.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та вірної кваліфікації її дій за ч.1 ст.296 КК України.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК України, є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи. Хоча хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є вираження явної неповаги до загальноприйнятних норм і правил поведінки у суспільстві.
Покликання захисника обвинуваченої на відсутність у діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.296 КК, і наявність мотиву особистої неприязні до потерпілої внаслідок неналежного виконання останньою своїх професійних обов'язків, не знайшло свого ствердження в ході судового розгляду. Захистом не надані докази наявності тривалих особистих неприязних стосунків між потерпілою та обвинуваченою, як і не надано доказів того, що конфлікт був спровокований саме потерпілою.
Пояснення обвинуваченої, що вона не вчиняла жодних хуліганських дій у приміщенні лікарні та не заподіювала фізичний біль лікарю ОСОБА_7 , спростовані у судовому засіданні показаннями свідків та письмовими доказами.
Враховуючи мотиви вчинення протиправних дій обвинуваченою , характер дій кожного із учасників конфлікту, ту обставину, що протиправні дії обвинуваченою були вчинені у приміщенні лікарні, стосовно особи, яка виконувала свої професійні обов'язки, у присутності медичних працівників та відвідувачів лікарні, у тому числі неповнолітніх дітей, безпідставність дій ОСОБА_4 , суд вважає, що обвинувачена своїми діями показала зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, намагалась самоутвердитись за рахунок приниження іншої особи .
Навіть якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим, такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню.
Для юридичної оцінки діяння за ст.296 КК України обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
Суд вважає наявною у кваліфікації дій обвинуваченої таку ознаку хуліганства як особливу зухвалість, оскільки грубе порушення громадського порядку супроводжувалось насильством, яке викликало фізичну біль у потерпілої, змусило її залишити своє робоче місце, чим був порушений нормальний розпорядок роботи відділення лікарні на певний час.
Кваліфікуючу ознаку - винятковий цинізм ,яка зазначена у формулюванні обвинувачення, суд вважає за необхідне виключити. Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, які супроводжуються демонстративною неповагою до норм моралі, проявом безсоромності \як то непристойна поведінка, публічне оголення тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.03.2024р. у справі №202\16\22 .
Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, суди повинні виходити з класифікації злочинів згідно ст.12 КК України, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
У справі №205/7091/16-к від 17.10.2019 ВС розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту. Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_4 міру покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка раніше не притягалась до кримінальної відповідальності, не визнала свою вину та не розкаялась у вчиненому, має на утриманні неповнолітню дитину.
Обставини, що пом'якшують покарання - відсутні.
Обставин, що обтяжують покарання суд не вбачає і такі не зазначені в обвинувальному акті.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що ОСОБА_4 слід призначити покарання у вигляді штрафу.
Запропонований обвинуваченням вид покарання - пробаційний нагляд ,який полягає у обмеженні прав і свобод засудженої, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства, суд вважає недоцільним із врахуванням наявності на утриманні у обвинуваченої неповнолітньої дитини та вірогідності виїзду її за кордон з метою проходження лікування дитини за межами України.
У даному провадженні запобіжний захід не обирався.
Потерпілою ОСОБА_7 заявлений позов про стягнення моральної шкоди.
Згідно змісту ст.23 ЦК моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв"язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, позбавлення потерпілого можливості реалізації своїх життєвих завдань,приниження ділової репутації , ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов"язковому з"ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв"язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з"ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Потерпіла ОСОБА_7 оцінює заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 20 тис грн. На підтвердження таких вимог надано консультативні висновки від 18.12.2023 р., 05.01.2024 р., 11.06.2024 р. про звернення потерпілої до лікарів Медичного центру «Перший сімейний ім.Св.Єремії» із скаргами на головний біль, підвищену тривожність після перенесеного стресу.
Задовольняючи позов в частині стягнення моральної шкоди частково, суд виходить з того, що своїми зухвалими діями при вчиненні злочину, обвинувачена дійсно нанесла певні моральні страждання потерпілій , як лікарю, яка виконувала свої професійні обов'язки. Однак, суму , заявлену потерпілою суд вважає надмірною. Останній не були заподіяні тілесні ушкодження , протиправні дії обвинуваченої щодо потерпілої тривали незначний час, у консультативних висновках лікарів не зазначається, від яких саме стресових ситуацій а такі у лікаря можуть бути щоденно виникло погіршення здоров'я. Суд вважає, що сума 5000 грн. буде достатньою сатисфакцією у задоволення моральної шкоди потерпілої.
Окрім цього потерпіла просить стягнути з обвинуваченої 20000 грн. витрат-понесених на правову допомогу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), при цьому до таких витрат належить : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ч.3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає ,що при встановленні розміру гонорару ,адвокатом враховуються складність справи,кваліфікація і досвід адвоката,фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У Постанові ВС від від 07.09.2020 р. у справі №810\873\17 висловлена правова позиція про те, що правова допомога є багатоаспектною ,різною за змістом, обсягом і формами, може включати консультації, роз'яснення,складання позовів ,звернень, здійснення представництва, зокрема і в судах . Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах,визначених нею,незалежно від характеруправовідносин особи із іншими суб'єктами права. Однак, склад та розмір витрат,пов'язаних іх оплатою правової допомоги , входить до предмета доказування у справі.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та наданими послугами .
На підтвердження укладення угоди про надання послуг до позову долучено копію Договору про надання правової допомоги від 18.01.2024 р. ,укладеного адвокатським бюро «Тимощук і партнери» з ОСОБА_7 . Акт наданої правової допомоги , у якому ба зазначалась кількість та вартість кожної із наданих послуг. , рахунок до Договору про надання правової допомоги із зазначенням сплаченої суми ,суду надані не були.
Відтак , вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у вказаному розмірі суд вважає не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню .
Речовий доказ - оптичний диск , який постановою від 27.12.2023 р. визнаний речовим доказом та приєднаний до матеріалів кримінального провадження слід залишити при матеріалах справи.
Керуючись ст. 349, 370, 373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України та обрати їй покарання у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 17000 \сімнадцять тисяч \грн.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_7 5000\ п'ять тисяч грн. моральної шкоди.
Речовий доказ - оптичний диск залишити при матеріалах справи.
Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні не обирався.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1