20 січня 2025 року м. Кропивницький
справа № 401/3122/24
провадження № 22-ц/4809/518/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О.Л., Письменний О.А.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 у частині оскарження ухвали Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2024 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про спростування недостовірних відомостей, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати спростувати викладені відомості у визначеному законом порядку.
Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про спростування недостовірних відомостей залишено без руху; повідомлено позивачку про необхідність виправлення вказаних в мотивувальній частині ухвали недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня її отримання та роз'яснено, що в іншому випадку позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачці.
Не погоджуючись, зокрема, зі вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
У п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11).
Відповідно до ч. 2 ст. 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 353 цього Кодексу.
Статтею 353 ЦПК України визначено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, до якого ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не входить.
Таким чином, оскарження вказаної ухвали окремо від рішення суду ст. 353 ЦПК України не передбачено.
Згідно з ч. 2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 зробила висновок, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у ч. 1 ст. 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 зроблено висновок, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.
Пунктом 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Встановивши, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не входить до вичерпного переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2024 року підлягає поверненню.
Разом з тим, оскільки скаржницею подана єдина апеляційна скарга на два судові рішення місцевого суду у даній справі, апеляційна скарга підлягає поверненню у частині оскарження ухвали Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2024 року як такої, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
При цьому, судом апеляційної інстанції у визначеному процесуальним законом порядку вирішуватиметься питання щодо прийняття до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині оскарження ухвали Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 31 грудня 2024 року.
Керуючись ст.ст. 260-261, 353, 357 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2024 року у даній справі повернути скаржниці, не приймаючи її до розгляду у відповідній частині.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний