Провадження № 22-ц/803/226/25 Справа № 243/3095/22 Суддя у 1-й інстанції - Воронков Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
22 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,
за участю секретаря Черняєвої С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №243/3095/22 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Заботін Віталій Вікторович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання права власності на спадкове майно,
за апеляційною скаргою Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,
на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2024 року та на додаткове рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 серпня 2024 року,
встановив:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Заботін В.В., звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі по тексту ГУ ПФУ в Донецькій області) про визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги, які були уточнені в ході судового розгляду, обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , який за життя з 14.12.2014 перебував на обліку у Слов'янському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати безстроково.
З 14.02.2016 року такі виплати були припинені.
20.10.2020 року представнику позивача ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію померлого ОСОБА_2 у розмірі 218 926,72 гривень, однак заборгованість по страховим виплатам до вказаного свідоцтва про право на спадщину не включена, у зв'язку з ненаданням відповідачем приватному нотаріусу необхідних відомостей.
У зв'язку із зазначеним просить визнати за позивачем право власності на суму страхових виплат, що належали ОСОБА_2 , але не були одержані ним за життя, за період з 14.02.2016 року по 22.11.2019 року включно, з урахуванням перерахунків таких виплат за цей період в порядку спадкування за законом у розмірі 179 667 гривень. Стягнути з відповідача вказані страхові виплати та судові витрати у розмірі 7974 гривень.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Заботін В.В., задоволені частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на суму страхових виплат, що належали її батьку ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 14.02.2016 року по 22.11.2019 року в розмірі 85 270,30 гривень. Стягнуто з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 недоотримані за життя її батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суми страхових виплат за період з 14.02.2016 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 85 270,30 гривень. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 381 грн 68 коп.
Додатковим рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 серпня 2024 року стягнуто з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Донецькій області просить рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що батько позивача ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з грудня 2014 року по 13 лютого 2016 року у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Слов'янську Донецької області. З 14 лютого 2016 року щомісячні страхові виплати ОСОБА_2 були припинені у зв'язку із закінченням терміну довідки внутрішньо переміщеної особи і по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 страхові виплати не нараховувались, оскільки він не зверталася із заявою про продовження страхових виплат до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.
Посилається, що на час відкриття спадщини, спадкодавцю ОСОБА_2 не були нараховані та відповідно не належали страхові виплати, які б включались до складу спадщини. Наголошує на тому, що до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату, згідно норм ст.1219 ЦК України до складу спадщини не входять.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 серпня 2024 року, заявник просить скасувати додаткове рішення та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зеркін В.В., про ухвалення додаткового рішення.
Апеляційна скарга на додаткове рішення обґрунтована тим, що матеріали справи не містять достатніх та обґрунтованих доказів на підтвердження розміру понесених позивачем судових витрат.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги ГУ ПФУ в Донецькій області на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2024 року та на додаткове рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 серпня 2024 року не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, що ОСОБА_2 перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красний Луч Луганської області та отримував щомісячні страхові виплати, що визнається відповідачем та вбачається з відповіді управління виконавчої дирекції ФСС в Донецькій області № 01-04/15-1845 від 03.11.2020 року.
ОСОБА_1 доводилась дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07.07.1965 року та копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 21.09.1996 року.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Боково-Хрустальне Луганської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .
Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу на ім'я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.10.2020 року після смерті ОСОБА_2 у виді недоотриманої пенсії у розмірі 218926,72 гривень.
УВДФСС в Донецькій області та УВДФСС в Луганській області надало відповіді №01-04/15-1845 від 03.11.2020 року та №04-05-582 від 02.03.2023 року, в яких повідомило, що ОСОБА_2 з моменту припинення виплат з заявою про їх поновлення не звертався, з 14.02.2016 року щомісячна страхова виплата йому була припинена. Виплати не нараховувались та не виплачувались, тому відсутні суми, які належали потерпілому за життя.
10.04.2024 року відповідачем на адресу суду першої інстанції було надано довідку про розрахований розмір щомісячних страхових виплат по ОСОБА_2 за період з 14.02.2016 року по 22.11.2019 року які складають 85 270,30 гривень.
Судом встановлено, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 та у передбачений строк звернулася з заявою про прийняття спадщини. Інших спадкоємців судом не встановлено.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив з того, що померлий батько позивачки ОСОБА_2 за життя мав право на нарахування та виплату страхових виплат за період з 14 лютого 2016 року по 22 лютого 2019 року, а тому спадкоємиця ОСОБА_1 , відповідно до положень статті 1227 ЦК України, має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, але з урахуванням відомостей відповідача про обліковані суми, які б підлягали виплаті спадкодавцю за вказаний період у розмірі 85 270,30 гривень.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України(стаття 1219 ЦК України).
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (ст. 1227 ЦК України).
Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що: цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум.
Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (ст. 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця.
Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК).
Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум.
Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року№77-VII та має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України №1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Згідно ст. 28 зазначеного Закону №1105-XIV грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.
Статтею 40 вказаного Закону (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження №14-271цс18) вказано, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України».
Тому, припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємиця ОСОБА_1 , відповідно до положень статті 1227 ЦК України, має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.
Так, у постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі справа №243/13575/19 (провадження №61-11268сво20), Об'єднана палата Касаційного цивільного суду відступила від висновків, викладених у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі №243/2404/19-ц (провадження №61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі №431/6232/18-ц (провадження №61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі №243/9613/19-ц (провадження №61-7355св20); від 16 грудня 2020 року у справі №428/12730/19 (провадження №61-15863св20), ухвалених Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зробивши висновок про те, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Доводи апеляційної скарги про те, що до складу спадкового майна входить лише нарахована сума пенсійних виплат, яка не була одержана спадкодавцем, а право на її отримання та виплату згідно зі статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить, колегією суддів до уваги не приймаються з вищенаведених підстав.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач перешкоджає реалізації права позивачки, як власниці майна в порядку спадкування, на отримання недоотриманих страхових виплат після померлого батька, оскільки припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат, у зв'язку з чим суд першої інстанції встановивши обставини справи, дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 .
Щодо доводів відповідача в частині незгоди з висновками суду першої інстанції в частині часткового задоволення заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Заботін В.В., про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень апеляційний суд зауважує наступне.
Задовольняючи частково заяву позивачки про стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень, суд першої інстанції, врахувавши заперечення відповідача щодо заявлених ОСОБА_1 вимог, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, які підтверджують надання позивачці правової допомоги адвокатом, враховуючи, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; дійшов висновку, що заявлена позивачкою до стягнення з відповідача сума понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 10 500 гривень не обґрунтована та не є пропорційною складності справи та обсягу наданих адвокатом послугам.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків в потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок, що нормами ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача Заботін В.В. надав суду договір про надання правової допомоги від 16.11.2020 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АХ №1104934 від 15.11.2022, акт про прийняття-передачу наданих послуг від 23.04.2024.
Вирішуючи питання про стягнення понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні у матеріалах справи документи є підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним відповідних витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції.
При цьому апеляційний суд зауважує, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі 686/31892/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
За таких обставин, надаючи оцінку обставинам, щодо яких відповідач має заперечення, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 5 000 гривень. При цьому судом обґрунтовано прийнято, що справа не представляє значної складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2024 року та додаткове рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 серпня 2024 року ухвалені відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Тому з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2024 року та додаткове рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 серпня 2024 року без задоволення, а вказані судові рішення без змін.
Оскільки апеляційна скарга на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2024 року залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2024 року та додаткове рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 15 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста