Провадження № 22-ц/803/495/25 Справа № 211/4606/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І. О. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
22 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Остапенко В.О.
за участю секретаря Черняєвої С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/4606/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Житлово-будівельний кооператив «Схід-42», приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Лосінець Сергій Миколайович, Виконавчий комітет Довгинцівської районної у місті ради, Реєстраційна служба Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно КМУЮ Дніпропетровської області, про встановлення факту, визнання проведення та реєстрацію права власності на квартиру недійсним, визнання недійсним договору дарування квартири,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 липня 2024 року,
встановив:
У липні 2014 року до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третьої особи - виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення без права надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації, який обґрунтовувала тим, що 25 квітня 2014 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір Дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області - Лосінцем С.М. Її право на дану квартиру підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Індексний номер витягу 20987182 від 25 квітня 2014 року. На момент укладення Договору в квартирі за вказаною адресою були зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які чинять їй перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпорядженні належною їй нерухомістю, через що позивач просила суд усунути перешкоди в користуванні належним їй житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом позбавлення ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 права користування вказаною квартирою та їх виселення без надання іншого житлового приміщення; зобов'язати сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Довгинцівського районного відділу у м. Кривому Розі ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третіми особами вказала ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Житлово-будівельний кооператив «Схід-42», приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Лосінця С.М., Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради, Реєстраційну службу Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно КМУЮ Дніпропетровської області, із зустрічним позовом про встановлення факту, визнання проведення та реєстрацію права власності на квартиру недійсним, визнання недійсним договору дарування квартири.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 22 березня 1985 року по 08 квітня 1999 року позивач за зустрічним позовом перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , від шлюбу в них народилось двоє дітей: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У червні 1993 року вона та члени її родини, на підставі ордеру на житлове приміщення № 97 на право на зайняття житлового приміщення житловою площею 29.20 кв.м., яке складається з 2-х кімнат та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вселилися в це житлове приміщення.
30 квітня 1999 року вона уклала шлюб з ОСОБА_11 , від цього шлюбу в них народилась донька - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Її чоловік та донька мешкають разом з нею у спірній квартирі, як члени її родини.
28 вересня 1995 року ОСОБА_13 (нині ОСОБА_3 ) був визнаний винним Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у скоєнні злочину, передбачена ст.118 ч.2 КК України (1960 року), який призначив йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.
Отже, починаючи з початку листопада 1994 року, ОСОБА_1 припинила із ОСОБА_13 (нині ОСОБА_3 ) не тільки подружні стосунки, а і ведення сумісного господарства, та в неї утворився власний бюджет.
24 березня 1995 року вона сплатила власні кошти в розмірі 3 000 000 карб. за спірну квартиру, чим повністю виплатила суму її вартості, у квитанціях вказаний ОСОБА_13 , оскільки він був членом кооперативу.
ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_3 незаконно здійснив приватизацію та отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , що в подальшому призвело до незаконної реєстрації за ним права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в РС КМУЮ Дніпропетровської області, оскільки вона, під час фактичного припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_14 ( ОСОБА_3 ), за власні (особисті) кошти сплатила 99/100 частини вартості квартири, а в подальшому і на даний період часу мешкає в цій квартирі зі своєю родиною.
Тому, відповідно до уточненого зустрічного позову, ОСОБА_1 просила встановити факт окремого проживання як подружжя ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у період з листопада 1994 року по 08 квітня 1999 року; визнати незаконною реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 Реєстраційною службою КМУЮ Дніпропетровської області від 15 квітня 2014 року, індексний № 20495311, проведену державним реєстратором Реєстраційної служби КМУЮ Дніпропетровської області Чернецьким М.А. 09 квітня 2014 року за реєстраційним № 335458612110 на ім'я ОСОБА_16 , а видане на цій підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , видане Реєстраційною службою КМУЮ Дніпропетровської області від 15 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_3 - недійсним; визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 25 квітня 2014 року, здійснений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дніпропетровської області Лосінцем С.М. - недійсним; визнати, що квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності; визнати, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 нерівні, та становлять 99/100 - частка ОСОБА_1 , 1/100 - частка ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 99/100 частини квартири АДРЕСА_1 . Судові витрати покласти на відповідачів по справі пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 липня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги, окрім посилання на обставини справи, мотивує тим, що з 22 березня 1985 року по 08 квітня 1999 року позивач за зустрічним позовом перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , від шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У червні 1993 року вона та члени її родини, на підставі ордеру на житлове приміщення № 97 на право на зайняття житлового приміщення житловою площею 29.20 кв.м., яке складається з 2-х кімнат та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вселилися в це житлове приміщення.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_3 незаконно здійснив приватизацію та отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , оскільки пайові внески за квартиру були внесені ними як подружжям, а останній пайовий внесок за квартиру в 1995 році був внесений нею особисто, за власні кошти.
Вважає, що надана довідка ЖБК «Схід-24» довідка № 266 від 08 квітня 2014 року містить неправдиві данні та спростовуються наявними в матеріалах справи квитанціями про погашення паю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи слідує та судом першої інстанції встановлено, що рішенням №12306164 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 квітня 2014 року було проведено державну реєстрацію права власності квартири, що розташована: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 (том 1 а.с.93).
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 квітня 2014 року вбачається, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 (том 1 а.с.91,92).
25 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір Дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області - Лосінцем С.М. (том 1 а.с.5).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 квітня 2014 року встановлено право ОСОБА_2 на дану квартиру (т. 1 а.с.9).
У липні 2014 року до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третьої особи - виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення без права надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року у справі № 211/4606/14-ц первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні власністю, зняття з реєстрації було задоволено частково. Ухвалено усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні належною їй на праві власності квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зняття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. В іншій частині в позові відмовити.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року скасовано та передано справу № 211/4606/14-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року повернуто скаржнику.
Отже, рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 вересня 2017 року у справі № 211/4606/14-ц набрало законної сили 17 червня 2020 року.
Відповідно ст. 82 ч. 4 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказаними вище судовими рішеннями вставлено, що 25 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір Дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лосінцем С.М. (том 1 а.с.5). Право власності на дану квартиру підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Індексний номер витягу 20987182 від 25 квітня 2014 року (том 1 а.с.9).
Також зазначеними вище рішеннями встановлено, що твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 порушив вимоги закону, щодо здійснення ним одноосібно приватизації спірної квартири, оскільки отримав підробну довідку від 08 квітня 2014 року посвідчену головою ЖБК «Схід» - 42, ОСОБА_18 та бухгалтером ЖБК «Схід - 42» ОСОБА_19 , є необґрунтованими та недоведеними, оскільки інформації про те, що довідка від 08 квітня 2014 року є підробною матеріали справи не містять.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом про встановлення факту, визнання проведення та реєстрацію права власності на квартиру недійсним, визнання недійсним договору дарування квартири ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_3 незаконно здійснив приватизацію та отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , що в подальшому призвело до незаконної реєстрації за ним права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в РС КМУЮ Дніпропетровської області, оскільки вона, під час фактичного припинення шлюбних стосунків з ОСОБА_14 ( ОСОБА_3 ), за власні (особисті) кошти сплатила 99/100 частини вартості квартири, а в подальшому і на даний період часу мешкає в цій квартирі зі своєю родиною.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості таких вимог.
Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно статті 21 Закону України «Про кооперацію» пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу.
У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.
Згідно статті 19-1 Закону член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.
У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз'яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і чинним законодавством про шлюб та сім'ю України (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Таким чином, при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів подружжя, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 205/2696/15-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 487/4884/18, від 09 червня 2021 року у справі № 462/1971/17, від 02 листопада 2023 року у справі № №343/79/22.
За загальним правилом, згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15), судам роз'яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, (далі - Примірний статут ЖБК) і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, враховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Відповідно статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 2 статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №209/5027/14-ц (провадження № 61-12401св18), серед іншого, вказано, що при вирішенні спорів про право власності на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, судам слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.
Таким чином, належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.
Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 701/1390/19 (провадження № 61-18388св20).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 12, частин 1 та 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як слідує з матеріалів справи, з 22 березня 1985 року по 08 квітня 1999 року позивач за зустрічним позовом перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , від шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У червні 1993 року ОСОБА_8 , та члени його родини, на підставі ордеру на житлове приміщення № 97 на право на зайняття житлового приміщення житловою площею 29.20 кв.м., яке складається з 2-х кімнат та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вселилися в це житлове приміщення.
Відповідно довідки ЖБК «Схід - 42» від 08 квітня 2014 року № 266 загальна вартість квартири - 2 121 435 карб., перший внесок сплачено в сумі 300 000 карб. 19 квітня 1993 року, останній внесок - 361 000 карб. 31 грудня 1993 року.
Установивши, що пай за спірну квартиру внесений подружжям у ЖБК «Схід - 42» у період шлюбу за рахунок спільних коштів, а також враховуючи відсутність документів на спростування цих обставин зі сторони ОСОБА_13 , суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відмови у визнанні квартири АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю та поділу спірної квартири та вважає за необхідне зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково визнавши, що квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності із визнанням за кожним з них по 1/2 частині спірної квартири.
При цьому, позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення того, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 нерівні, та становлять 99/100 - частка ОСОБА_1 , 1/100 - частка ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 99/100 частини квартири АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, оскільки такі позовні вимоги не підтвердженні належними та допустимими доказами, а лише посилання ОСОБА_1 в зустрічній позовній заяві на те, що починаючи з початку листопада 1994 року, ОСОБА_1 припинила із ОСОБА_13 (нині ОСОБА_3 ) не тільки подружні стосунки, а і ведення сумісного господарства, та в неї утворився власний бюджет а 24 березня 1995 року вона сплатила власні кошти в розмірі 3 000 000 карб. за спірну квартиру, чим повністю виплатила суму її вартості, у квитанціях вказаний ОСОБА_13 , оскільки він був членом кооперативу, без документально підтверджених доказів, не можуть бути підставою для задоволення вказаних позовних вимог.
З тих же підстав колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними та недоведеними вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту окремого проживання як подружжя ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у період з листопада 1994 року по 08 квітня 1999 року, та вважає додати, що доказів того, що з початку листопада 1994 року, ОСОБА_1 припинила з ОСОБА_13 (нині ОСОБА_3 ) не тільки подружні стосунки, а і ведення сумісного господарства, та в неї утворився власний бюджет, матеріали справи не містять. Той факт, що 28 вересня 1995 року ОСОБА_13 (нині ОСОБА_3 ) був визнаний винним Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у скоєнні злочину, передбачена ст.118 ч.2 КК України (1960 року), який призначив йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, не свідчить про фактичне припинення шлюбних відносин, зокрема з листопада 1994 року.
Також колегія суддів апеляційного суду вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 Реєстраційною службою КМУЮ Дніпропетровської області від 15 квітня 2014 року, індексний №20495311, проведену державним реєстратором Реєстраційної служби КМУЮ Дніпропетровської області Чернецьким М.А. 09 квітня 2014 року за реєстраційним № 335458612110 на ім'я ОСОБА_16 , а видане на цій підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , видане Реєстраційною службою КМУЮ Дніпропетровської області від 15 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_3 визнати недійсним, не підлягають задоволенню, оскільки належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 буде визнання за нею та відповідачем ОСОБА_3 права власності по 1/2 частині на спірну квартиру.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 25 квітня 2014 року, здійснений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дніпропетровської області Лосінцем С.М. - недійсним, оскільки за правилом частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
За змістом частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Розглядаючи справу суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, не врахував, що при укладенні договору дарування спірної квартири була відсутня письмово і нотаріально посвідчена згода ОСОБА_1 на відчуження спірної квартири, при цьому ОСОБА_3 , при укладенні оспорюваного договору дарування, вказав неправдиву інформацію про те, що на дату набуття у власність квартири, яка ним дарується, він у зареєстрованому шлюбі, чи то у фактичних шлюбних відносинах не перебував і на даний час не перебуває, квартира належить йому на праві особистої власності.
Суд апеляційної інстанції, з огляду на викладене вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 в частині визнання квартири АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю та поділу спірної квартири та в частині визнання недійсним договору дарування спірної квартири було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вказаних зустрічних позовних вимог.
В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Відповідно п. 2, ч. 1. Ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з кожного з відповідачів за зустрічним позовом на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 146,16 гривень (задоволення трьох позовних вимог немайнового характеру) та за подання апеляційної скарги в розмірі 219,24 гривень (146,16 гривень * 1,5 %), що разом становить 365,40 гривень, тобто по 182,70 гривень, з кожного.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю та поділу спірної квартири, в частині визнання недійсним договору дарування спірної квартири скасувати.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 25 квітня 2014 року, здійснений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дніпропетровської області Лосінцем Сергієм Миколайовичем.
Визнати, що квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з розглядом справі у вигляді судового збору в розмірі по 182,70 гривень, з кожного.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста