"22" січня 2025 р.
Справа №150/764/24
Провадження по справі №1-кп/150/23/25
22 січня 2025 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої: судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у дистанційному режимі між Чернівецьким районним судом Вінницької області та Ямпільським районним судом Вінницької області за участі прокурора ОСОБА_3 , матеріали кримінального провадження, зареєстрованого у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12024025170000079 від 13.12.2024 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бабчинці Чернівецького району Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого
за вчинення кримінальних проступків, передбачених ч.1 ст.162, ч.1 ст.125 КК України, -
-
11 грудня 2024 близько 17 год. 15 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проходив біля домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2 , володільцем якого являється ОСОБА_5 , під час чого у ОСОБА_4 виник умисел на незаконне проникнення до вказаного житлового будинку.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне проникнення до житла, ОСОБА_4 шляхом вільного доступу потрапив на територію вище вказаного володіння, після чого через незачинені на замок двері без дозволу власника, зайшов всередину житлового будинку, де був виявлений ОСОБА_5 . В подальшому ОСОБА_4 вийшов з вказаного приміщення на прилеглу територію. Своїми умисними діями ОСОБА_4 порушив гарантоване кожній особі право на недоторканість житла, передбачене ст.30 Конституції України.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст.162 КК України - незаконне проникнення до житла особи.
Окрім того, 11.12.2024 близько 17 год. 20 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння на прилеглій території будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 , вчинив словесну суперечку із останньою, оскільки відмовився покидати вказане домоволодіння. У ході суперечки в ОСОБА_4 виник умисел на заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.
З метою реалізації свого протиправного умислу, ОСОБА_4 11.12.2024 близько 17 год. 35 хв. кулаком правої руки наніс один удар в ділянку обличчя справа ОСОБА_5 , чим заподіяв останній тілесне ушкодження у вигляді поверхневої ранки в ділянці правої щоки, з боку слизової оболонки, яке по ступеню тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст.125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.
Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).
Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч.6 ст.22 КПК України).
Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Так, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав. Підтвердив обставини скоєння злочинів, які зазначено в обвинувальному акті, дав показання суду, що він дійсно, перебував у стані алкогольного сп'яніння, однак, не пам'ятає як він потрапив на територію домоволодіння, належного ОСОБА_5 , чи наносив їй тілесні ушкодження.
Потерпіла ОСОБА_5 претензій ні морального, ні матеріального характеру до обвинуваченого ОСОБА_4 не має.
Прокурор Могилів - Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
Оскільки обставини справи ніким не оспорюються, а обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позицій немає, то суд відповідно до ст.349 КПК України за відсутності заперечень з боку учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а обмежився допитом обвинуваченого, обов'язковість якого встановлено частиною 4 статті 349 КПК України, потерпілої, а також дослідженням характеризуючих даних обвинуваченого.
При цьому суд з'ясував, чи правильно обвинувачений ОСОБА_4 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності їх позиції у суду немає.
Суд також роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_4 , що при таких обставинах він позбавляється права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.
Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про судовий розгляд кримінальної провадження за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
За таких обставин, виходячи з аналізу обвинувального акту, допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, що характеризують його особу, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчинені інкримінованих йому злочинів при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Своїми діями обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені:ч.1 ст.125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження; ч.1 ст.162 КК України - незаконне проникнення до житла особи.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Суд при призначенні покарання виходить із встановленої ст.50 КК України його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованих на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягара для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.211.2007 р.).
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання, воно повинно ґрунтуватися, зокрема на принципах індивідуалізації та справедливості.
Відповідно до правової позиції щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Значення покарання визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за злочини, вчинені ОСОБА_4 .
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного - позитивно характеризується по місцю проживання, раніше не судимого, наявність у відповідності до ст.66 КК України обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання - вчинення кримінальних правопорушень в стані алкогольного сп'яніння.
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, передбачені ст.66 КК України обставини, що пом'якшують покарання та наявність передбачених ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання.
Згідно роз'яснень, що містить Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постановах в кримінальних провадженнях №155/1064/18, №759/13520/18, №753/13972/17, щодо судової дискреції в кримінальних провадженнях при призначенні покарання.
З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді штрафу в межах санкції ч.1 ст.125, ч.1 ст.162 КК України, що йому інкримінуються, із застосуванням положень ч.2 ст.70 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Пунктами 12, 13, 14 частини 1 статті 368 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.
Цивільний позов в межах даного кримінального провадження не заявлявся.
Процесуальні витрати відсутні.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст., ст.373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, ч.1 ст.162 КК України та призначити йому покарання:
- за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень;
- за ч.1 ст.162 КК України у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одну тисячу сімсот) гривень.
На підставі ч.2 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді штрафу в 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одну тисячу сімсот) гривень.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту отримання його копії, з урахуванням особливостей, встановлених ст.394 КПК України.
Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини (ч. 1 ст. 394 КПК України).
Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України, вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
СУДДЯ: ОСОБА_6