Провадження № 22-ц/803/717/25 Справа № 215/3238/24 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
22 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/3238/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Камбул М.О., -
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ПрАТ «ПівнГЗК» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позивач вказує, що з 23.06.1971 по 22.12.2008 пропрацював на різних посадах у ПрАТ «ПівнГЗК», а саме: машиністом та слюсарем з ремонту обладнання. 22.12.2008 був звільнений з підприємства у зв'язку із виходом на пенсію. В 2023 році він дізнався, що має право на вихідну допомогу при звільненні, відповідно до Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008, оскільки він пропрацював на підприємстві відповідача понад 25 років і був звільнений, в зв'язку із виходом на пенсію за власним бажанням.
Відповідно до довідки наданої відповідачем середньогодинна заробітна плата позивача перед звільненням за два останні місяці становила 12,15 грн. при 8 годинному робочому дні, середньоденна заробітна плата становить 97,20 грн. За період не проведення повного розрахунку, а саме з 23.12.2008 по 09.02.2024 період становить 3 957 робочих днів. При середньоденній заробітній платі 97 грн. 20 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 384 620 гривень (середньоденна заробітна плата 97 грн. 20 коп. * 3957 робочих днів не проведення повного розрахунку). Пославшись на засади скромності, справедливості та відшкодування відповідачем позивачу невиплаченої суми одноразової допомоги при звільненні, з врахуванням інфляційних процесів, які відбулися за останній період, просить суд стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 80 092 гривень, за період з 23.12.2008 по 17.02.2012 (824 робочих днів) із розрахунку: 97 грн. 20 коп. середньоденна заробітна плата х 824 роб. дн.
У 2023 році позивач дізнався, що відповідач неповністю розрахувався з ним при звільненні з підприємства, що спричинило йому моральні страждання та переживання, оскільки він тривалий час пропрацював у відповідача, працював сумлінно, добросовісно виконував свої трудові обов'язки, не допускав порушень трудової дисципліни, дотримувався трудового законодавства, а натомість відповідач в свою чергу порушував законодавство про оплату праці. В зв?язку із порушенням відповідачем обов?язків щодо оплати праці, позивачу була спричинена моральна шкода, яку оцінює в розмірі 10 000 грн. Кошти, які йому були не доплачені він міг би направити на своє лікування, свій чи сім?ї відпочинок, на своє посилене харчування, оскільки робота у відповідача була важка, шкідлива та забирала багато сил.
Просив суд стягнути з відповідача недоплачену одноразову допомогу при звільненні у розмірі 6 269,40 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2008 по 17.02.2012 у розмірі 80 092 грн, та 10 000 грн. моральної шкоди спричиненої не проведенням повного розрахунку.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Північний ГЗК» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та стягнення моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 6 269,40 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2008 по 17.02.2012 у розмірі 80 092 грн., та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, всього в розмірі 87 361,40 грн. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ПрАТ «Північний ГЗК», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Посилаючись на положення ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) зазначає, що перебіг строку звернення до суду починається з наступного дня після того, як працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з травня 2007 року. Позивачем не наведено жодної обставини, яка перешкоджала звернутися до підприємства з метою з'ясування нарахованих та виплачених сум раніше, в строк визначений законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не була застосована позовна давність до вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Північний ГЗК» про стягнення одноразової допомоги при виході на пенсію та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, та безпідставно не було відмовлено в задоволенні позову в зв'язку зі спливом позовної давності.
Посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду, зазначає, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не наведено обставин, які у відповідальності до вимог чинного законодавства були б свідченням того, що на ПрАТ «Північний ГЗК» поширювалась дія Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу на 2007-2008 роки. ПрАТ «Північний ГЗК» не відноситься до сфери управління, з боку якої було підписано Галузеву угоду гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки та не є підписантом угоди ні самостійно, ні через будь-які організації роботодавців, ні будь-які інші представницькі органи. Відповідач є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю та виступає самостійним суб'єктом правовідносин.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що виплата допомоги при виході на пенсію не є вихідною допомогою, а є соціальною пільгою, яка може виплачуватись в залежності від фінансового стану підприємства та строки встановлені підприємством. Оскільки зазначена виплата не є вихідною допомогою в розумінні статті 44 КЗпП України і умовами колективного договору її виплата не передбачена в день остаточного розрахунку при звільненні, тож правила статті 116 КЗпП України до цієї виплати не застосовуються, а тому підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Вважає, що суд першої інстанції проігнорував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 у період з 23.06.1971 по 22.12.2008 (час звільнення у зв'язку із виходом на пенсію), перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював на посадах: машиністом та слюсарем з ремонту обладнання на Північному гірничо-збагачувальному комбінаті ім. Комсомолу України (правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК»), зазначені обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються копією трудової книжки (а.с.8-10).
Згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 був звільнений з підприємства 22.12.2008 за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, ст.38 КЗпП України (а.с.10 зворот).
Позивачу ОСОБА_1 за грудень 2008 року при звільненні з підприємства, допомога при виході на пенсію не виплачувалась, що підтверджується довідкою про виплату заробітної плати позивача (а.с.11).
Відповідно до довідки ПрАТ «ПівнГЗК» №488 від 15.09.2023, середньомісячна заробітна плата позивача ОСОБА_1 за період з 01.10.2008 по 30.11.2008 склала 2089,80 грн., середньогодинна заробітна плата за період з 01.10.2008 по 30.11.2008 склала 12,15 грн., визначення середньоденної заробітної плати не є можливим, оскільки на підприємстві ведеться підсумований облік робочого часу (а.с.12).
Як слідує з п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, зобов'язання роботодавця виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати (а.с. 14).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_1 , у зв'язку з виходом на пенсію, входить до виплат, на які працівник має право при звільненні на пенсію згідно з умовами Колективного договору та Галузевої Угоди, та в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком у відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн., суд першої інстанції, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, про стягнення з відповідача 1 000 грн. моральної шкоди, що відповідатиме інтересам позивача та буде співмірним завданим моральним стражданням.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду та, розглянувши доводи апеляційної скарги, виходить з наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Госпрозрахункові підприємства відповідно ст.15 Закону України «Про оплату праці» самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та Галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.
Положеннями ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Статтею 9 цього ж Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
Галузева угода гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки діє безпосередньо і поширюється на всіх працівників, які уклали договори про трудові відносини з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності, а також у частині, обумовленій окремими пунктами, на пенсіонерів, які оформили пенсію на цих підприємствах, інвалідів праці та сім'ї працівників, загиблих на виробництві (п.1.4).
Відповідно п.1.11 Угоди, вона набуває чинності з дня її підписання і діє до укладення нової угоди.
Пунктом 6.1 розділу VI «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Угоди на 2007-20084 роки, передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на підприємстві, але не менше при стажі від 20 років і більше років - тримісячної середньої заробітної плати.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, апеляційним судом встановлено наступне.
Як видно з тексту Галузевої угоди п.1.1. її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі, їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фондом державного майна України, Федерації металургів України, господарських об'єднань, з однієї сторони (далі - Сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (далі - ПМГУ) в особі її Центрального комітету ПМГУ(далі - Сторона профспілки), з другої сторони.
Від сторони власників угоду підписано Міністром промислової політики України, Головою Фонду держмайна, Головою ради Всеукраїнського об'єднання обласних організацій роботодавців підприємств металургійного комплексу, Федерації металургів України, Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдинг», Повноважним представником групи підприємств, що виробляють металопродукцію.
У 2006 році Північний ГЗК увійшов до складу Групи Метінвест, що здійснює стратегічне управління гірничо-металургійним бізнесом Групи СКМ. Керуючою компанією Групи Метінвест є ТОВ «Метінвест Холдінг».
Одним із підписантів Галузевої угоди на 2007 - 2008 роки був Генеральний директор ТОВ «Метінвест Холдинг» до складу якої входив ПрАТ «Північний ГЗК», тому її умови розповсюджуються на ПрАТ «Північний ГЗК» і застосовуються до врегулювання даних спірних правовідносин між сторонами у справі.
Отже, дія вказаної Галузевої угоди є обов'язковою для підприємств, які входять до структури ТОВ «Метінвест Холдинг», як то Північний гірничо-збагачувальний комбінат та Центральний гірничо-збагачувальний комбінат (постанова Верховного суду у справі 215/1270/17 від 26 лютого 2020 року).
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія п.6.1 Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі 3 середньомісячних заробітних плат.
Відповідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно ст.117 КЗпП України, в редакції станом на день звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно ст.117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Позивач ОСОБА_1 звільнений 22 грудня 2008 року. При цьому, саме на роботодавця нормами КЗпП України покладено обов'язок з нарахування та виплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, на що не було звернуто уваги судом у оскаржуваному рішенні, в матеріалах справи містяться докази на підтвердження доводів відповідача про виконання свого обов'язку і вимог закону, а саме - при звільненні позивача останньому виплачено вихідну допомогу в розмірі 6286,30 грн., що підтверджується копією табуляграми (а.с.44). Тобто права позивача на отримання даної виплати на час його звільнення підприємством порушено не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до положень ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, беручи до уваги положення ст.376 ЦПК, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, висновки суду викладені у рішенні такими, що не відповідають обставинам справи, тому дане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову.
Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Задовольняючи апеляційну скаргу, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, ставок судового збору, передбачених ст.4 Закону України «Про судовий збір», апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 1816,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та стягнення моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року
Головуючий суддя О.В. Агєєв