Провадження № 22-ц/803/1153/25 Справа № 199/6981/23 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
21 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Довженко Олександр Вадимович,
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровськавід 04 грудня 2023 року, -
29.08.2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником, 21 червня 2018 року було укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримав у позику 3100 доларів США, зобов'язавшись повернути позику до 01 вересня 2018 року зі сплатою 8% річних від суми позики. Оскільки позика дотепер не повернута та була отримана позичальником для витрачання в інтересах сім'ї зі згоди ОСОБА_3 , яка є дружиною позичальника, позивач просив суд стягнути борг за договором позики в розмірі 3100 доларів США солідарно з відповідачів, поклавши на них і судові витрати.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровськавід 04 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21 червня 2018 року в розмірі 3100 доларів США.
У порядку розподілу судових витрат по справі стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1133,63 гривень, тобто по 566,82 гривен з кожного з відповідачів.
16.10.2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Довженко О.В. подано апеляційну скаргу, в якій просить, скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.12.2023 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 21.06.2018 року в розмірі 3100 доларів США та суми судових витрат у розмірі 566,82 грн., та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в цій частині в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що у даній справі, позивач не довів, що отримані відповідачем-1 у позику грошові кошти, останній використав в інтересах сім'ї, а тому неправильним та тим, що суперечить вищевказаним нормам матеріального права, є висновок суду першої інстанції, що у скаржника (дружини) виник обов'язок щодо повернення взятих її чоловіком (відповідачем-1) у борг коштів.
09.12.2024 року до Дніпровського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є необгрунтованою та не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні адвокат Довженко О.В. доводи апеляційної скарги підтримав.
ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.
Інші сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.135), у судове засідання не з'явились, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
21 червня 2018 року між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики у письмовій формі, за умовами якого позичальник отримав у позику грошові кошти в розмірі 3100 доларів США, зобов'язавшись повернути до 01 вересня 2018 року, сплативши 8% річних від суми позики. Викладені обставини підтверджуються копією договору позики, копією розписки позичальника про отримання грошових коштів, копією заяви позичальника про зобов'язання повернути позику.
Також судом встановлено, що на момент укладення вищевказаного договору позики та отримання позичальником грошових коштів останній перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , позика отримана за її письмової згоди, а також для витрачання на потреби сім'ї відповідачів. Викладені обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб, копією письмової згоди ОСОБА_3 , копією підписаного відповідачами списку видатків їх сім'ї, які оплачених за рахунок отриманих у позику коштів у 2018 році.
Із матеріалів цивільної справи, а також у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України судом встановлено, що позичальник, на відміну від позикодавця, свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, позику в обумовлені договором строк та розмірі не повернув, внаслідок чого в нього перед позикодавцем виникла заборгованість за договором позики, розмір якої станом на даний час становить 3100 доларів США.
Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 договору позики від 21 червня 2018 року, який за своїм змістом і формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення, а також є правовою підставою для виникнення у сторін прав та обов'язків, передбачених цим договором, зокрема з огляду на мету та цільове призначення отриманої та витраченої відповідачами грошової суми позики, у відповідачів, як у подружжя, виник солідарний обов'язок повернути таку позику позивачу. Свої договірні зобов'язання позивачем виконано в повному обсязі та надано відповідачу позику в обумовленій договором сумі та формі. Натомість, відповідачі своє зобов'язання у визначений договором строк не виконали, оскільки тіло позики залишилось неповернутим і станом на час розгляду справи.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість і доведеність заявлених позовних вимог, а отже і про можливість їх задоволення в повному обсязі відповідно до змісту заявлених позовних вимог - шляхом солідарного стягнення заборгованості за тілом позики в розмірі 3100 доларів США.
Але з такими висновками апеляційний суд не може погодитись у повній мірі з наступних підстав.
Із Договору позики та виданої відповідачем-1 розписки про її одержання від 21.06.2018 року також не вбачається укладання договору та одержання коштів одним з подружжя в інтересах подружжя чи сім'ї.
Належну скаржниці квартиру за адресою: АДРЕСА_1 скаржниця продавати не збиралась, тим більше з метою повернення відповідачем-1 одержаних останнім грошових сум позик.
Слід окремо зазначити, що сумнівний «список видатків сім'ї, які оплачені за рахунок отриманих у позику коштів у 2018 році», містить також видатки за лютий-травень місяці 2018 року, що є достатньою підставою для неврахування цього «доказу». Адже укладання Договору позики та одержання коштів відбулось нібито 21.06.2018 року, що автоматично унеможливлювало витрачання коштів, одержаних за Договором позики, впродовж лютого-травня 2018 року.
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладений другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Лише поєднання вказаних умов дає підстави кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, та Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10.
Зі змісту Договору позики випливає, що стороною договору є відповідач-1, який визнав отримання грошових коштів у борг та обов'язок їх повернути.
Будь - яких належних відомостей та доказів на підтвердження того, що саме кошти, одержані за Договором позики відповідачем-1, останній використовував саме в інтересах сім'ї, матеріали справи не містять, а тому позивач не довів, що внаслідок укладення відповідачем-1 Договору позики виникло зобов'язання в інтересах сім'ї.
Перебування відповідачів, на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов'язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім'ї.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При таких обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню,
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставою для зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення судом першої інстанції були допущені порушення норм процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Довженко Олександр Вадимович задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровськавід 04 грудня 2023 року змінити.
В частині стягнення суми боргу з ОСОБА_3 як солідарного боржника скасувати і відмовити в задоволенні позову щодо стягнення суми боргу з ОСОБА_3 як солідарного боржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 21.01.2025 року.
Судді: