Провадження № 22-ц/803/73/25 Справа № 199/1907/19 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
21 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача - Никифоряка Л.П.,
суддів - Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,
за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,
розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсіті», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Лілія Анатоліївна, про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними прилюдних торгів та визнання права власності, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022року, -
У березні 2019року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсіті» (далі - ТОВ «Монсіті») в якому виклав вимоги про:
скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 17 грудня 2018року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке складають будівлі та споруди, приналежні до цього майна, а саме: виробнича будівля літ. Д-1 (поз. 3-8), загальною площею 746,6кв.м, платформи літ д, платформи літ. Д1, господарська будівля літ. Л, електрощитова літ. Н, виробнича будівля літ. Х-1, загальною площею 497кв.м, навіс літ. Ц, вбиральня літ. Ч, навіс літ. Ш. навіс літ. Щ, навіс літ. Ю, опалювальна літ. Я, споруди № 11-17, що знаходяться по АДРЕСА_1 та розташовані на земельних ділянках площею 0,0936га та площею 0,1467га-Спірне майно за ТОВ «Монсіті»;
визнання недійсними електронних торгів від 28 січня 2019року з реалізації Спірного майна, переможцем яких став ОСОБА_2 ;
визнання недійсним Свідоцтва про придбання нерухомого Спірного майна з прилюдних торгів, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л. 13 лютого 2019року;
скасування державної реєстрації права власності на Спірне майно за ОСОБА_2 ;
витребування Спірного майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ;
та визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно будівлі та споруди по АДРЕСА_1 , що розташовані на земельних ділянках площею 0,0936га та площею 0,1467га;
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником нерухомого Спірного майна на підставі Договору дарування нерухомого майна від 15 листопада 2018року.
Та позивачу стало відомо, що належне йому Спірне майно без його відома і згоди було передано до статутного капіталу ТОВ «Монсіті», на підставі Акту приймання-передачі майна від 14 грудня 2018року, який він не підписував; та 17 грудня 2018року за ТОВ «Монсіті» було зареєстровано право власності на спірне майно.
Заявник пояснював, що 28 січня 2019року в межах виконавчого провадження №57979941 з виконання виконавчого напису, виданого 26 грудня 2018року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кононенко С. А., про стягнення з ТОВ «Монсіті» на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 1 395 000,00грн - на електронних торгах належне позивачу Спірне майно реалізовано переможцю ОСОБА_2 11 лютого 2019року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А. склала Акт про проведення електронних торгів. Та 13 лютого 2019року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 видала ОСОБА_2 Свідоцтво про належність йому на праві власності Спірного майна.
Позивач стверджував, що Спірне майно вибуло з володіння власника всупереч волі позивача, з використанням підроблених документів, та було здійснено незаконне відчуження належного йому майна, шляхом штучного створенням боргових зобов'язань з використанням ТОВ «Монсіті», яке не було законним власником спірного майна.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2022року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Спірне майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1691342312101; скасовано запис № 29471279 від 17 грудня 2018року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Монсіті» на будівлі та споруди, що складали Спірне майно; скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 4550585 від 13 лютого 2019року 14:15:27, номер запису про право власності 30273111, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л., на будівлі та споруди, що складали Спірне майно; визнано недійсними електронні торги, проведені 28 січня 2019року за лотом № 324583 з реалізації будівель та споруд, що складали Спірне майно; визнано недійсним Свідоцтво про придбання нерухомого майка з прилюдних торгів, посвідчене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л., від13 лютого 2019року за реєстровим № 79; та визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно: будівлі та споруди (з усіма їх приналежностями, у тому числі інженерними мережами та комунікаціями), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , які розташовані на земельних ділянках площею 0,0936 га кадастровий номер - 1210100000:01:205:0026, та площею 0,1467 га кадастровий номер - 1210100000:01:205:0031, опис об'єкта: будівлі та споруди: виробнича будівля літ. Д-1 (поз.3-8), загальною площею 746,6кв.м, платформа літ д, платформа літ. Д1, господарська будівля літ. Л, електрощитові літ. Н, виробнича будівля літ. Х-1, загальною площею 497,0кв.м, навіс літ. Ц, убиральня літ. Ч, навіс літ. Ш. навіс літ Щ, навіс літ. Ю, опалювальна літ. Я, споруди № 11-17, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1691342312101.
Судові рішення обґрунтовувались відповіддю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Новікової Н.А. в якій йшлося про те, що нею не посвідчувалось рішення єдиного учасника ТОВ «Монсіті» від 14 грудня 2018року та Акт прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Монсіті» від 14 грудня 2018року. Та суди виснували, що такі обставини свідчили про вибуття спірного майна із власності позивача поза його волею, а тому подальші дії щодо реєстрації права власності на це майно за ТОВ «Монсіті», відчуження цього майна на електронних торгах на користь ОСОБА_2 та реєстрація права власності за останнім на спірне майно є неправомірними, що відповідно стало підставою для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння останнього набувача майна на користь його власника ОСОБА_1 .
Інша підстава зводилась до того, що наказом Міністерства юстиції України від 05 березня 2020року № 824/5 скасовано реєстраційні дії, вчинені 15 грудня 2018року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором Третяк Т.В. про внесення відомостей у статут ТОВ «Монсіті», однак відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «Монсіті».
Постановою Верховного Суду від 21 червня 2023року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2022року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом не враховано і не досліджено обставин наведених відповідачем ОСОБА_2 в обґрунтування своїх заперечень на позов про те, що він є добросовісним набувачем, якому майно продане у порядку встановленому для виконання судових рішень - з огляду на що, таке майно у нього не може бути витребувано.
Також поза увагою суду залишилась та обставина, що на момент проведення прилюдних торгів позивач не був власником Спірного майна.
ОСОБА_2 наполягав на тому, що суд вийшов за межі предмету спору, встановивши факт підробки документів на підставі яких до статутного фонду товариства передано майно, так як питання щодо законності внесення до статутного капіталу ТОВ «Монсіті» нерухомого майна не було предметом розгляду у справі, а твердження позивача про підробку документів не підтверджено належними та допустимими доказами.
Інший довід про те, що наявна у матеріалах справи відповідь приватного нотаріуса згідно якої вона не посвідчувала документи про передачу майна, не є належним та допустимим доказом, і не може бути достатнім за відсутності інших засобів доказування.
Також заявник вважав, що позовна вимога щодо визнання недійсними електронних торгів є необґрунтованою через не зазначення позивачем в чому саме полягало порушення процедури проведення торгів та як цим порушуються права позивача, за тих умов, що він не брав участі у торгах і не був власником спірного майна на момент їх проведення.
Водночас задоволення судом вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно заявник вважав необґрунтованим оскільки судом не вирішено питання недійсності Акту приймання-передачі на підставі якого ТОВ «Монсіті» набуло право власності на об'єкт нерухомості.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 , просив її залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.
15 листопада 2018року на підставі Договору дарування нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Т.С., позивач ОСОБА_1 набув у власність нерухоме майно, яке складали будівлі та споруди, приналежні до цього майна, а саме: виробнича будівля літ. Д-1 (поз. 3-8), загальною площею 746,6кв.м, платформи літ д, платформи літ. Д1, господарська будівля літ. Л, електрощитова літ. Н, виробнича будівля літ. Х-1, загальною площею 497кв.м, навіс літ. Ц, вбиральня літ. Ч, навіс літ. Ш. навіс літ. Щ, навіс літ. Ю, опалювальна літ. Я, споруди № 11-17, що знаходяться по АДРЕСА_1 та розташовані на земельних ділянках площею 0,0936га та площею 0,1467га.
Матеріали справи містять копію письмового Акту приймання передачі майна від 14 грудня 2018року, за змістом якого ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ «Монсіті» Спірне майно, як майновий внесок у зв'язку зі вступом до товариства. На вказаному Акті є відмітка про те, що приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Новікова Н.А. засвідчила справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , особи яких встановлено, дієздатність та повноваження перевірено, Акт зареєстровано в реєстрі за № 4322 та № 4323, та скріплено підписом і печаткою (том І а.с.121).
Також матеріали справи містять Рішення єдиного учасника ТОВ «Монсіті» від 14 грудня 2018року, за змістом якого - засвідчено прийняття ОСОБА_1 до складу товариства та факт передачі до статутного капіталу Спірного нерухомого майна. Та на Рішенні є відмітка про те, що Особу та підпис ОСОБА_5 як підписанта вказаного рішення засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А.
17 грудня 2018року державним реєстратором Третяк Т.В. право власності на Спірне майно зареєстроване за ТОВ «Монсіті».
28 січня 2019року в межах виконавчого провадження № 57979941 з виконання Виконавчого напису від 26 грудня 2018року приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кононенка С.А., про стягнення з ТОВ «Монсіті» на користь ОСОБА_3 суми боргу у розмірі 1 395 000,00грн Спірне майно реалізовано на електронних торгах, переможцем яких став ОСОБА_2
11 лютого 2019року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Л.А. склала Акт про проведення електронних торгів, а 13 лютого 2019року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г.Л. видала ОСОБА_2 Свідоцтво про належність йому Спірного майна на праві власності.
Відповідно до змісту листа-відповіді приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Новікової Н.А. від 05 березня 2019року, на усний запит ОСОБА_1 , нотаріус повідомляла що нею не вчинялись будь-які нотаріальні дії від імені або на ім'я ОСОБА_1 , ОСОБА_5 чи ТОВ «Монсіті».
08 травня 2019року, у листі на ім'я судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Новікова Н.А. також підтверджувала, що будь-які нотаріальні дії від імені або на ім'я ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , а також ТОВ «Монсіті» нею не вчинялись, вказавши що зокрема не посвідчувався Акт прийому-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Монсіті» за реєстровими номерами 4322 та 4323 від 14 грудня 2018року; печатка та підпис, проставлені на цьому документі, їй не належать; та 14 грудня 2018року нотаріусом були вчинені інші нотаріальні дії від інших осіб за іншими реєстровими номерами; нотаріальні дії за реєстровими номерами 4322 та 4323 у 2018 році нею не вчинялись (том ІІ а.с.126).
Згідно Наказу Міністерства юстиції України від 05 березня 2020року № 824/5 Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів у сфері державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 31 січня 2023року дійшла висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , з огляду на те, що державним реєстратором Третяк Т.В проведено реєстраційну дію від 17 грудня 2018року за відсутності документів, якими підтверджується вихід зі складу засновників (учасників) юридичної особи; заяви, подані ОСОБА_7 , не містили інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів); ОСОБА_7 виготовлені та внесені до Реєстру копії поданих документів після проведення реєстраційних дій, крім того вказані документи не містили копії квитанції про сплату адміністративного збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався письмовим документом-відповіддю приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Новікової Н.А. та вважав, що нею не посвідчувалися дійсність та справжність підписів на Акті приймання передачі Спірного майна до статутного капіталу ТОВ «Монсіті» від 14 грудня 2018року і в Рішенні єдиного учасника ТОВ «Монсіті» від 14 грудня 2018року. На думку суду, такі обставини свідчили про вибуття Спірного майна із власності позивача поза його волею, а тому подальші дії щодо реєстрації права власності на це майно за ТОВ «Монсіті», відчуження цього майна на електронних торгах на користь ОСОБА_2 та реєстрація за останнім права власності на спірне майно є неправомірними, що також є підставою для витребування Спірного майна з чужого незаконного володіння набувача майна на користь його власника.
Проте, апеляційний суд у повній мірі з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись, виходячи з наступного.
Статями 317 і 319 ЦК України визначено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Стаття 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом статті 330 ЦК України в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
В свою чергу частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав передбачених у цій нормі.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
При розгляді спору про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019року у справі № 766/4410/17).
Тож, зокрема право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні, та вибуло з такого володіння не з його волі.
Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача не з його волі, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів належними та допустимими доказами те, що нерухоме майно - будівлі та споруди, що знаходяться на АДРЕСА_1 та розташовані на земельних ділянках площею 0,0936га та площею 0,1467га, вибули із власності позивача не з його волі.
Однак з таким висновком суду повністю погодитися не можна, оскільки він не підтверджений належними доказами, а ґрунтується виключно на припущеннях, що заборонено в силу вимог частини шостою статті 81 ЦПК України.
Так, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Новікова Н.А. не посвідчувала акт прийому-передачі спірного майна, що на думку суду свідчить про відсутність волі позивача для вибуття із власності спірного майна та є підставою для витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача.
Такі висновки суд обґрунтовував відповідями приватного нотаріуса Новікової Н.А. від 08 травня 2019 року, однак не звернув уваги, що сама по собі відповідь нотаріуса про те, що вона не посвідчувала зазначений акт прийому-передачі майна, не є достатнім доказом відсутності волі позивача на передачу майна у статутний капітал ТОВ «Монсіті».
Суд не звернув уваги на те, що Акт прийому-передачі містив інформацію про засвідчення нотаріусом підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на акті прийому-передачі нерухомого майна, а не засвідчення самого акту. Суд не з'ясував, чи належить нотаріусу підпис на вказаному документі та не перевірив надану нотаріусом інформацію про те, що нотаріальні дії за реєстровими номерами 4322 та 4323 від 14 грудня 2018року нею не вчинялись взагалі.
Крім того, суд першої інстанції належним чином не звернув уваги на те, що акт приймання-передачі від 14 грудня 2018року, відповідно до якого позивач передав до статутного капіталу ТОВ «Монсіті» спірне нерухоме майно, містить підписи позивача та акціонера-учасника ТОВ «Монсіті».
У даній справі позивач заперечував обставин щодо правомірності переходу права власності до ТОВ «Монсіті», наявність зазначеної обставини позивач пов'язував із тим, що він не підписував Акт приймання-передачі від 14 грудня 2018року та вважав, що такий акт є підробленим.
Та суд повинен був в межах позовних вимог розглянути спір та встановити обставини належності або неналежності підпису позивача на акті приймання-передачі.
Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 11 серпня 2022року у справі № 916/546/21 встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.
Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, чи була воля позивача на вибуття спірного майна із його власності, яка виражена в акті приймання-передачі шляхом проставлення підписів.
Однак, суд зазначену обставину не встановлював, зосередившись лише на єдиному доказі - відповіді нотаріуса, не врахував, що встановлення належності підпису на документі - акті прийому-передачі вимагає спеціальних знань у почеркознавчій сфері, тому за наявності доводів позивача про неналежність йому підпису у вказаному документі та заперечення нотаріуса щодо його нотаріального посвідчення, суд мав роз'яснити позивачу право на заявлення клопотання про призначення відповідної судової експертизи.
З урахуванням наведеного, проведення судової експертизи у цій справі, з урахуванням суті доводів позивача та заперечень нотаріуса, було необхідним з метою справедливого розгляду справи, оскільки у такій категорії справ суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи була воля позивача на вибуття із власності спірного майна, яка скріплена його підписом на акті прийому-передачі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, повинен був сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, зокрема роз'яснити право на заявлення клопотання про призначення судової експертизи та у разі реалізації учасниками справи таких прав призначити цю експертизу.
Відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження оспорюваного майна суд першої інстанції обґрунтовував також посиланням на те, що реєстраційні дії, на підставі яких у ТОВ «Монсіті» виникло право власності, скасовані наказом Міністерства юстиції України від 05 березня 2023року.
Як вбачається з матеріалів справи, згаданий наказ видано Міністром юстиції України на підставі висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів у сфері державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 31 січня 2023року.
Як вбачається зі згаданих вище наказу та висновку, підставами для скасування реєстраційних дій постали ті обставини, що державним реєстратором Третяк Т.В. проведено реєстраційну дію від 17 грудня 2018року за відсутності документів, якими підтверджується вихід зі складу засновників (учасників) юридичної особи; заяви, подані ОСОБА_7 , не містили інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів); ОСОБА_7 виготовлено та внесено до Реєстру копії поданих документів після проведення реєстраційних дій, крім того вказані документи не містили копії квитанції про сплату адміністративного збору.
Водночас, будь-яких обставин, які вказували б на відсутність волевиявлення ОСОБА_1 щодо передачі оспорюваного майна до складу статутного капіталу ТОВ «Монсіті», зазначені вище документи не містять.
Отже, вказані документи не містили інформації про предмет доказування щодо наявності чи відсутності волі волевиявлення ОСОБА_1 на передачу спірного майна, тому суд першої інстанції свій висновок про відсутність волі власника на розпорядження своїм майном не обґрунтував належними доказами.
З урахуванням висновків Верховного Суду у цій справі, апеляційним судом було роз'яснено права учасникам справи на заявлення клопотання про призначення судової експертизи.
31 жовтня 2023року відповідач ОСОБА_2 подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив суд поставити питання: чи виконано підпис від імені особи ОСОБА_8 у акті приймання-передачі від 14 грудня 2018року ОСОБА_1 чи іншою особою? (том VІ а.с.120-122).
Позивач ОСОБА_1 не заперечував проти даного клопотання та в межах вирішення даного клопотання надав суду експериментальні зразки свого підпису.
З метою вирішення клопотання про призначення експертизи, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023року та ухвалою від 28 листопада 2023року було витребувано у ТОВ «Монсіті» оригінал Акту приймання-передачі від 14 грудня 2018року (том VІ а.с.163-167, 176-180).
Також відповідними ухвалами суду було витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Новікової Н.А. належним чином засвідчену копію викопіювання з реєстру для реєстрації нотаріальних дій, які б містили у собі нотаріальні дії за реєстровими номерами 4322 та 4323 від 14 грудня 2018року.
Ухвали суду відповідачем ТОВ «Монсіті» залишені без виконання, оригінал досліджуваного документу не надано.
Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Новікова Н.А. на виконання ухвал апеляційного суду надала виписки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій за 2018рік та повідомила суд, що нотаріальні дії за реєстровими номерами 4322 та 4323 в 2018році нею не вчинялися, оскільки в 2018році нею взагалі було вчинено 4168 нотаріальних дій (том VІ а.с.193-200).
Крім того, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023року витребувано у Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із матеріалів реєстраційної справи ТОВ «Монсіті» оригінал Акту приймання-передачі від 14 грудня 2018року, відповідно до якого ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ «Монсіті» нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташоване на земельних ділянках кадастровий номер 1210100000:01:205:0026 та кадастровий номер 1210100000:01:205:0031 (том VІ а.с.209-213).
На виконання вказаної ухвали, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повідомив апеляційний суд, що станом на 22 грудня 2023року матеріали реєстраційної дії № 1221050003082773 від 15 грудня 2018року, яка була проведена державним реєстратором Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Т.В., стосовно юридичної особи ТОВ «Монсіті», та в складі яких знаходився вищезазначений Акт приймання-передачі від 14 грудня 2018року, до Департаменту на паперових носіях не надходили (а.с.219-220, т.6).
У зв'язку з вирішенням клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у ОСОБА_1 були відібрані експериментальні зразки підпису та долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024року клопотання ОСОБА_2 задоволено та призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз (том VІ а.с.226-233). На вирішення експертизи поставлено питання про те, чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 позивачем ОСОБА_1 чи іншою особою в Акті приймання-передачі від 14 грудня 2018року ? ; та попереджено експертів про кримінальну відповідальність згідно статей 384, 385 КК України; направлено до експертної установи цивільну справу, яка містить ксерокопію досліджуваного документу, експериментальні, вільні та умовно вільні зразки підпису ОСОБА_1
01 березня 2024року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової почеркознавчої експертизи, а саме оригіналу досліджуваного документу - Акту приймання-передачі від 14 грудня 2018року (том VІ а.с.235).
Також 04 березня 2024року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання судового експерта про здійснення попередньої оплати за проведення експертизи (том VІ а.с.239).
У відповідь на клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання судової почеркознавчої експертизи, апеляційний суд повідомив судового експерта, що з метою вирішення клопотання про призначення експертизи, ухвалою від 31 жовтня 2023року та ухвалою від 28 листопада 2023року було витребувано у ТОВ «Монсіті» оригінал Акту приймання-передачі від 14 грудня 2018року. Оригінал досліджуваного документу відповідачем ТОВ «Монсіті» не було надано. Судом було вичерпані усі можливості для отримання оригіналу досліджуваного документу. У зв'язку з чим, в ухвалі від 30 січня 2024року про призначення судової почеркознавчої експертизи було вказано про проведення експертизу у даній справі за наявною у її матеріалах ксерокопією досліджуваного документу належної якості. Постало питання про виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2024року про призначення судової почеркознавчої експертизи в обсязі наданих матеріалів та складення відповідного висновку за наявних у справі матеріалів (том VІ а.с.244).
30 серпня 2024року до Дніпровського апеляційного суду надійшла з експертної установи цивільна справа без виконання експертизи, разом з повідомленням про неможливість надання висновку судового експерта у зв'язку з тим, що клопотання про надання додаткових матеріалів не виконано, попередня оплата відповідно до рахунку не здійснена (том VІ а.с.24).
Водночас судом апеляційної інстанції створені умови для того, щоб сторони могли реалізувати свої права в повному обсязі, в тому числі надати оригінал Акту приймання-передачі від 14 грудня 2018року та для перевірки обставин, які мають вирішальне значення для вирішення спору апеляційним судом повторно було призначено судову почеркознавчу експертизу ухвалою від 17 грудня 2024року для вирішення питання чи виконано в Акті приймання-передачі від 14 грудня 2018рокупідпис від імені ОСОБА_1 ним чи іншою особою, проведення якої доручено за заявою відповідача ОСОБА_2 у визначеній ним експертній установі Дніпровському науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі, яким попередньо у листі від грудня 2024року № 19/104-8/7 повідомлялось про можливість проведення почеркознавчої експертизи за скан-копією об'єкта дослідження.
Водночас в Клопотанні експерта від 25 грудня 2024року № СЕ-19/104-24/51965-ПЧ для проведення експертизи в цій справі експерт зокрема зажадав надання оригіналу Акту приймання-передачі від 14 грудня 2018року з посиланням на те, що почеркознавче дослідження проводиться виключно при наявності оригіналів документів, оскільки в технічному зображенні (ксерокопії) документа неможливо встановити наявність або відсутність факту монтажу цього документу.
Згідно з частиною десятою статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Заразом, під час апеляційного розгляду справи, позивачем на підтвердження обставин відсутності його волі на вибуття із власності спірного майна, яка скріплена його підписом на Акті приймання-передачі від 14 грудня 2018року, було надано апеляційному суду висновок експерта № 63/23, складений 04 серпня 2023року за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_1 , яка була подана 26 липня 2023року до ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» (том VІа.с.90-97); згідно цього висновку підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у рядку «Майно передав» у технічній копії акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсіті» від 14 грудня 2018року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Новіковою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 4322 та № 4323 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
У вказаному висновку зазначено, що проведення почеркознавчої експертизи доручено атестованому експерту першого класу Фраймович Л.В., яка має повну вищу освіту, кваліфікацію за спеціальністю «Дослідження почерку та підпису» і стаж експертної роботи з 2000року.
Також зазначено, що відповідно до частини сьомої статті 102 ЦПК України, зі змістом статті 384 КК України щодо відповідальності за складання завідомо неправдивого висновку експерт обізнаний. Висновок складено для подання до суду відповідно до статей 102, 106 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
За наведених обставин відповідач ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів, які б спростовували висновок експерта № 63/23 від 04 серпня 2023року,та не спростовував доводи позивача про те, що підпис в Акті приймання-передачі майна від 14 грудня 2018року йому не належить.
Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тож, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем у встановленому процесуальним законом порядку доведено належними та допустимими доказами відсутність його волевиявлення на передачу спірного майна до статутного капіталу ТОВ «Монсіті», тим самим спростована правомірність Акту приймання-передачі як правочину щодо відчуження майна.
Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею, доказів які підтверджували б законні підстави для реєстрації за ОСОБА_2 права власності відповідач не надав - апеляційний суд вбачає наявність правових підстав для витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див. постанову від 23 жовтня 2019року у справі № 922/3537/17).
У постанові від 12 липня 2023року у справі № 757/61314/18-ц Верховний Суд зазначав, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Касаційний суд у цій справі вказував, що суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності непропорційного втручання у право на мирне володіння майном Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 , та в разі відмови у віндикаційному позові ОСОБА_2 негативних для нього наслідків, дійшов обґрунтованого висновку, що витребування земельної ділянки у Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки приватний інтерес ОСОБА_2 у поверненні свого майна, яке вибуло з його власності поза його волею переважає приватний інтерес кінцевих набувачів у збереженні за ними права на спірні земельні ділянки і менш обтяжливого засобу забезпечення захисту та поновлення прав ОСОБА_2 у цій справі немає, так як Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDOLIMITED) та ОСОБА_1 як кінцеві набувачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, не позбавлені можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків, проте ОСОБА_2 такого права позбавлений. Суд першої інстанції не з'ясував у повному обсязі обставини справи та не дав доводам сторін належної правової оцінки, тому безпідставно відмовив в позові ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, який є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022року у справі № 461/12525/15-ц.
Апеляційний суд враховує інтереси позивача як власника спірного майна, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , який позбувся володіння нерухомим майном за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Отже, за обставин цієї справи, вимога позивача про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованою.
Тож, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, дають підстави для висновку про відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними прилюдних торгів та визнання права власності.
Апеляційний суд враховує, що задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції керувався судовою практикою з подібних правовідносин, що склалася на час ухвалення судового рішення та в подальшому була змінена.
Тож, апеляційний суд враховує, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023року у справі № 761/42030/21).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018року у справі № 183/1617/16).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Отже, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018року у справі № 488/5027/14-ц, постанова Верховного Суду від 14 грудня 2023року у справі № 334/7442/19).
Отже, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018року у справі № 183/1617/16 та постанові Верховного Суду від 17 січня 2024року у справі № 200/7407/19.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022року у справі № 205/6645/19 викладено висновок, що, враховуючи те, що належним способом захисту порушеного права власності позивача в цій ситуації є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову, позовні вимоги про скасування записів про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому задоволенню не підлягають.
Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 07 листопада 2018року в справі № 488/5027/14-ц та від 09 листопада 2021року в справі № 466/8649/16-ц, згідно з якими пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 372/128/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 363/848/17 зазначено, що реалізація права на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Тому, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Отже, заявлення позивачем вимог про визнання права власності, визнання недійсними прилюдних торгів та скасування державної реєстрації права власності на спірне майна є неефективними.
Таким чином, встановивши наявність правових підстав для витребування майна із чужого незаконного володіння, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними прилюдних торгів та визнання права власності не підлягають задоволенню з наведених вище підстав.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано та не досліджено, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, тому майно у нього не може бути витребувано, якщо воно продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки посилання на придбання нерухомого майна ОСОБА_2 в порядку виконання судового рішення не підтверджені належними доказами, натомість, як вбачається із матеріалів справи, спірне нерухоме майно виставлено на електронні торги в межах виконавчого провадження № 57979941 з виконання виконавчого напису № 1733, виданого 26 грудня 2018року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кононенко С.А., про стягнення з ТОВ «Монсіті» на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 1395 000,00грн.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент проведення прилюдних торгів позивач не був власником спірного майна, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки при цьому порушені права позивача, як власника нерухомого майна, яке вибуло з його володіння поза його волею.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету спору, встановивши факт підробки документів, так як питання внесення до статутного капіталу ТОВ «Монсіті» нерухомого майна не було предметом розгляду у справі, а твердження позивача про підробку документів базуються на припущеннях без підкріплення їх належними доказами, на думку апеляційного суду, не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про скасування запису № 29471279 від 17 грудня 2018року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Монсіті», в межах якої судом з'ясовано обставини переходу права власності на спірне нерухоме майно від позивача до ТОВ «Монсіті».
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 не надав суду доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу своїх заперечень.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 2, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
Враховуючи, що суд першої інстанції в повному обсязі не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, витребувавши із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, будівлі та споруди (з усіма їх приналежностями, у тому числі інженерними мережами та комунікаціями), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , які розташовані на земельних ділянках площею 0,0936га кадастровий номер - 1210100000:01:205:0026, та площею 0,1467га кадастровий номер - 1210100000:01:205:0031, опис об'єкта, будівлі та споруди: виробнича будівля літ. Д-1 (поз.3-8), загальною площею 746,6кв.м, платформа літ д, платформа літ. Д1, господарська будівля літ. Л, електрощитові літ. Н, виробнича будівля літ. Х-1, загальною площею 497,0кв.м, навіс літ. Ц, убиральня літ. Ч, навіс літ. Ш та навіс літ Щ, навіс літ Ю, топочна літ. Я, споруди № 11-17, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1691342312101.
У задоволенні іншої частини позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними прилюдних торгів та визнання права власності слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на висновки апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги та часткового задоволення позовних вимог, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Монсіті» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору по 6 601,53грн з кожного.
Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсіті», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Ганна Леонідівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Бурхан-Крутоус Лілія Анатоліївна, про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними прилюдних торгів та визнання права власності - задовольнити частково.
Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) нерухоме майно, будівлі та споруди (з усіма їх приналежностями, у тому числі інженерними мережами та комунікаціями), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , які розташовані на земельних ділянках площею 0,0936га кадастровий номер - 1210100000:01:205:0026, та площею 0,1467га кадастровий номер - 1210100000:01:205:0031, опис об'єкта, будівлі та споруди: виробнича будівля літ. Д-1 (поз.3-8), загальною площею 746,6кв.м, платформа літ д, платформа літ. Д1, господарська будівля літ. Л, електрощитові літ. Н, виробнича будівля літ. Х-1, загальною площею 497,0кв.м, навіс літ. Ц, убиральня літ. Ч, навіс літ. Ш та навіс літ Щ, навіс літ Ю, топочна літ. Я, споруди № 11-17, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1691342312101.
У задоволенні іншої частини позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними прилюдних торгів та визнання права власності - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 6 601,53грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монсіті» (код ЄРДПОУ 41617729) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 6 601,53грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 січня 2025року.
Судді: