Провадження № 22-ц/803/1001/25 Справа № 215/5062/24 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
21 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа №215/5062/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо - збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року, яке ухвалено суддею Коноваленком М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 вересня 2024 року, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариство «Центральний гірничо - збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ "ЦГЗК") про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
Позовна заява мотивована тим, що позивачем під час роботи, період з 01.11.1996 по 09.12.2009 та 19.12.2016 по 23.11.2023, на підприємстві відповідача ПрАТ "ЦГЗК", за спеціальністю водій автотранспортних засобів, у шкідливих умовах праці - зайнятий на транспортуванні гірничої маси у кар'єрі, отримані хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-другого ступеня, які, відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.04.2024, виникли з вини роботодавця.
Згідно висновку МСЕК від 09.07.2024, вперше, позивачу з 10.06.2024 була встановлена III група інвалідності та 50% втрати професійної працездатності. За висновком МСЕК йому рекомендовано санаторно - курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення.
Вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань, позивач неодноразово знаходився на лікуванні. Позивача турбує стійкий біль та обмеження рухів у шийному і в поперековому відділах хребта з іррадіацією у ліву руку та ногу, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, біль та оніміння кінцівок, переважно лівих, задишка при фізичному навантаженні, кашель іноді з виділенням мокротиння, важкість у грудях, загальна слабкість. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров'я, що порушує його нормальні життєві зв'язки. При цьому позивач розуміє, що стан його здоров'я не відновиться навіть при лікуванні, і це додає йому ще більшого морального пригнічення та призводить до постійних переживань. Вважає, що шкода завдана не тільки йому особисто, а і його сім'ї. Через погіршення стану здоров'я, позивач не може матеріально забезпечувати свою сім'ю як раніше, і навпаки - сам потребує фізичної та моральної допомоги від своїх близьких.
Позивач просив стягнути на його користь з відповідача, у рахунок відшкодування моральної шкоди, 715 680,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ "ЦГЗК" на користь ОСОБА_1 300 000, 00грн., моральної шкоди без стягнення податків та обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ "ЦГЗК" 3 000,00 грн. судового збору на користь держави.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ "ЦГЗК" просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим в зв'язку з неповним та неправильним встановленням судом першої інстанції обставин справи внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.
В даній справі суд не здійснив повне та всебічне встановлення обставин справи, яке полягає в об'єктивізації спірних правовідносин, виявленні юридичних аспектів спору, та не оцінив всі наявні в матеріалах справи докази та аргументи сторін в їх сукупності, що в свою чергу дало б можливість встановити обґрунтованість заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Судом безпідставно не враховані аргументи відповідача про те, що системний аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок про допустимість зайнятості працівників на роботах з важкими та шкідливими умовами праці в порядку, визначеному законом.
Позивач, знаючи про погіршення стану свого здоров'я та приховуючи дану інформацію від відповідача та медичної комісії, свідомо погіршував стан свого здоров'я.
Відповідач у відносинах з позивачем діяв правомірно, добросовісно, що виключає підстави для відшкодування моральної шкоди.
Покладення обов'язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли така шкода була викликана протиправною поведінкою осіб та за наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою.
Слід врахувати, що згідно із висновком МСЕК, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, у відповідності до «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.09, є робочою. Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення, у разі потреби, засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів. Твердження позивача, що частину домашньої роботи виконує його дружина, внаслідок чого був порушений не тільки його звичайний спосіб життя, але й звичайний спосіб життя його дружини, не підтверджено жодними доказами по справі. Матеріали справи навіть не містять доказів, що позивач наразі перебуває у шлюбі.
Слід врахувати, що професійне захворювання встановлено позивачу 19.03.2024, а звернення до суду відбулося 07.08.2024, тобто менше аніж через 5 місяців, що фактично свідчить, що моральні страждання не можуть бути тривалими у цьому випадку.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Крім того, відповідач вважає, що сума вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, є значно завищеною. За загальним принципом відшкодування шкоди (в тому числі і моральної), розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити до його навіть неістотного збагачення. До позовної заяви позивач не представив медичні документи, які б підтверджували перенесення позивачем стресових та інших негативних проявів стану його здоров'я.
Зазначає, що, при ухваленні судового рішення, судом першої інстанції порушено вимоги законодавств щодо оподаткування моральної шкоди у разі перевищення її чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Посилається на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 в справі №180/505/20-ц (провадження №61-5св21), якою визначено, що з 23 травня 2020 року стягнута моральна шкода підлягає оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати. Подібний висновок щодо оподаткування доходу, який одержано фізичною особою як відшкодування моральної шкоди, міститься в індивідуальній податковій консультації ДПС України від 03.09.2021 за №3302/ІПК/99-00-04-03-03-06.
Посилається на судову практику районних та апеляційних судів.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ЦГЗК» - адвоката Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, позивача ОСОБА_1 , який заперечував проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ПрАТ "ЦГЗК" підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у періоди з 08.07.1992 по 09.12.2009 та з 19.12.2016 по 27.11.2023 позивач працював на ПрАТ "ЦГЗК", а саме: працював в кар'єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, виконував роботи з керування великовантажними автомобілями по вивезенню гірничої маси з кар'єру за різних дорожніх умов, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу.
При цьому, внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавши місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в кар'єрі, недостатнього зрошення гірничих забоїв та автодоріг, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та підвищених концентрацій аерозолю переважно фібро генної дії у повітрі робочої зони.
Позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів понад 12 років.
27.11.2023 позивач звільнений з підприємства відповідача у зв'язку із виходом на пенсію, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.31-35).
Відповідно до п. 17 Акта розслідування хронічного професійного захворювання від 22.04.2024 хронічні професійні захворювання (отруєння) виникли за таких обставин: працюючи в кар'єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, ОСОБА_1 виконував роботи з керування великовантажними автомобілями по вивезенню гірничої маси з кар'єру за різних дорожніх умов, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу.
Отже, внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавши місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів кар'єру, недостатнього зрошення гірничих забоїв та автодоріг, позивач протягом тривалогої часу підпав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони.
Згідно Акта розслідування хронічного професійного захворювання від 22.04.2024 (а.с.22-26), позивачу ОСОБА_1 встановлені хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вестибулопатією, синдром полірадикуло невропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-другого ступеня. Позивачу вперше встановлена III група інвалідності з 10.06.2024 та 50% втрати професійної працездатності, із яких: 40% - по вібраційній хворобі, 10% - ХОЗЛ. Згідно висновку МСЕК від 09.07.2024, де також зазначено, що позивачу протипоказані важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза та переохолодження, в умовах вібрації та виробничого пилу; рекомендовано санаторно-курортне та медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення (а.с.27).
Згідно п. 13 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 22.04.2024 складено висновок про наявність шкідливих умов праці, згідно інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі у нього професійного захворювання (отруєння) від 01.02.2024 №ПС/3.1./2297-24, підготовленої Південно - Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, та відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.04.2014 № 248, умови праці водія автотранспортних засобів (зайнятого на транспортуванні гірничої маси у технологічному процесі у кар'єрі) ГТЦ №2 ПрАТ «ЦГЗК» ОСОБА_1 відносяться: по вмісту аерозолів переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони - до 3 класу 2 ступеня «шкідливі», по показникам мікроклімату - до 2 класу «допустимі», по рівню шуму - до 3 класу 2 ступеня «шкідливі», по рівню вібрації - до 3 класу 1 ступеня «шкідливі», по показникам важкості праці - до 3 класу 2 ступеня «шкідливі», по показникам напруженості праці - до 3 класу 2 ступеня «шкідливі». Загальна оцінка до 3 класу 2 ступеня «шкідливі».
Згідно п. 18 Акта розслідування хронічного професійного захворювання від 22.04.2024причинами виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є:вібрація загальна транспортна - еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1 дБ перевищував допустимий рівень та складав 66 дБ при гранично допустимому 65 дБ згідно ДСН 3.3.6.039 - 99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації», хімічні фактори - концентрація кремнію діоксину кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 2,1 рази (4,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3) відповідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 14.07.2020 № 1596.
Відповідно до п. 20 Акта розслідування хронічного професійного захворювання від 22.04.2024 особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлені, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміну керівників структурного підрозділу.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням, що потягла за собою втрату професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з нормами Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Згідно п. 18 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 22.04.2024 причинами виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є:вібрація загальна транспортна - еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1 дБ перевищував допустимий рівень та складав 66 дБ при гранично допустимому 65 дБ згідно ДСН 3.3.6.039 - 99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації», хімічні фактори - концентрація кремнію діоксину кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 2,1 рази (4,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3) відповідно до вимог «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 14.07.2020 № 1596.
Отже, роботодавець ПрАТ "ЦГЗК", під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ "ЦГЗК", яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 300 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача.
Так, судом встановлено, що, у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 50%, первинно, його визнано людиною з інвалідністю третьої групи, з датою переогляду 10.06.2026.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПАТ "ЦГЗК"щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у справі № 210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що чинне законодавство України допускає зайнятість працівників на роботах із шкідливими та важкими умовами праці,позивач був про них обізнаний та добровільно погодився на працю в шкідливих умовах, колегія суддів зазначає наступне, згода позивача на роботу в шкідливих умовах, визнання позивача придатним для роботи за професією за результатами періодичних медичних оглядів не виключає наявність у нього хронічних професійних захворювань і, відповідно, відповідальність підприємства за шкоду, спричинену ушкодженням здоров'я.
При вирішені спірних правовідносин судова колегія керується висновками Конституційного Суду України, викладеними в п.4.1 рішення від 27.01.2004 р. по справі №1-рп/2004, відповідно до яких сам по собі факт ушкодження здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків і встановлення стійкої втрати працездатності, незалежно від його ступеня, свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Посилання в апеляційній скарзі на судову практику апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, в шкідливих умовах праці протягом 12 років 03 місяців, з 01.11.1996 по 09.12.2009, 19.12.2016 по 23.11.2023, на підприємстві відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 50% з визнанням людиною інвалідом третьої групи, з переоглядом 10.06.2026, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (300 000,00 грн.) не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації, у зв'язку з чим вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 300 000,00 грн. до 200 000,00 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів зазначає на наступне.
У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, щодо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Колегія суддів зауважує, що застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачається, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою службою України надано ПрАТ «ЦГЗК» податкову консультацію щодо оподаткування податком на доходи з фізичних осіб та військовим збором суми моральної шкоди, яка виплачується за рішенням суду, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, у даному випадку, як вже зазначено вище, спір стосується про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Крім того, слід зазначити, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і не є обов?язковою для суду, та в самому тексті податкової консультації зазначено, що, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання.
За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, відсутні.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц суд дійшов висновку, що з 23 травня 2020 року суми на відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, колегією суддів не приймаються з наступних підстав.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та справі №215/5062/24 є відмінним. Так, у справі №180/505/20 склалися правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця при виконанні рішення суду, яким стягнуто моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я, без утримання податку з доходу фізичних осіб, тоді як предметом данного спору є відшкодувнання моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров?я на виробництві.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилом пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Тобто, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою вимогою.
Таке розуміння способу відшкодування моральної шкоди відповідає змісту частини третьої статті 23 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції на час подання позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною-особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПАТ «ЦГЗК» на користь держави та зменшує цей розмірі з 3 000,00 грн. до 2 000,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1200,00 грн. має бути компенсований відповідачу виходячи з наступного розрахунку: 3 600,00 грн. (сплачений апелянтом судовий збір) - 2 400,00 грн. (розмір судового збору, який необхідно було сплатити відповідачу за подання апеляційної скарги, з урахуванням зміни рішення суду першої інстанції)= 1200,00 грн.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат"- задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат"на користь ОСОБА_1 , змінити, зменшивши цей розмір з 300 000,00 гривень до 200 000 (двохсот тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2024 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь держави, змінити, зменшивши цей розмірі з 3 000,00 гривень до 2 000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Судовий збір, понесений Приватним акціонерним товариством "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" за подачу апеляційної скарги в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень 00 (нуль) копійок компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 21 січня 2025 року.
Головуючий:
Судді: