Провадження № 11-сс/803/164/25 Справа № 184/2501/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі віедокоференції)
підозрюваного ОСОБА_7 (в режимі віедокоференції)
захисника ОСОБА_8 (в режимі віедокоференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної на ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року про застосування запобіжного заходу щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Орджонікідзе (Покров), Дніпропетровської області, громадянина України, українця, не одруженого, освіта вища, працює неофіційно та не навчається, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та застосовано до останнього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 18.02.2025 року.
Слідчий суддя в обґрунтування свого рішення послався на те, що надані стороною обвинувачення докази свідчать про обґрунтованість підозри та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один ризик, передбачений ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний ОСОБА_7 може переховуватися від слідства та суду, а також незаконно впливати на потерпілу, тому відсутні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але з огляду на приписи ч. 4 ст. 194 КПК України є підстави застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, та який зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування, а саме - домашній арешт, котрий відповідно до ч. 2 ст. 181 КПК України може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що слідчий суддя не в повній мірі врахував характеризуючі дані про особу підозрюваного, наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не враховано обставини вчинення злочину.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 , заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, думку учасників провадження, перевіривши матеріали провадження і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відмовляючи в задоволенні клопотання слідчого, місцевий суд послався на наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_7 тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим та доведеність слідчим існування ризиків, передбачених п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України та недоведеність прокурором того, що більш м»який запобіжний захід окрім тримання під вартою не зможе запобігти встановленим ризикам.
Проте, з таким висновком слідчого судді колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Також, відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Розглядаючи питання обґрунтованості підозри як підставу для застосування запобіжного заходу, апеляційний суд зважає на відсутність законодавчого визначення поняття «обґрунтованість підозри» та усталену практику Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості підозри» та критеріїв її визначення. Зокрема, як зазначено у рішенні ЄСПЛ «Нечипорук, Йонкало проти України» від 21.04.2011 р., наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваного ОСОБА_7 з вчиненим інкримінованим злочином підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами, сукупність яких дає підстави вважати, що причетність останнього до вчинення інкримінованого злочину є обґрунтованою, та дає підстави для застосування щодо нього одного з запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, з метою здійснення подальшого розслідування.
На основі наданих органом досудового розслідування матеріалів, які обґрунтовують клопотання, колегія суддів встановила, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних.
Що стосується наявності ризиків передбачених ст. 177 КПК України апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу (в тому числі у виді тримання під вартою) є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам кримінального провадження (стаття 177 КПК). Такі ризики закон пов'язує зі спробами переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК покладає на прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження.
Підозрюваний ОСОБА_7 зважаючи на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі доведення його винуватості, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Також, апеляційний суд вважає можливим ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на те, що відносно ОСОБА_7 наявний обвинувальний акт за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України.
Наявним також є ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками чи потерпілими, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на свідків чи потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
У справі “Москаленко проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Оцінюючи всі обставини в сукупності, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК).
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 статті 131 КПК). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 (частина 1 статті 184 КПК).
Домашній арешт та тримання під вартою є ізоляційними запобіжними заходами, проте рівень ізоляції особи за ними суттєво відрізняється з огляду на умови, пов'язані з позбавленням (обмеженням) волі підозрюваного. У цьому контексті домашній арешт є «несуворою» формою ізоляції підозрюваного.
Враховуючи обставини злочину та дані про особу, міцність соціальних зв'язків та інше, колегія суддів вважає, що вказані факти не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики та у своїй сукупності є мотивом для обмеження свободи підозрюваного з обранням відносно нього запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Домашній арешт, на думку апеляційного суду, не зможе у цьому випадку ефективно запобігти встановленим ризикам, та захистити високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства.
В свою чергу, в судовому засіданні встановлено, що досудове розслідування по даному кримінальному провадженню завершено та направлено обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 до суду для розгляду.
На думку апеляційного суду, хоча підозрюваному ОСОБА_7 необхідно було б обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, однак, у зв»язку з завершенням досудового розслідування даного кримінального провадження та направленням обвинувального акту до суду, колегія суддів вважає недоцільним скасування ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурор залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4