Провадження № 11-кп/803/814/25 Справа № 185/9365/24 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
15 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 до 19 лютого 2025 року залишивши раніше визначену заставу у розмірі 242 240 грн.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції послався на доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так як це відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, а дані про особу обвинуваченого дають достатні підстави вважати, що дійсно існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні обвинуваченому вказаного запобіжного заходу, та які на даний час не відпали, а саме: може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше судимий, не працює, не одружений, тобто, не має соціальних зв'язків. Даних про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 не має. Покарання за вчинення злочину, у разі доведеності вини обвинуваченого, передбачено до 8 років позбавлення волі. Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не встановлено.
Вказує, що прокурором було доведено наявність достатніх підстав, вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, і про необхідність продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також зазначає, що зважаючи на тяжкість, специфіку, суспільну небезпеку кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_6 з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладеними на нього обов?язками, розмір застави слід залишити незмінним, у межах, визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, на рівні 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: 242 240 ( двісті сорок дві тисячі двісті сорок гривень), оскільки внесення застави саме у такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього обов?язків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити заставу в розмірі 20 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_6 , перебуваючи під вартою, зробив для себе висновки щодо своєї подальшої поведінки і опинившись на свободі не буде переховуватись від суду, не буде впливати на потерпілого та свідків, не вчинить нового злочину.
Зазначає, що обвинувачений до моменту затримання постійно проживав в м. Павлоград, на обліках в лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Вказує, що визначений розмір застави є непомірним.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК є тяжким, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, а також продовження існування, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування і суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити вчиняти інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для задоволення клопотання прокурора, погоджується й суд апеляційної інстанції, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого іншого більш м“якого запобіжного заходу, слід визнати безпідставними.
Із матеріалів провадження убачається, що суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, врахував те, що ОСОБА_6 обвинувачується, у вчинені умисного тяжкого злочину, пов'язаного з правопорушенням проти власності, що у разі доведеності вини йому загрожує реальне покарання, а тому останній може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшився і не припинив існувати, й дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність процесуальної можливості застосування щодо останнього менш суворого виду запобіжного заходу.
При цьому, як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує, ведення в Україні воєнного стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, на застосуванні якого наполягає захисник.
Крім того, доведено продовження існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні. В разі здійснення на них впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_6 останні можуть змінити свої покази, чим ввести суд в оману та перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
У судовому засіданні також доведено продовження ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого вчинити нове кримінальне правопорушення, або продовжити вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки останнім було вчинено тяжке кримінальне правопорушення, вчинене під час дії воєнного стану в України.
Додатково судом враховано те, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходу не має, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обвинувачений може продовжити злочинну діяльність чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується.
Колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту не доведені.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст. 197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч. 4 ст. 185 КК України ОСОБА_6 .
На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Дієвим заходом, який в змозі виконати завдання по мінімізації вищезазначених ризиків є запобіжний захід у виді застави, який застосований судом першої інстанції щодо обвинуваченого і який є альтернативним до запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
При цьому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для зміни розміру застави, яка була визначена обвинуваченому, а саме в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки вказаний розмір застави було визначено судом з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, а також даних щодо наявності ризиків. Саме зазначений судом розмір застави, на думку колегії суддів, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а ухвала суду є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3