22 січня 2025 року
м. Київ
справа №440/9779/24
адміністративне провадження №К/990/1409/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 440/9779/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 та у розмірі 1,0796;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01 березня 2023 року відповідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01 березня 2024 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 440/9779/24, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Згідно частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Як підставу касаційного оскарження скаржник вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Однак, позивач не вказав на конкретні норми матеріального права, які були застосовані судами попередніх інстанцій неправильно та саме щодо яких Верховним Судом у подібних правовідносинах були сформовані висновки з правозастосування. Натомість виклав фактичні обставини, процитував положення законодавства із посиланням на висновок із постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (без доведення подібності правовідносин у справах №520/15025/16-а і №440/9779/24).
Таким чином, скаржник не навів обов'язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку за пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Верховний Суд не має самостійно визначати підставу для касаційного оскарження судових рішень, а таку підставу мають вказувати особи, які подають касаційну скаргу, з одночасним наведенням підстави касаційного оскарження з огляду на обставини справи та висновки судів попередніх інстанцій.
Враховуючи, що зазначена справа є справою незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно зазначити обґрунтовані підстави касаційного оскарження судового рішення з урахуванням виключних підстав касаційного оскарження.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається, зокрема документ про сплату судового збору.
Підпунктом 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Позивачем у цій справі є фізична особа, яка звернулась до суду в 2024 році та заявила одну позовну вимогу немайнового характеру.
За змістом пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Разом з тим, згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, становить 1937,92 грн (3028,00 *0,4*0,8*200%).
Скаржником не додано до касаційної скарги документа про сплату судового збору.
Водночас у касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, скаржник зазначає, що єдиним джерелом доходу позивача є пенсія, яка станом на сьогодні становить 7 551,74, а судовий збір за подання даної позовної заяви складає 3875,84 грн., що становить 51,32 % від місячного доходу позивача. Така сума судового збору є непосильною для позивача - пенсіонера, яка через поважний вік та стан здоров'я вже не змозі працювати, щоб забезпечити собі нормальний рівень життя та дозволити собі захистити свої порушені з боку органів Пенсійного фонду конституційні права в суді.
Вирішуючи заявлене клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору, Суд виходить із такого.
Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 КАС України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, зокрема, у разі, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Для звільнення від сплати судового збору заявник касаційної скарги має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору або зменшити розмір судового збору.
Отже, для можливості звільнення скаржника від сплати судового збору заявнику необхідно надати докази, які свідчать про його майновий стан за попередній календарний рік, а саме довідку органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік та довідку податкового органу про доходи за попередній, тобто 2023 рік.
Оскільки обставини, які зазначив скаржник, відповідно до вказаних статей Закону України «Про судовий збір» не підтверджені належними доказами для звільнення від сплати судового збору чи зменшення його розміру, Суд не вбачає правових підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору чи зменшення його розміру.
Враховуючи наведене, у задоволенні клопотання необхідно відмовити.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду: обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з частиною п'ятою статті 328 КАС України; документа про сплату судового збору у сумі 1937,92 грн.
Реквізити для сплати судового збору: Отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, Код класифікації доходів бюджету - 22030102, "Судовий збір (Верховний Суд, 055)", символ звітності банку: 207, призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а саме така касаційна скарга залишається без руху.
У випадку не усунення недоліків касаційної скарги, така буде повернута особі, яка її подала, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору у справі № 440/9779/24 - відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 440/9779/24 - залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді А. І. Рибачук
С. Г. Стеценко