Рішення від 21.01.2025 по справі 580/8459/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року справа № 580/8459/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 19.04.2022 року по 31.12.2022 року;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.04.2022 року по 31.12.2022 року;

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі, передбачену постановою КМУ №704 та окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 року №2683/3 у розмірі 523% від посадового окладу з 01.06.2023 року по 26.06.2023 року та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років згідно телеграми Міністра оборони України №248/269 від 18.01.2022 року за період з 01.06.2023 по 26.06.2023;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі, передбачену постановою КМУ №704 та окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 року №2683/3 у розмірі 523% від посадового окладу з 01.06.2023 року по 26.06.2023 року та надбавку за особливості проходження служой вкрозмі 65% з урахуванням окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років згідно телеграми Міністра оборони України №248/269 від 18.01.2022 року за період з 01.06.2023 року по 26.06.2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 , довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 26.06.2023;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 ОСОБА_1 видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 26.06.2023 року;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію за неотримане речове майно за період з 19.04.2022 по 26.06.2023.

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 19.04.2022 по 26.06.2023;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 19.04.2022 по 26.06.2023;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахування додаткової винагороди;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням додаткової винагороди;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, з урахуванням додаткової винагороди;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 “Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв?язку з мобілізацією»;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 “Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв?язку з мобілізацією»;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, та за 2023 рік за 13 діб.

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, та за 2023 рік за 13 діб;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахуванню ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових лій за 14 календарних днів у 2023 році, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 26.06.2023 року;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів у 2023 році додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 26.06.2023;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19.04.2022 по 26.06.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 19.04.2022 по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 26.06.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023р. за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ні на день прийняття наказу про виключення позивача із списків особового складу, ні на час звернення до суду із цим позовом відповідачем не проведено з ним розрахунків щодо наведених вище виплат. Крім того, зауважує, що відповідачем не було надано позивачу довідку про вартість речового майна, належного до видачі. Вказує, що виплата грошової допомоги на оздоровлення здійснювалася без урахування додаткової винагороди, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань взагалі не виплачена позивачу попри неодноразові звернення до відповідача з відповідними рапортами.

Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що, по-перше, індексація грошового забезпечення у 2022 році позивачу нараховувалася та виплачувалася у повному обсязі, а з 2023 року її нарахування зупинено згідно вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», по-друге, військовослужбовці військової служби за мобілізацією при звільненні втрачають право на отримання недоотриманого речового майна та, відповідно, не набувають права на отримання грошової компенсації за нього, по-третє, позивачем не обґрунтовується, в які періоди проходження служби його було позбавлено продовольчого забезпечення, адже він постійно перебував на такому забезпеченні у в/ч НОМЕР_1 , по-четверте, грошова допомога на оздоровлення виплачена у повному обсязі і винагороди не входять до суми, з якої така допомога обчислюється, по-п'яте, із рапортом про отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивач не звертався та у позовній заяві не наводить передбачених окремим дорученням Міністра оборони України підстав її виплати, по-шосте, компенсація за невикористані дні основної і додаткової відпустки позивачу були нарахована та виплачена, по-сьоме, на момент звільнення у позивача було відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки рішення про демобілізацію не той час не приймалося, по-восьме, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, позивачу нараховувалася та виплачувалася протягом періоду служби пропорційно до кількості днів у періоді, а правильність обчислення періодів виконання бойових завдань позивачем не оскаржується, по-дев'яте, норми постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 оприлюднені на офіційному сайті Верховної Ради України без урахування рішення суду у справі №826/6453/18, а відтак вони застосовувалися відповідачем у відповідній редакції, по-десяте, належні позивачу при звільненні суми були виплачені останньому.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 07.03.2023.

З 19.04.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивач призваний у Збройні Сили України та з 26.06.2023 зарахований у списки Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .

Наказом командира Військової частини від 26.06.2023 №177 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення 1 механізованого батальйону, звільненого (у запас) з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №168-РС від 25.06.2023 за підпунктом «г» (у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 26.06.2023 виключено із списків особового складу військової частини, та всіх видів забезпечення з 26.06.2023.

Цим наказом відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, рішення Міністра оборони України від 28.12.2018 №248/9240 та рішення Міністра оборони України від 10.03.2022 №248/1227 приписано виплатити позивачу:

- щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період часу з 01 по 26 червня 2023 року у розмірі 523% від посадового окладу;

- надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період часу з 01 по 26 червня 2023 року.

Крім того, згаданим наказом вказано про необхідність виплати позивачу додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та телеграми Міністерства оборони України від 23.06.2022 №912/3/29 у розмірі:

- 30 000 (тридцять тисяч) гривень на місяць з розрахунку пропорційно прослуженого часу з 01 по 26 червня 2023 року.

Окрім цього наказом від 26.06.2023 №177 приписано виплатити позивачу:

- грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік в порядку, передбаченому абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- грошову компенсацію за 13 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік в порядку, передбаченому абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, передбачену наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018.

У неодноразово згаданому вище наказі поряд з іншим зазначено, що грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік, передбачена цим же наказом Міністерства оборони України виплачена. Вислуга років згідно даних особової справи складає: календарна 02 роки 07 місяців 12 днів.

Із змісту деталізованого розрахунку грошового забезпечення та інших видів виплат військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з 20.04.2022 по 26.06.2023 вбачається, що позивачу було виплачено протягом цього періоду, зокрема: допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки в сумі 13 677,40 грн та 21 658,00 грн відповідно; соціально-побутова допомога за 2022 рік в сумі 13 677,40 грн; допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 21 658,00 грн; індексацію грошового забезпечення з квітня по грудень 2022 року; додаткову винагороду, виходячи із 100 000 грн та 30 000 грн. Крім того, у цій довідці зазначено, що позивачу нараховано компенсацію за невикористану відпустку у сумі 33 930,80 грн, премію у 2022 році (за квітень та травень з розмірі 247%; з червня по грудень в розмірі 240%) премію в 2023 році (в січні в розмірі 251%; з лютого по червень в розмірі 523%) та надбавку за особливості проходження служби (65%).

Вважаючи, що під час звільнення позивача з військової служби йому не було виплачено всі належні суми, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 указаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За правилами ст. 9-1 Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 9-2 Закону під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що держава гарантує достатнє забезпечення військовослужбовців в обсязі, що відповідає умова військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. При цьому, до складу такого забезпечення входить матеріальне, грошове та інші його види. У свою чергу, встановлюючи такі гарантії, держава окремими актами визначає особливості їх надання, обчислення, врахування тощо, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне при вирішенні цього спору окремо зупинитися на кожній із заявлених у позовній заяві позовних вимог.

1. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.04.2022 по 31.12.2022 та зобов'язання Військової частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.04.2022 по 30.08.2023.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Приписи ч. 6 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За правилами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078).

Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.

При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців.

Матеріали справи свідчать, що протягом квітня - грудня 2022 року позивачу нараховувалася та виплачувалася відповідачем індексація грошового забезпечення, що, за відсутності будь-яких доводів ОСОБА_1 про невідповідність її розміру вимогам чинного законодавства, свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог щодо індексації за вказаний період.

2. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/3, у розмірі 523% від посадового окладу з 01.08.2023 по 30.08.2023 та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років згідно телеграми Міністра оборони України №248/269 від 18.01.2022 за період з 01.06.2023 по 26.06.2023, а також зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1

щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 року №2683/3, у розмірі 523% від посадового окладу з 01.08.2023 по 30.08.2023 та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років згідно телеграми Міністра оборони України №248/269 від 18.01.2022 року за період з 01.06.2023 по 26.06.2023.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Абзацом 2 пункту 1 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), передбачено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Отже, за загальним правилом, на день виключення із списків особового складу військової частини особа, звільнена з військової служби, повинна бути повністю забезпечена, зокрема, грошовим забезпеченням.

Разом з тим, судом враховується, що відповідно до п. 8 розд. І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Як вбачається із змісту наданого відповідачем деталізованого розрахунку грошового забезпечення та інших видів виплат військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 , щомісячна премія за особистий внесок у загальні результати служби, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/3, у розмірі 523% від посадового окладу та надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років згідно телеграми Міністра оборони України №248/269 від 18.01.2022 була нарахована позивачу за червень 2023 року в сумі 12 782,21 грн та в сумі 2 359,00 грн відповідно та виплачена відповідачем за правилами п. 8 розд. І Порядку №260.

Доводів, які б спростовували відповідні відомості, позивачем не надано.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах цього спору саме по собі визнання протиправною бездіяльності відповідача жодним чином не зумовлює поновлення порушених прав позивача на своєчасне отримання належних до виплати при звільненні сум, адже вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні останнім не заявлялося. Відтак, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується виплата позивачу премії у розмірі 523% та надбавки у розмірі 65% за червень 2023 року, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення указаної частини позовних вимог.

3. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 20.06.2023; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 26.06.2023; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 19.04.2022 по 26.06.2023.

Як вже було зазначено вище, в силу приписів п. 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена, зокрема, речовим забезпеченням.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України постановою від 16.03.2016 №178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Із змісту п. 3 Порядку №178 випливає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Згідно п. 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Водночас, завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці), визначає Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджена наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (далі - Інструкція №232).

Згідно п. 2 розд. I Інструкції №232 основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили) в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Пунктом 4 розділу III Інструкції №232 регламентовано, зокрема, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Отже, отримання військовослужбовцем довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, є підставою для нарахування останньому, за його бажанням, грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутня довідка про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 . У відзиві на позов в/ч НОМЕР_1 зазначила, що позивачу при звільненні не належало отримати будь-яких предметів речового майна, у зв'язку з чим останній не має права на отримання грошової компенсації.

Згідно п. 17 розд. ІІІ Інструкції № 232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.

Пунктом 2 розділу IV Інструкції № 232 передбачено, що теплі речі (за винятком БЄК) за військовослужбовцями строкової служби та мобілізованими не закріплюються, а видаються в тимчасове використання. Порядок їх використання встановлюється командиром військової частини. Після закінчення зимової пори року теплі речі вилучаються, піддаються хімічному чищенню, ремонтуються та здаються для зберігання на речовий склад військової частини.

Також, відповідно до пункту 29 розділу V Інструкції № 232 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Як було встановлено раніше, ОСОБА_1 з 19.04.2022 по 26.06.2023 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 . Відтак, на переконання суду, позивачу як військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період при звільненні речі, які ним не були отримані з будь-яких причин за період служби, не видаються. Отже при звільненні у нього не виникає право на отримання таких речей.

Наведене свідчить, що у позивача, зарахованого на всі види грошового забезпечення у військовій частині та звільненого із служби в особливий період, не виникло право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Відповідно, у відповідача не виникло обов'язку щодо видачі ОСОБА_1 бажаної останнім довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, адже видача останньої зумовила б виникнення обставин, за яких відповідач всупереч положень Інструкції №232 був би зобов'язаний виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію, на яку, як зазначалось вище, він не набув право.

У зв'язку з викладеним позовні вимоги у відповідній частині задоволенню не підлягають.

Посилання позивача на правові позиції Верховного Суду у справах №803/756/17, 813/4138/17, 2040/7697/18, 820/5767/17, 803/1135/17, 803/963/17, суд вважає помилковим, оскільки постанови у цих справах прийняті до внесення в Інструкцію №232 змін наказом Міністерства оборони України від 11.01.2023 № 19.

4. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 19.04.2022 по 26.06.2023 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 19.04.2022 по 26.06.2023.

Як вже було зазначено вище, за правилами ст. 9-1 Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена, зокрема, продовольчим забезпеченням.

Матеріали справи свідчать, що з моменту мобілізація і до часу звільнення з військової служби позивач перебував на котловому забезпеченні в/ч НОМЕР_1 , з якого знятий у день виключення із списків особового складу 26.06.2023 із сніданку.

Доказів, що у період проходження служби з 19.04.2022 по 26.06.2023 позивач був позбавлений або не отримував харчування у необхідному обсязі, останнім не надано. У свою чергу, відповідач у відзиві на позов підкреслив, що ОСОБА_1 перебував на продовольчому забезпеченні в/ч НОМЕР_1 до звільнення з військової служби, що свідчить про виконання нею передбаченого п. 242 Положення №1153/2008 обов'язку.

Крім іншого, суд звертає увагу, що чинне законодавство не передбачає компенсації за недоотримане у воєнний час продовольче забезпечення.

При цьому посилання позивача на необхідність врахування правових позицій Верховного Суду у справах №825/3519/15-а та №815/1053/16 судом відхиляються, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин, адже стосуються права особи на отримання компенсації вартості речового майна, а не продовольчого забезпечення.

За таких обставин заявлені позовні вимоги у частині, мотиви щодо необґрунтованості яких наведені у пункті 4 мотивувальної частини цього рішення, задоволенню не підлягають.

5. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахування додаткової винагороди та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням додаткової винагороди.

Перш за все суд зазначає, що до спірних правовідносин, всупереч доводів позивача, не підлягають застосуванню норми наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 та наказу Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, адже вони втратили чинність 20.07.2018 із набранням чинності Порядку №260, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 та постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, які втратили чинність 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 від № 704, наказ Міністерства оборони України від 09.02.2017 №88, оскільки він визначає бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017, а не на 2023 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно ч. 3 ст. 15 Закону військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

У свою чергу, порядок виплати грошової допомоги для оздоровлення на час виникнення спірних у цій справі правовідносин регламентовано розділом XXIII Порядку №260.

Так, пунктом 1 указаного розділу Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 2 розд. ХХІІІ Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

За правилами абзацу 1 пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення, не включаються.

Відтак виплата позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік без включення до складу суми її обчислення додаткової винагороди відповідає чинному правовому регулюванню, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог у відповідній частині.

6. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, з урахуванням додаткової винагороди, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди.

Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентовано розділом XXIV Порядку №260, пунктом 1 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно п. 2 розд. XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами.

Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

При цьому за правилами п. 9 розд. XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Згідно пункту 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачують військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:

- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;

- поранення військовослужбовця, що зазнав при виконанні завдань під час воєнного стану;

- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;

- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хімієтерапія), захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;

- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше ніж 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;

- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися у полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або визнані безвісти відсутніми.

Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира та за відповідності військовослужбовця визначеним окремим дорученням Міністра оборони України у 2023 році умовам.

Разом з тим, попри твердження позивача, матеріали справи не містять доказів, що останній протягом 2023 року і до моменту звільнення з військової служби 26.06.2023 звертався до командира в/ч НОМЕР_1 із відповідним рапортом. Крім того, як правильно зауважив відповідач, у позовній заяві ОСОБА_1 також не наводить жодних з передбачених окремим дорученням Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з обставин, настання яких зумовлює виникнення у військовослужбовця права на отримання такої допомоги.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що указані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, суд зауважує, що за згаданими вище нормами абз. 3 п. 7 розд. XXIV Порядку №260, додаткова винагорода не включається до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Посилання позивача на необхідність врахування позиції Верховного Суду, висловлену у постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, суд вважає помилковим, адже вона прийнята за іншого правового регулювання спірних правовідносин.

7. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».

Відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 4 розд. ХХХІІ Порядку №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (далі - Порядок №460).

Пунктом 1 Порядку №460, який прийнятий відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Приписи п. 2 Порядку №460 визначають, що військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Правила обчислення такої допомоги регламентовані пунктами 3-4 Порядку №460, а пунктом 5 його передбачено, що виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено раніше, ОСОБА_1 19.04.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» був призваний у Збройні Сили України. З військової служби позивач був звільнений 26.06.2022 на підставі пп. «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відтак, з урахуванням приписів абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону та норм Порядку №460, позивач належить до кола звільнених з військової служби осіб, які мають право на отримання грошової допомоги за визначеними Порядком №460 правилами.

При цьому посилання відповідача лише на норми п. 4 розд. ХХХІІ Порядку №260 в якості відсутності підстав для виплати позивачу такої допомоги суд вважає безпідставним, оскільки таке право гарантовано ОСОБА_1 , насамперед, приписами абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону, який актом вищої юридичної сили порівняно із Порядком №260 та не встановлює такої умови для виплати грошової винагороди як звільненні зі служби саме після прийняття рішення про демобілізацію.

За таких обставин позовні вимоги, мотиви щодо обґрунтованості яких наведені у пункті 7 мотивувальної частини цього рішення, підлягають задоволенню.

8. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, та за 2023 рік за 13 діб та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, та за 2023 рік за 13 діб.

Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ХХХІ Порядку №260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира в/ч від 26.06.2023 №177 (по стройовій частині) було приписано виплатити ОСОБА_1 , зокрема, грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 13 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік.

Із змісту наданого відповідачем деталізованого розрахунку грошового забезпечення та інших видів виплат військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 , компенсація за невикористану відпустку нарахована позивачу у розмірі 33 930,80 грн та виплачена за правилами п. 8 розд. І Порядку №260.

Викладене, з огляду на встановлені вище обставини та зважаючи на висновки пункту 2 мотивувальної частини цього рішення, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в указаній частині у спосіб, визначений позивачем.

9. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 14 календарних днів у 2023 році, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу, а саме 26.06.2023, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів у 2023 році додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 26.06.2023.

Як вже було зазначено вище, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні у тому числі додаткової відпустки.

При цьому, наказом командира в/ч від 26.06.2023 №177 (по стройовій частині) було приписано виплатити ОСОБА_1 , зокрема, грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

До того ж, наявний у матеріалах справи деталізований розрахунок грошового забезпечення та інших видів виплат військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 свідчить, компенсація за невикористану відпустку нарахована позивачу у розмірі 33 930,80 грн та виплачена за правилами п. 8 розд. І Порядку №260.

Отже, наявність у позивача як учасника бойових дій права на компенсацію у грошовій формі невикористаної додаткової відпустки за 2023 рік учасниками справи не заперечується. У свою чергу, як свідчить зміст указаної частини позовних вимог та їх підстав, позивач вважає, що така компенсація має бути виплачена з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Судом враховується, що відповідно до п. 6 розд. ХХХI Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Оскільки відповідно до вже згаданих вище положень ч. 2 ст. 9 Закону винагороди, які мають постійний характер, віднесено до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а норми Порядку №260 не містять застережень щодо включення винагород у розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, суд приходить до висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», має бути врахована відповідачем при розрахунку компенсації за невикористані дні основної відпустки.

Суд звертає увагу, що, заперечуючи проти задоволення указаної частини позовних вимог, відповідач обмежився лише згадкою про те, що компенсація за невикористану відпустку нарахована позивачу у розмірі 33 930,80 грн.

У свою чергу, визначений розмір такої компенсації, зважаючи, що він включає у себе 52 календарних дні невикористаної відпустки, з огляду на алгоритм обчислення компенсації, визначений у п. 3 розд. ХХХІ Порядку №260, та зважаючи на те, що грошове забезпечення позивача на день звільнення склало 86 120,60 грн (з урахуванням додаткової винагороди), дає суду об'єктивні підстави вважати, що розмір компенсації обчислювався відповідачем без урахування додаткової винагороди позивача.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що з метою повного та всебічного захисту прав позивача щодо цієї частини позовних вимог, а також позовних вимог, мотиви щодо яких зазначені у пункту 8 мотивувальної частини цього рішення, необхідно покласти на відповідача обов'язок з перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168, з урахуванням раніше виплачених сум.

При прийнятті цього рішення судом також враховуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23.09.2023 у справі № 260/3564/22, в якій зазначено, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168, є однієї із складових грошового забезпечення.

10. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19.04.2022 по 26.06.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 19.04.2022 по 26.06.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, а також зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 26.06.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Як вже було зазначено вище, статтею 9 Закону регламентовані питання гарантування державою достатнього матеріального і грошового забезпечення військовослужбовців, складові їх грошового забезпечення.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.

Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності Постанова №103, пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З огляду на вказане, всупереч доводів відповідача, до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.

На момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.20218) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно п. 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28.10.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.

Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов'язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023).

Судом враховується, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що посадовий оклад ОСОБА_1 , його оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 19.04.2022 і до 19.05.2023 повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 01.01.2018).

З урахуванням наведеного указані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19.04.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;

- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 19.04.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Указані позовні вимоги щодо періоду з 20.05.2023 по 26.06.2023 задоволенню не підлягають, оскільки, як було зазначено вище, з 20.05.2023 правове регулювання спірних правовідносин було змінено.

11. Щодо необхідності виходу за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як було встановлено раніше, спір у цій справі виник у зв'язку із, зокрема, неправильним, на переконання позивача, обчисленням відповідачем його грошового забезпечення під час проходження військової служби. Частково під час розгляду цієї справи відповідні доводи позивача підтвердилися. При цьому, однієї з підставою позову ОСОБА_1 було визначено те, що в/ч НОМЕР_1 неправильно обчислювала складові матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань. І хоча такі позовні вимоги стосувалися виплат за 2023 рік, суд, з урахуванням завдань адміністративного судочинства, встановлених у ході розгляду цієї справи обставин та мотивів і висновків, вважає за необхідне зазначити таке.

У пунктах 5 та 6 мотивувальної частини цього рішення досліджувалося питання, зокрема, складових грошового забезпечення, з яких обчислюється грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

На підставі аналізу норм Порядку №260 суд прийшов до висновку, що розмір указаних видів одноразових виплат визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

У свою чергу, у пункті 12 мотивувальної частини рішення суду встановлено, що розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначався відповідачем із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Як вбачається з матеріалів справи, грошова допомога на оздоровлення виплачена позивачу у 2022 та 2023 роках, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - у 2022 році. При цьому, порівняльний аналіз фактично виплачених позивачу у 2023 році коштів свідчить, що грошова допомога на оздоровлення виплачена позивачу у березні 2023 року, тобто до моменту внесення змін 20.05.2023 у Постанову №704.

Викладене, на переконання суду, свідчить, що нарахування грошової допомоги на оздоровлення у 2022-2023 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2022 році, розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення, нараховано та обчислено відповідачем неправильно з огляду на безпідставне незастосування останнім розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, при визначенні розміру грошового забезпечення позивача до 19.05.2023.

Таким чином, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та з урахуванням встановлених вище обставин та наведених вище нормативних обґрунтувань зобов'язати в/ч НОМЕР_1 :

- здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік шляхом визначення її розміру, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум;

- здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік шляхом визначення її розміру, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;

- здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік шляхом визначення її розміру, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням обставин у цій справі, положень чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19.04.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 19.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік шляхом визначення її розміру, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік шляхом визначення її розміру, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік шляхом визначення її розміру, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА