Справа № 420/13284/24
22 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення військовослужбовця ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ» для контрольного медичного обстеження та медичного огляду ВЛК, після отримання ним статусу інваліда 3-тьої групи, зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 у встановленому порядку на контрольне обстеження та медичний огляд військово-лікарської комісії до Національного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ», після отримання ним статусу інваліда 3-тьої групи.
Ухвалою суду від 06.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 22.07.2024 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 інформацію та докази того, чи перебуває ОСОБА_1 у складі військової частини НОМЕР_1 , витребувані матеріали зобов'язано надати до Одеського окружного адміністративного суду у строк до 30.08.2024; зупинено провадження по справі до надання витребуваних судом документів.
Ухвалою суду від 22.01.2024 поновлено провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач, у позовній заяві вказав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 добровільно мобілізувався до Збройних Сил України одночасно із початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та внаслідок мобілізації був розподілений до військової частини НОМЕР_1 , в складі якої перебуває дотепер. Позивач зазначив, що під час несення служби отримав захворювання, пов'язане із проходженням військової служби, обмежену придатність до військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 22 жовтня 2022 року та 27 грудня 2022 року позивач був направлений на медичний огляд військово- лікарською комісією з метою визначення ступеню придатності до військової служби за станом здоров'я до ДУ “ТМО МВС України по Кіровоградській області». Позивач вказав, що згідно медичної характеристики начальника медичної служби відповідача, позивач набув ознак непридатності до військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК, позивачеві встановлено інвалідність 3-тьої групи. Позивач вказав, що відповідач не прийняв жодних рішень щодо подальшої служби у ЗСУ, не підтвердив і не спростував факт придатності позивача до військової служби, і можливість продовження ним виконання завдань за посадою. Крім того, як вказав позивач, відповідач припинив здійснювати будь-яке грошове забезпечення позивача. Станом на 28 квітня 2024 року, відповідачем стосовно позивача не вчинено дій щодо здійснення медичного огляду на стан придатності до військової служби на посаді солдата, рішення ВЛК, прийняті протягом 2022 року, втратили свою юридичну силу, зважаючи на відповіді контролюючих органів, а довідка МСЕК про інвалідність позивача відповідачем до уваги не приймається. Водночас, як вказав позивач, його не звільнено з посади солдата військової частини НОМЕР_1 , яку він обіймав до набуття статусу інваліда 3-тьої групи, що позбавляє його правової визначеності відносно свого теперішнього соціального становища. Позивач, посилаючись на вказані обставини, номи діючого законодавства та те, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не направлено військовослужбовця ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ» для контрольного медичного обстеження та медичного огляду ВЛК, після отримання ним статусу інваліда 3-тьої групи, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
24.12.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач зазначив, що відповідно до рапорту начальника медичної служби батальйону, лейтенанта ОСОБА_2 , військовослужбовця ОСОБА_1 , було направлено на ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_2 10.02.2023 та після проходження обстеження ВЛК до військової частини НОМЕР_1 - позивач не з'явився. Відповідно до законодавства та інших нормативно правових норм, командуванням військової частини НОМЕР_1 , було видано наказ від 22.03.2023 №149/1 “Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини старшим солдатом - ОСОБА_1 ». Разом з тим, як вказав відповідач, відповідно до наказу від 12.04.2023 №155 “Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини, солдатом - ОСОБА_1 », було оголошено догану. Поряд з цим, відповідач наголосив на тому, що командуванням військової частини НОМЕР_1 , на всі звернення, рапорти позивача, було належним чином опрацьовано, надано відповідну оцінку та відповідь, було направлено на адресу позивача. Водночас, відповідач вказав, що позивач вчинив неправомірні дії, чим порушив норми Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІУ, такі діяння мають ознаки кримінального правопорушення, тому його неправомірні дії слід вважати підтвердженими у ході службового розслідування. В ході проведення службового розслідування всі належні обставини, що мали зазначатися з огляду на пункт 3 розділу V Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 були зазначені належним чином, підтверджено факти правопорушень, встановлено вину військовослужбовця та причинно-наслідковий зв'язок між подіями та його діяннями. Таким чином, як вказав відповідач, позивач вчинив грубе порушення військової дисципліни, самовільно залишивши військову частину, вчинивши діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 був направлений на медичний огляд ВЛК, а саме до ДУ «ТМО МВС України по Кіровоградській області» з метою визначення ступеню придатності до військової служби за станом здоров'я, за направленням Військової частини НОМЕР_1 №153 від 27.12.2022 (а.с.20).
Згідно довідки медичної (військово -лікарської) комісії ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Кіровоградській області» від 30.12.2022 №1-19/ЗСУ(а.с.17), виданої відносно ОСОБА_1 , захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби, потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів(а.с.17).
Згідно довідки ВЛК Військової частини НОМЕР_2 від 09.10.2023 ОСОБА_1 є обмежено придатний до військової служби(а.с.19).
Разом з тим, в матеріалах справи наявна довідка МСЕК №2 м.Одеса до акту огляду медико - соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №949917, згідно якої ОСОБА_1 26.03.2024 встановлена 3 група інвалідності. Захворювання, пов'язані з проходженням військової служби.
Позивач, вважаючи, що Військова частини НОМЕР_1 зобов'язна була направити військовослужбовця ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ» для контрольного медичного обстеження та медичного огляду ВЛК, після отримання ним статусу інваліда 3-тьої групи, звернувся до суду із цим позовом.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Відповідно статті 3 Статуту військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно з п. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначена Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, яке поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, членів їх сімей, призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У відповідності до положень пункту 6.1 розділу II Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Водночас, п.6.4 Положення №402 встановлено, що у разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров'я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи).
Як зазначалось відповідачем, відповідно до рапорту начальника медичної служби батальйону, лейтенанта ОСОБА_2 , військовослужбовця - ОСОБА_1 , було направлено на ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_2 10.02.2023 та після проходження обстеження ВЛК до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 не з'явився.
Командуванням військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 22.03.2023 №149/1 “Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення частини старшим солдатом - ОСОБА_1 »
Тобто, ОСОБА_1 після його направлення на ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_2 з лютого 2023 самовільно залишив частину.
Поряд з цим, під час прийняття рішення по справі, суд враховує, що жодних доказів звернення позивача до Військової частини НОМЕР_1 із заявами про направлення військовослужбовця ОСОБА_1 для контрольного медичного обстеження та медичного огляду ВЛК, після отримання ним статусу інваліда 3-тьої групи, або відмови у такому направленні, як і повідомлення відповідача про отримання військовослужбовцем 3- ї групи інвалідності, враховуючи самовільне залишення частини, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, під час прийняття рішення у справі, судом не встановлено, а позивачем не доведено порушення його прав та інтересів оскаржуваної ним бездіяльністю.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
З урахуванням викладеного, відсутність доказів порушення прав та інтересів оскаржуваної позивачем бездіяльності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не направлення військовослужбовця ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ» для контрольного медичного обстеження та медичного огляду ВЛК, після отримання ним статусу інваліда 3-тьої групи, зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 у встановленому порядку на контрольне обстеження та медичний огляд військово-лікарської комісії до Національного військово-медичного клінічного центру “ГВКГ», після отримання ним статусу інваліда 3-тьої групи.
При цьому, суд не надає правову оцінку посиланню позивача на те, що відповідач не прийняв жодних рішень щодо його подальшої служби у ЗСУ, з огляду на те, що вказане не стосується предмету спору.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.