про відмову в ухваленні додаткового рішення
справа № 380/8100/24
21 січня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 (ос.) звернувся до суду з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України (місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Леся Українки, 26), в якому просить:
- визнати незаконним простій ОСОБА_1 , головного інспектора Першого відділу Управління ДІАМ у Львівській області, встановлений наказом №84-К від 29.02.2024 Голови ДІАМ України «Про встановлення простою для працівників Управління ДІАМ у Львівській області»;
- поновити ОСОБА_1 , головного інспектора Першого відділу Управління ДІАМ у Львівській області на займаній посаді;
- зобов'язати Державну інспекцію архітектури та містобудування України виплатити різницю в заробітній платі ОСОБА_1 за весь час простою.
Рішенням суду від 16.12.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції архітектури та містобудування України №85-к від 29.02.2024 «Про встановлення простою працівникам Управління ДІАМ у Львівській області» в частині встановлення простою ОСОБА_1 . Зобов'язано Державну інспекцію архітектури та містобудування України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину заробітної плати у зв'язку з протиправним простоєм за період з 01.03.2024 до 07.04.2024. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Державної інспекції архітектури та містобудування України (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; ЄДРПОУ 44245840) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 (ос.), РНОКПП НОМЕР_1 ) 605 (шістсот п'ять)грн 20коп. судового збору.
На адресу суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00грн.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.ч.1, 4, 7, 9 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
Справа №380/8100/24 була розглянута судом в порядку спрощеного письмового провадження без проведення судового засідання.
Суд зауважує, що позивач у позовній заяві зазначив: «розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою складає 20000грн., що підтверджується Договором про надання правової допомоги від 23.10.2023, протоколом погодження гонорару та копіями квитанцій про часткову оплату правничої допомоги, визначеному Договором.».
Також у прохальній частині позову позивач зазначив, що судові витрати просить покласти на відповідача.
При цьому, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, до позовної заяви позивач щодо наданої йому правової допомоги були додані наступні докази: договір про надання правової допомоги №23/10/23 від 23.10.2023, протоколом погодження гонорару від 01.03.2024, копії квитанцій про часткову оплату правничої допомоги. Будь-яких інших доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу та їх розміру до суду не надходило, не додано додаткових доказів і до заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
Водночас, судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 Договору про надання правничої допомоги №23/10/23 від 23.10.2023 Адвокат, на підставі звернення КЛІЄНТА, приймає на себе зобов'язання з надання наступної юридичної/правової допомоги:
1.Представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення адміністративного, цивільного, кримінального судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
2.Надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Сторони узгодили фіксований гонорар в розмірі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Сторони узгодили такий об'єм робіт, за який сплачується фіксований розмір гонорару визначений п.2 даного Протоколу погодження гонорару: консультація (усна) з трудового права (питань встановлення простою працівникам); складання правової довідки (письмової) щодо встановлення простою для ОСОБА_1 на підставі ст. 34 КЗпП України та узгодження правової позиції з Клієнтом;
підготовка проекту позовної заяви про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на роботі Клієнта та стягнення недоотриманого заробітку за час вимушеного простою;
збір доказів (подання адвокатських запитів та опрацювання отриманої інформації); представництво інтересів в суді першої інстанції, що включає в себе участь в 3-ох судових засіданнях та складання і подання процесуальних документів (заяви, клопотання). Кожне наступне судове засідання, починаючи з 4-го, оплачується Клієнтом окремо;
транспортні витрати;
дії, спрямовані на виконання рішення суду.
Сторони узгодили, що частину фіксованого гонорару, визначеного в п.2 даного Протоколу погодження гонорару, а саме 12000,00 грн. (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок Клієнт сплачує частково на особистий рахунок Адвоката Глинської-Кривонос С.О. не пізніше трьох банківських днів з дня отримання Клієнтом рахунку/рахунку-фактури. Іншу частину гонорару Клієнт оплачує після винесення судом рішення по справі.
З огляду на наведене, сумнівним та необґрунтованим, на переконання суду, є той факт, що станом на дату підписання протоколу погодження гонорару на виконання Договору №23/10/23 у ньому вже чітко визначено витрачений адвокатом час за супроводження та представництво інтересів клієнта (позивача) в адміністративному судочинстві/процесі.
У свою чергу, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що:
« 127.Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
128.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
129. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
130. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
131.Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
134.Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
135.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18…».
Також, згідно частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
До того ж, суд вважає за необхідне зауважити, що справа №380/8100/24, в якій адвокатом надано правничу допомогу позивачеві, є нескладною та по такій категорії справ існує стала судова практика, що є сформованою тривалий час, отже, підготовка такої позовної заяви не повинна вимагати багато часу.
Також з цих же підстав, не може бути врахована судом в якості доказу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у адміністративній справі №380/8100/24 надані копії платіжних інструкцій від 23.10.2023, оскільки із їх змісту не вбачається пов'язаність таких витрат саме з розглядом даної справи в розумінні п.1 ч.9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00грн. є неспівмірними, наданим адвокатом обсягом послуг у суді.
У поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену адвокатським бюро вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, часу, витраченого адвокатським бюро на виконання відповідних робіт (надання послуг), та виходячи з предмету спору та характеру спірних відносин, розгляду і вирішення справи як незначної складності у спрощеному позовному провадженні, тобто без проведення судових засідань, а також враховуючи те, що позовна заява підписана та подана суду позивачем особисто, додатки до позову завірені позивачем особисто.
Суд не втручається у договірні правовідносини між позивачем та адвокатом, а навпаки слідує тому, що між ними є закріплені умови щодо розміру та часових рамок сплати гонорару. Відповідно, визначення того, чи має позивач право на компенсацію витрат на правничу допомогу адвоката, можливе лише за дійсного встановлення обставин того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 139, 143, 248, 252, 256, 293-297 КАС України суд
у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Лунь З.І.