20 січня 2025 рокусправа №380/21751/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Підставою позову є протиправність, на думку позивача, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134150010039 про відмову позивачу в призначенні пенсії.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що звертався до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, втім отримав відмову. Вважає, що відповідачем протиправною не зарахованого до його страхового стажу окремі періоди роботи, оскільки у трудовій книжці містяться всі належні записи. Наведене зумовило звернення до суду із цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 28.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15.05.1989 по 31.12.19996, оскільки записи завірено печаткою УРСР, а також з 01.01.2004 по 10.09.2004, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб. Відтак, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідач-2, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, правом подання відзиву не скористався.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач 02.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області 10.10.2024 прийняло рішення №134150010039 про відмову у призначенні пенсії.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Умови призначення пенсії передбачені за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.
Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відтак, необхідним для призначення пенсії є наявність у нього страхового стажу у розмірі не менше 31 року.
Рішенням від 10.10.2024 №134150010039 Головне управління Пенсійного фонду України відмовило позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Водночас, в оскаржуваному рішенні відповідач-2 зазначив, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1984:
- з 15.05.1989 по 31.12.1996, оскільки записи завірені печаткою УРСР. До ЕПС долучено лист Мінсоцполітики, згідно якого зарахування вищезазначеного періоду можливе після з'ясування факту наявності/відсутності реєстрації підприємства, посадова особа якого скріпила запис про звільнення з роботи печаткою колишньої Української РСР, як суб'єкта господарювання;
- з 01.01.2004 по 10.09.2004, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Положеннями статті 24 частин 1, 2 та 4 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон України № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 частиною 1 Закону України № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У трудовій книжці позивача містяться такі записи:
- 15.05.1989 - прийнятий на роботу монтажником третього розряду;
- 02.03.1992- присвоєно п'ятий розряд монтажника;
- 31.12.1996 - звільнено з роботи по ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).
Щодо кожного із записів міститься посилання на наказ, на підставі якого їх внесено.
Втім вказаний період не зараховано відповідачем-2 до страхового стажу позивача у зв'язку з тим, що записи завірені печаткою УРСР.
Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі по тексту Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 2.3, 2.4 розділу 2 вказаної Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 1 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому можливе її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.
Окрім того, Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 у справі №580/4012/19 вказано, що певні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також відповідач-1 не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2004 по 10.09.2004, покликаючись на те, що відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб.
Суд зауважує, що записи за вказаний період містяться в трудовій книжці позивача.
Відповідно до статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 4статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Отже, посадові особи таких страхувальників, відповідальні за сплату страхованих внесків, в разі їх несплати, несуть передбачену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність, а пенсійний орган застосовує до страхувальників фінансові санкції та здійснює заходи щодо стягнення такої заборгованості зі сплати страхових внесків.
Тобто щодо періодів трудової діяльності після 1 липня 2000, то Верховний Суд при застосуванні норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» (статті 56), Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (статті 20, 24, 40, 106) виснував, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Невиконання підприємством-страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавляти соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. Протилежний підхід є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо нарахування та належної сплати страхових внесків. Наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Верховний Суд застосовуючи вказані норми Закону, не розділяє право особи на призначення пенсії з зарахуванням чи незарахуванням певного періоду трудової діяльності до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, після запровадження персоніфікованого обліку залежно від того, яку посаду на підприємстві-страхувальнику займала така застрахована особа, оскільки пенсійний орган мав своєчасно здійснювати контроль за сплатою страхувальником страхових внесків з заробітної плати працівників та притягувати чи ініціювати питання притягнення до відповідальності такого страхувальника та його посадових осіб, відповідальних за несвоєчасну сплату чи несплату таких внесків, а не фактично компенсовувати свою бездіяльність на стадії призначення пенсії конкретній особі.
Постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 31.10.2019 року у справі №683/1814/16-а, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 26.03.2020 у справі №299/3616/16-а, від 17.11.2021 у справі №242/5635/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.
З огляду на спростування тверджень відповідача-2, які були покладені в основу спірного рішення, суд доходить висновку про протиправність такого та наявність підстав для його скасування.
Водночас періоди роботи з 15.05.1989 по 31.12.1996 та з 01.01.2004 по 10.09.2004 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Зважаючи на вищенаведені висновки, суд доходить висновку про зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 02.10.2024 про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди з 15.05.1989 по 31.12.1996 та з 01.01.2004 по 10.09.2004.
Щодо зазначення загальної тривалості страхового стажу, який належить зарахувати позивачу (8 років 4 місяці 24 дні як вказує позивач у позові), то суд вказує, що повноваження щодо тривалості наявного страхового стажу позивача покладені саме на органи Пенсійного фонду України.
Водночас, суд вважає, що позивач помилково заявляє вимогу зобов'язального характеру до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Відтак, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134150010039 про відмову ОСОБА_3 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2024 про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу періоди з 15.05.1989 по 31.12.1996 та з 01.01.2004 по 10.09.2004.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом безпосередньо до суду апеляційної інстанції тридцяти днів з дня складення повного судового рішення..
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).
Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під.,1 пов, к. 58; код ЄДРПОУ 14099344).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна