20 січня 2025 рокусправа № 380/21449/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності військової частини та зобов'язання вчинити певні дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 у не розгляді рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та передати цей рапорт для подальшого розгляду за належністю для прийняття рішення по суті рапорту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира відділення охорони зенітного ракетного взводу військової частини НОМЕР_4 . Позивач звернувся до свого безпосереднього командира військової частини НОМЕР_4 із рапортом від 23.09.2024 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із перебуванням у нього на утримані трьох і більше дітей віком до 18 років. Проте, відповідач не надав відповідь на рапорт позивача. Позивач вважає, що відповідач своєю бездіяльністю порушує його права щодо звільнення з військової служби.
Ухвалою суду від 23.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що позивачем не надано доказ, який підтверджує звернення рапортом щодо звільнення з військової служби. До командира військової частини НОМЕР_2 рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби не надходив у зв'язку із цим розглянути його неможливо. Крім цього, позивач зазначає, що він є військовослужбовцем, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира відділення охорони зенітного ракетного взводу військової частини НОМЕР_4 . Однак, вказана інформація не відповідає дійсності, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №255 від 27.08.2024 вважається таким, що з 26 серпня 2024 самовільно залишив військову частину. Тобто, з 26.08.2024 ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_2 не з'являвся, відповідно і звернутися з рапортом не міг. Просить відмовити в задоволенні позову.
У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що відповідно до трекінгу поштового відправлення № 4763102339329 (долученого до матеріалів справи разом з позовом), таке вручено 07.10.2024. Підтвердженням отримання рапорту є також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату грошового переказу № 4763102339329, отримане 07.10.2024 командиром військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_2 , про що свідчить особистий підпис. З наведеного випливає, що твердження відповідача про неотримання поштового відправлення із рапортом позивача є безпідставним та необґрунтованим. Крім цього, звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорта про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби. При цьому, здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу ХІV Інструкції № 170. Щодо посилання відповідача на те, що позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину, вважає такі необґрунтованими, оскільки Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 № 1153/2008 та Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.04.2009 № 170 не містять обмежень щодо звернення особи з рапортом про звільнення, у зв'язку з наявністю таких обставин.
У запереченнях представник відповідача зазначає, що у своїй відповіді на відзив представник позивача також підтверджує той факт, що до військової частини НОМЕР_2 рапорт з додатками не надходив, а квитанція яка додана до позовної заяви вказує на те, що лист було направлено фізичній особі ОСОБА_3 , зміст листів отриманих не на адресу військової частини НОМЕР_2 , а фізичним особам, військова частина НОМЕР_2 знати не може. Крім того чи був в даному листі рапорт не відомо. Зауважує, що пунктом 242 Положення № 1153/2008 визначено, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Військова частина НОМЕР_2 не може звільнити військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, так як він не зможе здати посаду та майно, яке йому було видане але ним не повернуте. Також, відповідно до довідки-розрахунку №823/489/2474пс від 09.11.2024 за ОСОБА_1 рахується не здане майно, а саме мішок спальний, куленепробивний шолом PASGT та тактичний жилет осколковою вставкою та балістичними пластинами, загальною вартістю 33467,06 грн. Вважає, що позивач повинен особисто прибути до військової частини НОМЕР_2 з метою здачі посади, майна, яке за ним закріплено та проставлення відповідних відміток у військовому квитку.
Ухвалою суду від 28.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира відділення охорони зенітного ракетного взводу військової частини НОМЕР_4 , що підтверджується: довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2024 №823/489/47/274пс; відомостями із військового квитка позивача серії НОМЕР_5 від 03.03.2022, виданим ІНФОРМАЦІЯ_1 ; службовою характеристикою на позивача, погодженою командиром Військової частини НОМЕР_4 та затвердженою командиром Військової частини НОМЕР_2 .
23.09.2024 позивач, за допомогою засобів поштового зв'язку, звернувся до командира Військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_4 із рапортом про звільнення із військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із перебуванням у нього на утримані трьох дітей віком до 18 років. До рапорту позивачем було долучено: копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; довідку про склад сім'ї; копії посвідчень багатодітної сім'ї.
Відповідно до трекінгу АТ «Укрпошта» №4763102339329 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4763102339329 рапорт позивача від 23.09.2024 з доданими до нього документами було отримано 07.10.2024 командиром Військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_8 .
На день звернення до суду, позивач не отримав відповідь відповідача на рапорт про звільнення з військової служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно ч. 1 ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно абзацу 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.
Крім цього, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду даної справи.
Підстави для звільнення військової служби визначні у ст.26 Закону №2232.
Відповідно до підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно абз. 4 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232 військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану - перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення. За наявності передбачених законом підстав, звільнення з військової служби можливе на будь-якому етапі проходження військової служби.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
З матеріалів справи суд встановив, що позивач засобами поштового зв'язку (поштове відправлення №4763102339329) направив рапорт від 23.09.2024 на ім'я командира Військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_4 .
Вказаний рапорт позивача отриманий 07.10.2024 командиром в/ч НОМЕР_4 ОСОБА_9 , що підтверджується його особистим підписом у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №4763102339329.
Із наявної в матеріалах справи копії службової характеристики на молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення охорони зенітного ракетного взводу військової частини НОМЕР_4 , суд встановив, що прямим начальником позивача є командир військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_2 , а командир військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_10 , як особа, яка затвердила службову характеристику, є керівником вищого рівня та посадовою особою, яка наділена приймати рішення по суті відповідно до норм Положення №1153/2008.
З наведеного суд робить висновок, що позивач звернувся «по команді» із рапортом про звільнення із військової служби до свого прямого командира - командира військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_11 , як це визначено п. 233 Положення №1153/2008.
Вищевказане спростовує доводи відповідача, що ним не отримано рапорт позивача.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція №170, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 14.10 Інструкції №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13 п. 14.10 Інструкції №170).
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі - Інструкція № 735).
Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Відповідно до п. 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
З наведеного слідує, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження. Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Відтак, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40 (далі - Інструкція №40) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно п. 3.1 Інструкції №40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.
За приписами п. 3.7 Інструкції №40 приймання та первинне опрацювання документів, після їх доставки до військової частини (установи) здійснюється з використанням засобів поштового зв'язку і технічних засобів зв'язку з використанням системи електронної взаємодії органів виконавчої влади, а також кур'єрською та фельд'єгерською службою (нарочним). Поштою та через кур'єрську службу (нарочним) доставляються письмова кореспонденція, поштові картки, бандеролі, дрібні пакети, а також періодичні друковані видання. Фельд'єгерською службою доставляється спеціальна кореспонденція. Каналами технічних засобів зв'язку доставляються: телеграми, факсограми, телефонограми, електронні документи із застосуванням електронного цифрового підпису та документи в електронній формі без електронного цифрового підпису (у сканованій формі).
Пунктом 3.9.1 Інструкції №40 передбачено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов'язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення. Документи тимчасового зберігання, отримані по СЕВ ОВВ, реєструються виключно в електронній формі. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
Суд встановив, що рапорт позивача про звільнення з військової служби був отриманий його прямим керівником - ОСОБА_9 , проте вказаний рапорт не був переданий «по команді» на розгляд командира Військової частини НОМЕР_2 та не був зареєстрований відповідачем, доказів протилежного не надано.
З вищевикладеного слідує, що незареєстрований рапорт позивача не був поданий на розгляд командиру Військової частини НОМЕР_2 та відповідно не був розглянутий, а відтак відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту позивача про звільнення його з військової служби за підп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру та належного захисту прав позивача, суд зазначає таке.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо звільнення позивача з військової служби є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких умов суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі підп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти за результатами його розгляду рішення, з врахуванням висновків суду.
Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з тим, що позивача 24.12.2024 виключено із списків особового складу у зв'язку із самовільним залишенням військової частини (Наказ №419 від 24.12.2024), як безпідставні, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про звільнення його з військової служби за підп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про звільнення з військової служби на підставі підп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, а саме: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти за результатами його розгляду рішення, з врахуванням висновків суду.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 13.01.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович