про забезпечення позову
21 січня 2025 року № 320/3176/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я., розглянувши заяву першого заступника Ірпінського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Кравчук Андрій Володимирович про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви,
20 січня 2025 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся перший заступник Ірпінського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Кравчук Андрій Володимирович із заявою про забезпечення позову, поданою до подання позовної заяви, у якій заявник просить суд зупинити дію пункту 2 Розпорядження Ірпінського міського голови № 211-о "Про призначення т.в.о. старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району" від 16.12.2024 року, яким тимчасове виконання обов'язків за посадою старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району, з 17.12.2024 покладено на адміністратора Центру надання адміністративних послуг Мельниченко Тетяну Михайлівну.
В обґрунтування заяви про застосування заходів забезпечення позову заявник зазначає, що Розпорядження Ірпінського міського голови № 211-о "Про призначення т.в.о. старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району" від 16.12.2024 року містить очевидні ознаки протиправності, що вбачаються у відсутності повноважень Ірпінського міського голови щодо покладення тимчасового виконання обов'язків за посадою старости, порушенням вимог чинного законодавства, порушенням прав та інтересів мешканців Ірпінської територіальної громади, а також прав та інтересів заявника як члена виконавчого комітету Ірпінської міської ради.
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову до подачі позовної заяви та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1-3 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Оцінивши зміст заяви про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, суд не вбачає необхідності для повідомлення заінтересованих сторін та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, отже розгляд такої заяви здійснюється судом без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа (або до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими КАС України), заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (заявника) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу (заявнику) реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача (заявника), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем (заявником) на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (вимогам майбутнього позову, у разі подачі заяви до подання позову).
Водночас, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача (заявника), оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами (або вимогами майбутнього позову, якщо заява подається до подачі позову).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Співмірність вжиття заходів забезпечення позову відображено у практиці Європейського Суду з прав людини, який визнає можливість застосування попереднього заходу, такого як судова заборона (справа Verlagsgruppe News Gmbh проти Австрії та Libert проти Бельгії).
У справі Мікалефф проти Мальти Суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.
Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа Меркіка та інші пороти Мальти).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).
При цьому слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Вказані заявником обставини потребують повного та всебічного дослідження в ході судового розгляду справи, а тому при вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, а тому дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову суд враховує наступне.
Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" що приймання на службу в органи місцевого самоврядування на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, старости здійснюється шляхом затвердження відповідною радою.
Згідно із ч. 2 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування» кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - за пропозицією голови відповідної ради.
Пунктом 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск є виключною компетенцією міської ради і відповідно до приписів зазначеної статті вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Частиною 1 ст. 51-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що староста затверджується у відповідному старостинському окрузі сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, що вноситься за результатами громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю), проведеного у межах відповідного старостинського округу.
Також, п. 11-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування» вказано, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX староста затверджується у відповідному старостинському окрузі сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією сільського, селищного, міського голови на відкритому пленарному засіданні відповідної ради.
Крім цього, кандидатура старости може бути внесена на розгляд сільської, селищної, міської ради не менш як половиною депутатів від загального складу відповідної ради, якщо рада не підтримала дві кандидатури старости, запропоновані сільським, селищним, міським головою.
Водночас, цим же пунктом Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування» у абз.4 передбачено, що cільський, селищний, міський голова може одноосібно призначити старосту у разі, якщо сільською, селищною, міською радою не підтримано три кандидатури старости поспіль, внесені відповідно до підпунктів 2 і 3 цього пункту, або якщо сесії сільської, селищної, міської ради не проводяться без поважних причин понад три місяці.
Також, абз. 6 п. 11-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що у разі тимчасової відсутності старости у зв'язку з проходженням військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, перебуванням у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, або у зв'язку з перебуванням старости за межами України понад 90 календарних днів поспіль сільський, селищний, міський голова призначає тимчасово виконуючого обов'язки старости на час відсутності такого старости. Перебування старости за межами України протягом зазначеного строку підтверджується відомостями про перетинання особою державного кордону України, наданими Державною прикордонною службою України за заявою такої особи або на запит сільського, селищного, міського голови.
Інших випадків, з настанням яких міський голова може одноосібно призначити старосту або тимчасово виконуючого обов'язків старости Законом України «Про місцеве самоврядування» не передбачено.
Таким чином, суд погоджується, що односібне призначення т.в.о. старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району Ірпінським міським головою не передбачено приписами чинного законодавства України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорані проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008р.), ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Тому суд погоджується з доводами заявника, що Розпорядження Ірпінського міського голови № 211-о "Про призначення т.в.о. старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району" від 16.12.2024 року містить очевидні ознаки протиправності, що вбачаються у відсутності повноважень Ірпінського міського голови щодо покладення тимчасового виконання обов'язків за посадою старости .
З огляду на викладене, суд вважає, забезпечення позову шляхом зупинення дії пункту 2 Розпорядження Ірпінського міського голови № 211-о "Про призначення т.в.о. старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району" від 16.12.2024 року, яким тимчасове виконання обов'язків за посадою старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району, з 17.12.2024 покладено на адміністратора Центру надання адміністративних послуг Мельниченко Тетяну Михайлівну попереджає подальшого порушення прав і законних інтересів заявника, як члена виконавчого комітету Ірпінської міської ради та мешканців громади та є достатнім достатнім та ефективним засобом, що не потребує вжиття будь-яких інших додаткових заходів.
Таким чином, суд вважає заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що наведений спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на тимчасове збереження існуючого становища заявниці до розгляду справи по суті.
При цьому суд звертає увагу на положення статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Керуючись статтями 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Заяву першого заступника Ірпінського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Кравчука Андрія Володимировича про забезпечення адміністративного позову задовольнити.
2. Зупинити дію пункту 2 Розпорядження Ірпінського міського голови № 211-о "Про призначення т.в.о. старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району" від 16.12.2024 року, яким тимчасове виконання обов'язків за посадою старости Ірпінської міської територіальної громади, повноваження якої поширюються на територію сіл Михайлівка_Рубежівка та Забуччя Київської області Бучанського району, з 17.12.2024 покладено на адміністратора Центру надання адміністративних послуг Мельниченко Тетяну Михайлівнудо набрання законної сили судовим рішенням у справі.
3. Стягувач (за даною ухвалою, яка є виконавчим документом): ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
4. Боржник (за даною ухвалою, яка є виконавчим документом): Ірпінський міський голова Маркушин Олександр Григорович (місцезнаходження: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Шевченка, 2-А).
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала у справі набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Вісьтак М.Я.