20 січня 2025 року м.Київ № 758/16075/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Подільського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій позивачка, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві по порушенню п. 4, 2 Порядку приймання документів і ненадання інформації про подання архівної довідки про підтвердження денної форми навчання в КПІ, що призвело до зменшення страхового стажу на 5 років 6 місяців для розрахунку пенсії по інвалідності;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві по неповному формуванню довідки ОК-5, в результаті чого було зменшено страховий стаж з 8 років до 2 років 4 місяців 25 днів;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області по виключенню з трудового (страхового) стажу період навчання на денній формі в КПІ 5років і 6 місяців і роботу бухгалтером в Державному підприємстві Управління житлового господарства Шевченківського району м Києва за період з 21.02.1995 по 09.06.1995 у розмірі 3 місяці 19 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, де знаходиться пенсійна справа включити до трудового (страхового) стажу навчання на денній формі стаціонару у Київському політехнічному інституті з 01.09.1986 по 28.02.1992 у розмірі 5 років, 6 місяців також включити до трудового (страхового) стажу роботи бухгалтером в Державному підприємстві Управління житлового господарства Шевченківського району м. Києва за період з 21.02.1995 по 09.06.1995 в розмірі 3 місяці 19 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області включити до страхового стажу позивачки період роботи приватним підприємцем із сплатою страхових внесків в розмірі 32 %, тобто з 01.01.2004 по 01.11.2011 у розмірі 8 років та додати до страхового стажу протиправно не зараховані 5 років 7 місяців і 5 днів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами протиправно було зменшено страховий стаж позивачки. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
12.05.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 12.05.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.
Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 16.05.2023 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач, ГУ ПФУ в м.Києві надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що 30.06.2021 ОСОБА_1 була подана заява № 3978 про призначення пенсії по інвалідності до ГУ ПФУ в м. Києві для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за місцем реєстрації. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області. Заява про призначення пенсії була опрацьована шляхом централізації за принципом єдиної черги спеціалістів, а саме спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві ніяким чином не приймало участі в розгляді питання щодо призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 . На вказаних підставах, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідач ГУ ПФУ у Київській області, не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Відповідач, ГУ ПФУ в Хмельницькій області, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №103750003542 від 07.07.2021 за принципом екстериторіальності призначено пенсію ОСОБА_1 . Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , відтак ОСОБА_1 з 07.06.2021 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону 1058-IV. За документами пенсійної справи та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 , становить 21 рік 1 місяць 25 днів, в т.ч. напрацьований стаж - 13 років 3 місяці 20 днів, додатковий стаж - 7 років 10 місяців 5 днів. Також, відповідач стверджує, що до страхового стажу позивачки не зараховано період навчання в Київському політехнічному інституті, оскільки до страхового стажу при обчисленні пенсії зараховується період навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі, при цьому, згідно диплому серії НОМЕР_1 від 28.02.1992 не зазначено форму навчання в Київському Політехнічному інституті. Також, відповідач зазначає, що у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування відображена інформація про сплату страхових внесків за періоди підприємницької діяльності позивача лише з 01.01.2005 по 28.02.2005, з 01.04.2005 по 31.05.2006, з 01.07.2006 по 10.03.2007, з 01.05.20074 по 31.07.2007, з 01.10.2007 по 19.10.2007, відтак періоди ведення підприємницької діяльності зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 згідно з даними персоніфікованого обліку пропорційно сплаті страхових внесків. Водночас, за періоди з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.03.2005 по 31.03.2005, з 01.01,2006 по 30.06.2006, з 11.03.2007 по 30.04.2007, з 01.08.2007 по 30.09.2007, з 15.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2010 по 31.12.2010 страхові внески не сплачені, крім того з 2008 року по 2009 рік, за 2011 рік відсутні відомості про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не зараховано до страхового стажу період роботи з 21.02.1995 по 09.06.1995, оскільки в записі № 9 трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 нечітко зазначено дату в наказі на прийняття на роботу, тобто трудова книжка позивачки заповнена з порушенням вимог п. 2.12 Інструкції. Інших документів на підтвердження спірного періоду роботи, що передбачено Порядком 637 позивачкою надано не було. Відповідач зазначає також вимога позивачки щодо врахування періоду зайняття підприємницькою діяльністю до страхового стажу є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
Також, представник вказаного відповідача надав заяву з проханням розглядати справу у відкритому судовому засіданні з його участю.
Розглянувши таке клопотання відповідача, суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 262 КАСУ передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, представник відповідача у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання представника відповідача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Позивачкою подано відповідь на відзив ГУ ПФУ в Хмельницькій області, у якій зазначено про те, що її трудовою книжкою підтверджено загальний трудовий стаж у кількості 16 років, 8 місяців та 16 днів. Позивачка стверджує, що відповідач на підставі багатьох звітів формує єдину довідку ОК-5, отже оскільки не всі звіти попали до вказаної довідки, то відповідно відповідач неналежно виконав свій обов'язок, що призвело до зменшення страхового стажу позивачки.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту.
30.06.2021 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в м.Києві з заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №103750003542 від 07.07.2021 за принципом екстериторіальності призначено ОСОБА_1 пенсію по інвалідності.
При призначенні пенсії ГУ ПФУ в Хмельницькій області не враховано до страхового стажу позивачки період її навчання в Київському політехнічному інституті.
Також, відповідачем не зараховано періоди роботи позивачки з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.03.2005 по 31.03,2005, з 01.01.2006 по 30.06.2006, з 11.03.2007 по 30.04.2007, з 01.08.2007 по 30.09.2007, з 15.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2010 по 31.12.2010, оскільки не були сплачені страхові внески, а за період з 2008 року по 2009 рік, за 2011 рік відсутні відомості про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу.
Також, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не зараховано до страхового стажу період роботи з 21.02.1995 по 09.06.1995, оскільки в записі №9 трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 нечітко зазначено дату в наказі на прийняття на роботу, тобто трудова книжка позивачки заповнена з порушенням вимог п. 2.12 Інструкції.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 20 Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
В силу вимог пункту 8 Порядку період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується, зокрема, дипломами.
Отже, Порядком передбачена можливість зарахування періоду навчання до страхового стажу на підставі записів трудової книжки.
Згідно з матеріалами справи, до страхового стажу позивача не зараховано перiод навчання з 01.09.1986 по 14.02.1992 згідно диплому серії НОМЕР_1 від 28.02.1992, оскільки не зазначено форму навчання в Київському Політехнічному інституті.
Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_2 міститься запис №1 про навчання позивачки у період з 01.09.1986 по 14.02.1992 у Київському політехнічному інституті.
Крім того, суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Також Порядком передбачена можливість зарахування періоду навчання до страхового стажу на підставі записів трудової книжки.
Окрім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Неможливість пенсійного органу скористатись правом на перевірку таких документів не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на соціальний захист та пенсійне забезпечення.
Враховуючи викладене, період навчання позивача з 01.09.1986 до 14.02.1992 відповідачем (ГУ ПФУ в Хмельницькій області) протиправно не було зараховано до його страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стражу позивачки періоду роботи з 21.02.1995 по 09.06.1995, суд зазначає таке.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
За пунктами 2.11-2.13 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд звертає увагу, що відповідач не зарахував період роботи позивачки з 21.02.1995 по 09.06.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 14.05.1992, оскільки у записі №9 нечітко зазначено дату в наказі на прийняття на роботу, що суперечить Інструкції № 162.
Дослідивши наявну у матеріалах пенсійної справи копію трудової книжки НОМЕР_2 від 14.05.1992, суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно у записі №9 дата наказу при прийняття на роботу позивачки зазначена нечітко.
Однак, позивачка не може і не повинна нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, де працювала позивач (бухгалтером у Державному підприємстві Управління житлового господарства Шевченківського району м.Києва). Суд зауважує, що зазначені записи виконані неохайно, однак достатньою мірою розбірливо для однозначного розуміння змісту написаного та виключення інших варіантів розуміння.
Разом з тим, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу.
Суд акцентує увагу, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.
Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Щодо зарахуванням до страхового стажу позивачки періодів здійснення нею підприємницькою діяльністю з 01.01.2004 по 01.11.2011, суд зазначає таке.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Крім того, пунктом 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Отже, з аналізу наведених положень слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Судом встановлено, що у матеріалах пенсійної справи позивача наявні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 , з 29.03.2000 по 28.11.20211 була зареєстрована як фізична особа-підприємець (свідоцтво серії № НОМЕР_3 ).
Відповідно до довідки ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 12.10.2011 №623/17-04/2530304301 позивачка здійснювала фінансово-господарську діяльність з 01.07.2008 по 06.10.2011 на загальній системі оподаткування, заборгованість зі сплати внесків до фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня.
Відповідно до довідки ДПС України від 01.11.2011 №1167/П/19-414 за формою 22-ОПП у позивачки відсутня заборгованість по податках, зборах.
При цьому відповідно до форми РС-право (сформованій при вирішенні питання про призначення пенсії) до страхового стажу ОСОБА_1 не зарахований період її роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.03.2005 по 31.03.2005, з 01.01.2006 по 30.06.2006, з 11.03.2007 по 30.04.2007, з 01.08.2007 по 30.09.2007, з 15.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2010 по 31.12.2010.
Отже, враховуючи, що у періоди з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.03.2005 по 31.03.2005, з 01.01.2006 по 30.06.2006, з 11.03.2007 по 30.04.2007, з 01.08.2007 по 30.09.2007, з 15.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2010 по 31.12.2010 позивачка здійснювала підприємницьку діяльність із застосовуванням загальної системи оподаткування, на підтвердження чого надала свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування №2530304301 від 13.05.2004, що є належним доказом на підтвердження провадження фізичною особою підприємницької діяльності, а тому вказаний період має бути зарахований до страхового стажу позивачки.
Суд акцентує увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись, а також здійснюючи підприємницьку діяльність із застосовуванням спрощеної системи оподаткування, позивач мала правомірні очікування, що відповідні періоди зараховується до страхового стажу.
Суд констатує, що згідно із частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Тобто, пенсійний орган, у випадку виявлення помилок, або неточностей у заповненні трудової книжки, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду навчання позивачки з 01.09.1986 по 28.02.1992, періоду роботи позивачки з 21.02.1995 по 09.06.1995 та періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.03.2005 по 31.03.2005, з 01.01.2005 по 30.06.2006, з 11.03.2007 по 30.04.2007, з 01.08.2007 по 30.09.2007, з 15.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2010 по 31.12.2010.
Разом з цим, ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке прийняло рішення про призначення пенсії по інвалідності, проте не зарахувало деякі періоди до страхового стажу позивачки.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
З огляду на викладене, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивачки період навчання позивачки з 01.09.1986 по 28.02.1992, період роботи позивачки з 21.02.1995 по 09.06.1995 та періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.03.2005 по 31.03.2005, з 01.01.2005 по 30.06.2006, з 11.03.2007 по 30.04.2007, з 01.08.2007 по 30.09.2007, з 15.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2010 по 31.12.2010.
При цьому, не підлягають задоволенню аналогічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Київській області, оскільки суд дійшов висновку, що порушення прав позивача має усунути саме орган призначення пенсії (ГУ ПФУ в Хмельницькій області).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м.Києві про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо порушення п. 4, 2 Порядку приймання документів і ненадання інформації про подання архівної довідки про підтвердження денної форми навчання в КПІ, що призвело до зменшення страхового стажу на 5 років 6 місяців для розрахунку пенсії по інвалідності, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог п.4.1-4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру. Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником «органу, що призначає (перераховує) пенсію» (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів саме «органом, що призначає (перераховує) пенсію».
Виключно «орган, що призначає (перераховує) пенсію», не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Позивачка у позовній заяві стверджує, що ГУ ПФУ в м.Києві протиправно не повідомило її про необхідність надання додаткової довідки про підтвердження її навчання на денній формі у вищому навчальному закладі.
Однак, суд звертає увагу, що саме на "орган, що призначає (перераховує) пенсію" покладений виключний обов'язок надання оцінки наявності підстав для зарахування чи не зарахування певних періодів роботи чи навчання до страхового стажу особи.
При цьому, рекомендація ГУ ПФУ в м.Києві щодо подання чи неподання позивачкою додаткових документів на підтвердження періоду навчання жодним чином не порушує прав позивачки, оскільки рішення у даному випадку приймало ГУ ПФУ в Хмельницькій області, яке також наділене правом витребування додаткових документів від позивачки.
Отже, у цій частині позовних вимог позов не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання дій ГУ ПФУ в м.Києві щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві по неповному формуванню довідки ОК-5, суд зазначає таке.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності з 01.01.2004, передбачає перехід від системи пенсійного забезпечення до страхової пенсійної системи і встановлення прямої залежності розмірів пенсій від страхового стажу й заробітку, з якого були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 11 Закону №1058-IV визначено осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Так, відповідно до пункту 1 статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.
При цьому, як передбачено пунктом 1 статті 14 Закону №1058-IV, страхувальниками відповідно до цього Закону є: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
За змістом частин п'ятої та шостої статті 20 Закону №1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону є календарний місяць.
Як встановлено судом, позивачка у періоди з 01.01.2004 по 01.11.2011 здійснювала підприємницьку діяльність.
Страхові внески за цей час відповідно до вищевказаного механізму законодавчого регулювання мали сплачуватись самою позивачкою.
З наданої сторонами довідки форми ОК-5 з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 слідує в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, інформація про сплачені страхові внески позивачкою за спірні періоди у реєстрі відсутня.
За змістом частини шостої статті 21 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відомості про осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-10, 12-15, 18 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу.
Судом вище було встановлено, що відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивачки спірні періоди роботи позивача з 01.11.2004 по 01.11.2011 у зв'язку із відсутність «відомостей» про сплату страхових внесків за застраховану особу у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, що на переконання відповідача - впливає на підтвердження страхового стажу позивача.
Разом з тим суд такі підстави для не зарахування спірних періодів до страхового стажу позивачу, - суд оцінює критично, оскільки пунктами 3, 4 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1 (далі - Положення) передбачено, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником.
У разі припинення, або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.
Водночас з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Однак, суд наголошує, що реєстр застрахованих осіб формується в автоматичному режимі, а тому дії ГУ ПФУ в м.Києві щодо роздруківки (розкриття) відомостей, раніше сформованих в автоматичному режимі у Реєстрі, зокрема, форми ОК-5 не є протиправними.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині не підлягають задоволенню.
При цьому, як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відтак, суд наголошує, що порушення прав позивачки неповністю сформованим Реєстром застрахованих осіб ефективно усувається шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивачки спірних періодів.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області по виключенню з трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 період навчання на денній формі у Київському політехнічному інституті з 01.09.1986 по 14.02.1992, період роботи бухгалтером в Державному підприємстві Управління житлового господарства Шевченківського району м.Києва з 21.02.1995 по 09.06.1995, періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.03.2005 по 31.03.2005, з 01.01.2006 по 30.06.2005, з 11.03.2007 по 30.04.2007, з 01.08.2007 по 30.09.2007, з 15.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2010 по 31.12.2010.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ - 21318350, вул.Г.Чекірди, буд.10, м.Хмельницький, 29000) зарахувати до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) період навчання на денній формі у Київському політехнічному інституті з 01.09.1986 по 14.02.1992, період роботи бухгалтером в Державному підприємстві Управління житлового господарства Шевченківського району м.Києва з 21.02.1995 по 09.06.1995, періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.03.2005 по 31.03.2005, з 01.01.2006 по 30.06.2005, з 11.03.2007 по 30.04.2007, з 01.08.2007 по 30.09.2007, з 15.10.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2010 по 31.12.2010.
Відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.