20 січня 2025 року м. Київ № 320/36871/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд:
визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров'я щодо відмови ОСОБА_1 у безоплатному медичному обслуговуванні у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України;
зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров'я надати безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_1, а саме в Центральній поліклініці МВС України та Центральному госпіталі МВС України на підставі Закону України «Про бюро економічної безпеки» від 28 січня 2021 року №1150-X та Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Позивач стверджує, що у зв'язку з прийняттям та набранням чинності Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ХІ він має право на безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров'я МВС України, проте, відповідачем відмовлено у реалізації такого права з посиланням на відсутність фінансування МВС України. Просить суд задовольнити позов.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2024 року позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року звільнено позивача від сплати судового збору та відкрито провадження в адміністративній справі №320/36871/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження» від 08 серпня 2024 року у справі №320/36871/24 доставлено до електронного кабінету представника позивача - адвоката Андрієнка С.В. та Міністерства внутрішніх справ України 09 серпня 2024 року.
30 серпня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач в своєму відзиві зазначає, що за результатами розгляду звернення позивача, йому було запропоновано звернутися за місцем реєстрації (проживання) до лікаря закладу охорони здоров'я будь-якої організаційно-правової форми та оформити декларацію на медичні послуги.
Відповідач вважає, що він не є уповноваженим суб'єктом владних повноважень щодо надання медичного обслуговування громадянам України та зазначає, що Державна податкова служба України мала б укласти договори та здійснити оплату медичних послуг для колишніх працівників податкової міліції, у тому числі пенсіонерів, до яких відноситься і позивач, з метою належної реалізації їх права на медичне обслуговування. Відсутність таких договорів та/або цільового фінансування на такі потреби дають підстави для висновку, що фінансування таких видатків МВС України за рахунок власних бюджетних асигнувань буде вважатися контролюючими та правоохоронними органами нецільовим використанням бюджетних коштів.
На думку відповідача, фінансування заходів з безоплатного або пільгового медичного забезпечення, на яке згідно з законодавством мають право, зокрема, особи рядового і начальницького складу та пенсіонери з їх числа, здійснюється виключно за рахунок коштів бюджетної установи, в якій вони проходять службу або проходили службу на момент звільнення.
Також відповідач стверджує, що він не є правонаступником ДПС України та ДФС України, не визначено правонаступником органів податкової міліції. Кошти від інших державних органів (бюджетних установ) на забезпечення медичного обслуговування осіб рядового і начальницького складу податкової міліції, звільнених зі служби, з моменту набрання чинності Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» не надходили. Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
02 вересня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від представника позивача - адвоката Андрієнка С.В. надійшла відповідь на відзив.
Представник позивача в своїй відповіді зазначає, що твердження відповідача є надуманими, хибними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Просить суд задовольнити позов.
Правом надання заперечень згідно положень статті 164 КАС України позивач не скористався.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Позивач з 15 серпня 1983 року по 1997 рік проходив службу в органах МВС України та з 1997 по 2011 роки в апараті податкової міліції ДПС України.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління ПФУ у м. Києві та отримує пенсію, яка йому призначена (обчислена) з 31.03.2011 року згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, на підтвердження чого матеріали справи містять копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 22.07.2011.
Відповідно до посвідчення №943, виданого ДПА України позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів податкової міліції.
Листом Департаменту охорони здоров'я МВС України від 21.05.2024 №14912/33-2024 за результатами розгляду звернення позивача щодо безоплатного медичного обслуговування у закладах охорони здоров'я, що належать до сфери управління МВС України, ветеранів податкової міліції згідно із Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», повідомлено, що раніше медичне обслуговування пенсіонерів та ветеранів податкової міліції в закладах охорони здоров'я, що належать до сфери управління МВС України, здійснювалось на підставі укладання договорів між Державною фіскальною службою України та ЗОЗ МВС України. Тобто, фінансування витрат на реалізацію пільги з медичного обслуговування для пенсіонерів та ветеранів податкової міліції здійснювалося ДФС. Департамент вважає, що прикріплення на безоплатне медичне обслуговування до ЗОЗ МВС зазначеної категорії осіб за рахунок видатків МВС є порушенням статті 51 Бюджетного кодексу України, оскільки такі особи не були працівниками МВС, а МВС не є правонаступником ДФС України.
Означеним листом позивачу запропоновано звернутися за місцем реєстрації (проживання) до лікаря закладу охорони здоров'я будь-якої організаційно-правової форми, та оформити декларацію на медичні послуги.
Згідно відповіді на адвокатський запит, наданої листом від 11.06.2024 № 1202/33-2024 від 11.06.2024 МВС України, по суті питання повідомлено, що Міністерство зверталося до Міністерства фінансів України з питання фінансування медичних послуг колишніх працівників податкової міліції, але відповіді на них не отримало.
Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідачем у наданні гарантованого безоплатного медичного обслуговування, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
У зв'язку з набранням чинності 25.03.2021 Законом №1150-ІХ, згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (далі по тексту також - Постанова №1200), абзацу другого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2019 №395 «Питання Державної податкової служби» (із змінами і доповненнями), здійснюються відповідні заходи, пов'язані з реорганізацією (ліквідацією) Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), що передбачені Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі по тексту також - Постанова №1074).
24 листопада 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №1493-р «Про початок діяльності Бюро економічної безпеки», згідно з яким погодився із пропозицією Бюро про початок його діяльності та можливість виконання зазначеним Бюро функцій і завдань щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.
З огляду на відсутність згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року №85 «Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», визначеної чисельності працівників апарату та територіальних органів ДФС, а також відсутність у визначених Додатком № 3 до проекту Закону України №6000 від 15.09.2021 «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (прийнятий Верховною Радою України 02.12.2021) видатків у 2022 році на утримання ДФС та реалізацію заходів з реорганізації (ліквідації) ДФС, станом на 01.01.2022 всі співробітники ДФС, у тому числі особи начальницького складу податкової міліції, а також ті, які входили до складу Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби, вивільнені.
Починаючи з 01.01.2022, Державною фіскальною службою України припинено виконання функцій органу виконавчої влади України.
Пунктом 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1150-ІХ встановлено, що за колишніми працівниками податкової міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, встановлені Законом України «Про Національну поліцію».
Особам рядового і начальницького складу податкової міліції, звільненим із служби за віком, через хворобу, гарантується безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до статті 95 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським гарантується безоплатне медичне забезпечення в закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України.
Положеннями частини другої статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, співробітники Служби судової охорони (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом «ї» частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, частиною четвертою статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацом першим частини третьої статті 57 Закону України «Про освіту»), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
З аналізу наведених норм слідує про законодавчо закріплене за колишніми працівниками податкової міліції, звільненими за віком, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, встановлені Законом України «Про Національну поліцію», зокрема, і гарантій на безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України.
При цьому, законодавцем чітко визначено суб'єктом надання гарантій на безоплатне медичне обслуговування - заклади охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України.
Враховуючи документально підтверджений факт звільнення позивача зі служби у податковій міліції за віком, суд дійшов висновку про надання йому положеннями пункту 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1150-ІХ гарантій безоплатного медичного обслуговування у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України, чого не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.
При цьому, судом відхиляються доводи відповідача щодо не звернення позивача до Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по м. Києву та Київській області» за наданням медичного обслуговування як такі, що не стосуються підстав та предмету позову.
Посилання відповідача на порядок надання медичних послуг позивачу до часу його звільнення у 2011 році, а також хронологію реорганізацій та подальшої ліквідації органів податкової служби, у складі яких функціонувала податкова міліція, суд оцінює критично як такі, що не нівелюють законодавчо визначеного обов'язку надання позивачу гарантій безоплатного медичного обслуговування у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України.
З означених підстав судом відхиляються також посилання відповідача на відсутність в Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС, затвердженій наказом МВС України від 03.06.2016 № 462 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 02.07.2016 за № 912/29042, серед переліку осіб, яким надано право на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС працівників податкової міліції.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Також Європейський суд з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).
ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У справі «Бакалов проти України» та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» ЄСПЛ зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, колишні працівники податкової міліції, у тому числі й позивач, мають право на безоплатне медичне забезпечення в закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України. Наявність та реалізація такого права не залежить від того, який суб'єкт є правонаступником Державної фіскальної служби України.
При цьому, реалізація вказаного права позивачем не має залежати від належного виконання відповідних функцій та повноважень органами влади, у тому числі й відповідачем. Незабезпечення державними органами механізму та ресурсів для реалізації права позивача на безоплатне медичне забезпечення в закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України, передбаченого пунктом 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1150-ІХ, не може зумовлювати негативні наслідки для позивача.
З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку про те, що у відповідача відсутні правові підстави для відмови позивачу у наданні йому безоплатного медичного обслуговування як ветерану податкової міліції.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 02.08.2024.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства внутрішніх справ України.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправні дії Департаменту охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови ОСОБА_1 у безоплатному медичному обслуговуванні у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України.
3. Зобов'язати Департамент охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України надати безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України, зокрема, Центральній поліклініці МВС України та Центральному госпіталі МВС України ОСОБА_1 на підставі пункту 4 Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ХІ.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Міністерства внутрішніх справ України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.