20 січня 2025 року м. Київ справа №320/16559/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оперативного Командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА ( НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (Військова частина НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 31.07.1975 р. з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу сьомого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства Оборони України в особі її командира звільнити молодшого сержанта ОСОБА_1 31.07.1975 р. (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА АДРЕСА_1 ) з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу сьомого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність відповідачів щодо не надання відповіді на його рапорт щодо звільнення з військової служби є протиправною, оскільки він не має бажання продовжувати військову службу та має сестру інваліда першої групи довічно, яка потребує за собою догляду. Враховуючи викладене, на думку позивача, він має право на звільнення з військової служби на підставі абз. 7 пп. “г» п.1 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідачі не скористалися своїм правом щодо подання відзивів на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачами відзивів у встановлений судом строк без поважних причин.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано надати до суду рішення прийняте по суті поданого молодшим сержантом ОСОБА_1 рапорту, щодо звільнення його у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу сьомого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Водночас відповідачем не виконано вимоги вказаної ухвали шляхом надання витребуваних документів, у зв'язку з чим суд здійснює розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне
ОСОБА_1 є військовослужбовцем призваним за мобілізацією та перебуває на службі у ВЧ НОМЕР_2 .
У зв?язку з тим, що позивач має сестру інваліда першої групи довічно, є особою яка здійснює за нею догляд, а також не має бажання продовжувати військову службу, подав рапорт до військової частини щодо звільнення його в запас збройних сил України, що передбачено статтею 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу».
За результатами розгляду рапорту матеріали, сам рапорт та подані до нього додатки були направлені на розгляд до Оперативного Командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА ( НОМЕР_1 ).
Ha адвокатський запит, зроблений адвокатом Лічманом Олександром Миколайовичем, який діяв в інтересах ОСОБА_1 , було надано наступну відповідь, «що службовий матеріал по звільненню у запас молодшого сержанта ОСОБА_1 направлено назад у військову частину НОМЕР_2 на доопрацювання в зв?язку з відсутністю в них: 1) рішення компетентних органів про надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі заявником, 2) доказів про факт перебування заявника на обліку у підрозділі з питань захисту населення, як особа, яка здійснює догляд на непрофесійній основі за особою яка його потребує; 3) доказів щодо відсутності інших осіб, які мають право здійснювати пості чий догляд за особами які потребують стороннього догляду».
Саме рішення про відмову позивачу так і не видано. Тому позивач знову звернувся за допомогою до адвоката Лічмана Олександра Миколайовича для отримання рішення по прийнятому рапорту від Військової частини НОМЕР_2 , щоб його можливо було оскаржити в судовому порядку.
Адвокат Лічман Олександр Миколайович звернувся з відповідним запитом (вих. № 97 від 05.03.2024 року), який направлено 06.03.2024 року. Однак станом на момент подачі цього позову рішення-відмови від Військової частини НОМЕР_2 позивач так і не отримав.
Не погоджуючись з правомірністю такої бездіяльності відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб введено в Україні воєнний стан. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений, зокрема, указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 з 5 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб; від 18.04.2022 № 259/2022 з 5 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб та триває на момент розгляду цієї справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва
Згідно із ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII, тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч. 1, 3 та 5 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною третьою ст. 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
За частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема:
під час дії воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацем 2 та 3 п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, (далі Положення № 1153), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами п. 242 Положення №1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Враховуючи вказане вище, слід дійти висновку про те, що положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для звільнення з військової служби військовослужбовець на підставі абз. 7 пп. “г» п. 1 ч. 4 ст. 26 цього Закону має довести необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I групи.
Предметом цього позову є бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 та не звільнення позивача, з військової служби у запас.
Судом встановлено, що позиція позивача у цій справі полягає у тому, що у нього наявне право на звільнення з військової служби на підставі абз. 7 пп. "г" п. 1 ч. 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за сестрою з числа осіб з інвалідністю І групи.
У цій справі суд надає оцінку виключно спірним правовідносинам, що виникли внаслідок подання позивачем рапорту про звільненні з військової служби від 19.06.2023 року. Відповідно, судом застосовується правове регулювання, чинне на час виникнення таких спірних правовідносин.
Абзацем 7 пп. “г» п. 1 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), зокрема, через необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Тобто, підставою для звільнення з військової служби, на яку робить посилання позивач у рапорті про звільненні з військової служби від 19.06.2023 року вказано пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з тим, що у нього є сестра, яка має інвалідність І групи.
Відповідно до абз.4 п.241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Враховуючи викладене, за результатом розгляду рапорту військовослужбовця приймається відповідне рішення.
Так, судом встановлено, що 19.06.2023 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби.
Водночас в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надання Військовою частиною НОМЕР_2 відповідного рішення, прийнятого за результатами розгляду рапорту позивача від 19.06.2023.
За таких обставин, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас від 19.06.2023 відповідно до пп. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».
Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З метою ефективного захисту порушеного права, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково а саме шляхом: визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статіт 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.06.2023 про звільнення з військової служби, за результатами якої прийнявши відповідне рішення.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 2 422,40 грн, що документально підтверджується чеком від 04.04.2024. Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.06.2023 про звільнення з військової служби, за результатами якої прийнявши відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.