20 січня 2025 року м. Київ справа №320/36913/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві , третя особа Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) третя особа:Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) у якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-66195-17У від 16.05.2019 ГУ ДПС у м.Києві про стягнення суми боргу у розмірі 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що визначення контролюючим органом зобов'язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності, натомість працює, як найманим працівник, а його роботодавець сплачував за нього ЄСВ.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що нарахована сума єдиного внеску є правомірною, оскільки у спірний період позивач як платник перебував на обліку та мав сплачувати ЄСВ на загальних підставах, розмір якого був правомірно визначений контролюючим органом. Вказує, що в ІКП позивача за технологічним кодом 71040000 нараховано зобов'язання за період з І кварталу 2018 року по І квартал 2019 р. у розмірі 21030,90 грн, у зв'язку з чим сформувалася спірна заборгованість. Також, наголошує на пропуску позивачем строку звернення до суду.
Стосовно доводів відповідача стосовно пропуску процесуального строку звернення з позовом до суду суд вказує, що вказане питання судом вже розглядалось, на підставі чого 15.11.2023 судом було прийнято ухвалу про відкриття провадження у справі, яким причини пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду з даним позовом визнані поважними, а процесуальний строк звернення до суду був поновлений.
Третя особа своїм процесуальним правом на надання пояснень не скористалась.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано від відповідача усі докази, на підставі яких було винесено спірну вимогу.
На виконання вимог вказаної ухвали суду відповідач надав до суду документи, а саме зворотній бік інтегрованої картки у період з 2018-2019 рік.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 21.09.2010.
Однак, позивач не здійснював підприємницьку діяльність з дати реєстрації 21.09.2010 та по теперішній час, у зв'язку з чим не сплачував єдиний соціальний внесок.
При цьому в спірні періоди, а саме з І кварталу 2018 року по І квартал 2019 року, позивач працював як найманий працівник, отримував заробітну плату, з якою утримувались податки та збори, у тому числі єдиний соціальний внесок не менше мінімального розміру. Вказана обставина підтверджується довідкою форми ОК-5 від 27.04.2023, з яких вбачається, що за період з липня 2012 року по липень 2020 року позивач працював як найманий працівник в таких підприємствах як ДП “Українські спеціальні системи», ДП “Державний центр інформаційних ресурсів України» та ДП “Інформаційно судові системи» та роботодавцями здійснювалась сплата страхових внесків за позивача як за найманого працівника в розмірі не менше мінімального страхового внеску, про що в довідках містяться позначки «Так» про сплату страхових внесків.
Судом також встановлено, що у провадженні Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) перебуває виконавче провадження № 69248266 з примусового виконання податкової вимоги ГУ ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-66195-17 У про стягнення боргу (недоїмки) у розмірі 21030,90 грн.
16.06.2022 головним державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Ушенко Ю.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 69248266 про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн на користь ГУ ДПС у м.Києві на підставі вимоги Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-66195-17 У.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 16.05.2019 Головним управлінням ДПС у м.Києві було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-66195-17 У, якою встановлено до сплати заборгованість з ЄСВ у розмірі 21030,90 грн.
За даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ у Дарницькому районі) як ФОП з 23.09.2010 до 03.04.2019 (дата проведення державної реєстрації припинення) та у період з 01.01.2012 до 03.04.2019 знаходився на загальній системі оподаткування.
В інтегрованій картці платника за технологічним кодом 71040000 (для ФОП, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) ФОП ОСОБА_1 обліковуються нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, та щоквартальні нарахування за І квартал 2018 року - І квартал 2019 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, на загальну суму 21030,9 грн, а саме:
09.02.2018 - за 2017 рік у сумі 8448,00 грн.;
19.04.2018 - за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;
19.07.2018 - за II квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;
19.10.2018 - за III квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;
21.01.2019 - за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.;
19.04.2019 - за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 гривень.
У зв'язку з викладеним, в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка в сумі 21030,9 гривень.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі -ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Законом № 2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Вимогами п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до вимог ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту Інструкція №449).
Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року 3200,00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 12 х 22% = 8448,00 грн.).
Крім того, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року 3723,00 грн.
Отже, мінімальний страховий внесок у 2017 році (розмір мінімальної заробітної станом на 01.01.2017 року - 3200 грн) становив 3200 грн.*22%=704,0 грн./міс.; мінімальний страховий внесок у 2018 році (розмір мінімальної заробітної станом на 01.01.2018 року - 3723,0 грн.) становив 3723 грн.*22%=819,06 грн./міс.; мінімальний страховий внесок у 2019 році (розмір мінімальної заробітної станом на 01.01.2019 року - 3723,0 грн.) становив 4173 грш*22%=918,06 грн./міс.
Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи наведене, на підставі Закону №2464-VI та Інструкції №449, контролюючим органом нараховано позивачеві зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 21030,90 грн, про що прийняв вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-66195-17 У.
У позовній заяві позивач посилався на те, що він перебував у період з липня 2012 року по липень 2020 року у трудових відносинах з ДП “Українські спеціальні системи», ДП “Державний центр інформаційних ресурсів України» та ДП “Інформаційно судові системи», які сплачували ЄСВ з її заробітної плати.
Наведене підтверджується довідкою ПФУ з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5.
Як встановлено судом під час розгляду справи, з моменту працевлаштування до припинення підприємницької діяльності позивач, як фізична особа-підприємець діяльність не здійснював і не отримував дохід від такої діяльності, а його роботодавцем виконувались всі вимоги щодо нарахування та своєчасності сплати ЄСВ за вказаний період.
При цьому, пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим
Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб підприємців.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, судом встановлено, що позивач є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, тому саме на роботодавця покладено обов'язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини справи, а також відсутність доказів правомірності прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-66195-17, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією.
Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м.Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-66195-17.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м.Києві (ідентифікаційний код: 44116011, місцезнаходження: 04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 33/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.