20 січня 2025 року м.Київ № 640/18526/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд:
- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненаправлення ОСОБА_1 для проходження військово-лікарської комісії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 направити (виписати направлення) ОСОБА_1 для проходження військово-лікарської комісії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 відшкодувати на користь ОСОБА_1 витрати понесені з проходженням досліджень МРТ та дороги в розмірі 3 824,75 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
04.05.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 04.05.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.
Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 09.05.2023 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , отримав певні захворювання. У зв'язку з цим він неодноразово звертався до лікарів за медичною допомогою. 11.06.2022 позивач подав відповідачеві рапорт про необхідність направлення його на медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби. Проте, відповідач відмовив у задоволенні вказаного рапорту в усній формі. У подальшому позивач також неодноразово звертався до начальника медслужби батальйону з заявою про направлення на медичні обстеження. На вказані звернення позивача, відповідач несвоєчасно направив його на обстеження до медичної частини в/ч НОМЕР_2 та НОМЕР_3 військового мобільного госпіталю, де його було оглянуто декількома лікарями та встановлено необхідність подальшого обстеження. Проте, відповідачем не здійснено подальших направлень позивача на проходження ним додаткових обстежень, діагностування та на ВЛК не відбулося. Натомість, у період з 24.06.2022 по 30.06.2002, з 01.07.2022 по 27.07.2022 та з 30.07.2022 позивач здійснював бойові завдання, після чого стан його здоров'я ще більше погіршився. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненаправлення позивача на ВЛК протиправною та звернувся до суду з цим позовом.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він зазначив про те, що на неодноразові звернення та скарги позивача адресовані до Президента України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були перенаправлені через ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , командуванням військової частини НОМЕР_1 було надано відповіді на його питання, зокрема щодо, направлення його на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення придатності до військової служби безпосередньо до командування військової частини НОМЕР_1 не надходив рапорт про погіршення здоров'я та направлення на медичний огляд ВЛК (у Журналі реєстрації внутрішніх документів військової частини НОМЕР_1 відсутній запис про реєстрацію). Також позивачеві було роз'яснено порядок проходження медичного огляду. Крім того, позивач ОСОБА_1 у складі свого підрозділу перебував в районі виконання бойового завдання, йому було роз'яснено, що обстеження та при необхідності проходження медичного огляду ВЛК можливе у найближчому військовому госпіталю. Для цього необхідно звернутися до представника медичної служби та командира підрозділу. Доказів на підтвердження того, що позивач у встановленому порядку звертався до командира військової частини НОМЕР_1 та командира 1 мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 з питань погіршення стану здоров'я та з клопотанням про направлення його на огляд ВЛК не надано, а відповідно позивачу і не було відмовлено у задоволенні такого прохання. Крім цього, відповідач зазначив, що позивачеві 18 січня 2023 року проведено медичний огляд військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 , відповідно до якого солдат ОСОБА_1 , придатний військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 №219 від 18.01.2023. При вказаних обставинах, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено про те, що порушення прав позивача, ОСОБА_1 , які полягають в бездіяльності командира Військової частини НОМЕР_1 у ненаправленні ОСОБА_1 для проходження військово-лікарської комісії є триваючим та звернення про необхідність направлення на медичний огляд ВЛК від ОСОБА_1 надходили до Військової частини НОМЕР_1 неодноразово, разом з тим така необхідність встановлювалась лікарями. Позивач наголошує, що для вирішення справи вважаємо достатньо доведеним, що солдат ОСОБА_1 звертався до Військової частини НОМЕР_1 з заявою (рапортом) про значне погіршення здоров'я та необхідність направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією (ВЛК) для визначення придатності до військової служби та переміщення на службу до частини (підрозділу) забезпечення, територіальних центрів комплектування, навчальних закладів у відповідності до стану здоров'я в період з 11.06.2022 р. до дати подання позовної заяви 31.10.2022. Тобто протягом більше ніж 4 місяці повідомлень про значне погіршення стану здоров'я та доведення до командира військової частини НОМЕР_1 наявної проблеми, в супереч вимогам Положення, командиром військової частини НОМЕР_1 було допущено протиправну бездіяльність.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у якому навів аргументування аналогічні тим, що викладені в обґрунтування відзиву на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , солдат, навідник 2-го мінометного взводу 1-ї мінометної батареї НОМЕР_5 механізованого ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ), призначений наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.03.2022 №42-РС, за військово-обліковою спеціальністю оператор ЕОМ.
Під час мобілізації позивач не проходив Військово-лікарську комісію, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_3 №4/913 від 26.08.2022.
Під час проходження служби у позивача загострилися вже наявні захворювання:
- за висновками від 14.07.2022 - нейроциркулярна дистонія, хронічна нейросенсорна приглухуватість з обох сторін, вертеброгенна люмбалгія, ушкодження внутрішнього меніска правого колінного суглоба, остеохондроз поперекового відділу хребта та необхідність додаткового діагностування з проведенням МРТ та фахового діагностування слуху;
- за висновком МРТ від 06.10.2022 лівого колінного суглобу встановлено сигнальні зміни заднього рогу медіального меніска, тип ІІС, хондромаляція надколінника Іст, початкові прояви остеоартрозу; попереково-крижового відділу хребта встановлено: протрузія міжхребцевого диску L5-S1, дифузні випинання фіброзних кілець міжхребцевих дисків L2-3, L3-4, L4-5, дегеративні зміни міжхребцевого диску L5-S1, спондильоз, спондилоартроз, слабкі грижі Шморля, кістозне утворення правої нирки. Необхідність дообстеження ЕНМГ нижніх кінцівок та під час проходження служби позивач зазначає що отримав та загострилися захворювання: за висновками від 14.07.2022 року - нейроциркулярна дистонія, хронічна нейросенсорна приглухуватість з обох сторін, вертеброгенна люмбалгія, ушкодження внутрішнього меніска правого колінного суглоба, остеохондроз поперекового відділу хребта та необхідність додаткового діагностування з проведенням МРТ та фахового діагностування слуху;
- за висновком МРТ від 06.10.2022 лівого колінного суглобу встановлено сигнальні зміни заднього рогу медіального меніска, тип ІІС, хондромаляція надколінника Іст, початкові прояви остеоартрозу; попереково-крижового відділу хребта встановлено: протрузія міжхребцевого диску L5-S1, дифузні випинання фіброзних кілець міжхребцевих дисків L2-3, L3-4, L4-5, дегеративні зміни міжхребцевого диску L5-S1, спондильоз, спондилоартроз, слабкі грижі Шморля, кістозне утворення правої нирки. Необхідність дообстеження ЕНМГ нижніх кінцівок та виконання ряду досліджень, діагностичні обстеження ортопедом-травматологом, нейрохірургом, урологом, уникати підйом та носіння важких предметів (бронежелет, амуніція), уникнення тривалого стоячого та сидячого положення. Рекомендовано направити на ВЛК.
11.06.2022 позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 полковнику ОСОБА_2 , через командира 1 мінометної батареї лейтенанта ОСОБА_3 про значне погіршення здоров'я та необхідність направлення на медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби, письмова відповідь щодо розгляду зазначеного рапорту не надавалась, однак усно відповідач повідомив, що у направленні на медичний огляд позивачу відмовлено.
У подальшому позивач звернувся у телефонному режимі 15.06.2022 до начальника медслужби батальйону лт. ОСОБА_4 з приводу поганого самопочуття.
17.06.2022 на прохання начальника медслужби батальйону лт. ОСОБА_4 , позивачем було направлено копії документів про раніше перенесені захворювання/травми.
10.07.2022 відбувся перший медичний огляд ОСОБА_1 начальником медслужби батальйону лт. ОСОБА_4 , за наслідком огляду якого було призначено позивачу знеболювальне на 5 днів.
У подальшому, 14.07.2022 за усним розпорядженням командира 1 мінометної батареї лт. ОСОБА_3 ОСОБА_1 було спрямовано до медичної частини в/ ч НОМЕР_2 та НОМЕР_3 військового мобільного госпіталю (далі - 66 ВМГ), де було оглянуто декількома лікарями та встановлено необхідність подальшого обстеження, а саме:
- обстеження лікарем травматологом ОСОБА_5 66 ВМГ від 14.07.2022 - діагностовано ушкодження внутрішнього меніска правого колінного суглоба, остеохондроз поперекового відділу хребта, обмежено від фізичної праці, добових чергувань та нарядів, призначено виконати МРТ правого колінного суглоба та податкова консультація невропатолога (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) № 209 від 14.07.2022 р. була направлена до медичної частини в/ч НОМЕР_2 );
- обстеження лікарем невропатологом ОСОБА_6 66 ВМГ від 14.07.2022 р. - діагностовано вертеброгенна люмбалгія, обмежено від фізичних навантажень на 2 тижні (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) від 14.07.2022 була направлена до в/ч НОМЕР_1 );
- обстеження лікарем терапевтом від 14.07.2022 - діагностовано нейроциркуляторну дистонію по змішаному типу з помірно вираженим проявом, призначено лікування та повторний огляд при необхідності, про таку необхідність повідомлялось (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) наданої від 14.07.2022, яка була направлена до в/ч НОМЕР_1 );
- обстеження лікарем отоларинголога від 14.07.2022 - діагностовано хронічна нейросенсорна приглухуватість з обох сторін, призначено фахове діагностування слуху (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) від 14.07.2022 була направлена до 66 ВМГ).
У період з 24.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 27.07.2022 (відповідно до довідки про участь у бойових діях від 29.07.2022 № 13330) та з 30.07.2022 ОСОБА_1 було направлено на виконання бойового завдання. На медичні обстеження, ВЛК у вказані періоди позивач не звертався.
Також позивач звертався до Президента України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були перенаправлені через ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової частини НОМЕР_1 щодо забезпечення організації і проведення військово-лікарської експертизи (ВЛК) з метою діагностування змін у стані здоров'я та встановлення придатності до військової служби та сприяння переведенню на посаду, що відповідає стану здоров'я та військово-обліковій спеціальності (переміщенню на службу до частин (підрозділів) забезпечення, територіальних центрів комплектування, навчальних закладів.
На неодноразові звернення та скарги позивача адресовані до Президента України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були перенаправлені через ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , командуванням військової частини НОМЕР_1 було надано відповіді на його питання, зокрема, щодо направлення його на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення придатності до військової служби безпосередньо до командування військової частини НОМЕР_1 не надходив рапорт про погіршення здоров'я та направлення на медичний огляд ВЛК. Також позивачеві було роз'яснено порядок проходження медичного огляду.
Крім того, ОСОБА_1 у складі свого підрозділу перебував в районі виконання бойового завдання, де йому було роз'яснено, що обстеження та при необхідності проходження медичного огляду ВЛК можливе у найближчому військовому госпіталі. Для цього необхідно звернутися до представника медичної служби та командира підрозділу.
Також, судом встановлено, що позивачеві 18 січня 2023 року проведено медичний огляд військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 , відповідно до якого солдат ОСОБА_1 придатний військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 №219 від 18.01.2023.
Позивача, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною щодо ненаправлення позивача на ВЛК, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII; тут та надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402; у чинній на момент виникнення спірних правовідноси редакції).
Згідно із пунктами 1.1, 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);
визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;
установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Підпунктом 2.5.1 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення № 402 визначено, що до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК розвідувального органу Міністерства оборони України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
Відповідно до підпункту 2.5.2 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення № 402 позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) призначаються у складі голови, заступника голови (може призначатись один з членів комісії), членів комісії (у гарнізонних, госпітальних ВЛК, ВЛК ТЦК та СП не менше ніж три лікарі, в інших ВЛК і ЛЛК - терапевта, хірурга, невропатолога, офтальмолога, стоматолога, оториноларинголога, психіатра) і секретаря з числа фахівців з медичною освітою. До складу ВЛК (ЛЛК) можуть призначатися лікарі інших спеціальностей.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 глави 1 розділу ІІ Положення № 402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Абзацем другим пункту 3.2 глави 3 розділу II Положення № 402 передбачено, що кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.
Відповідно до пункту 3.3 глави 3 розділу II Положення № 402 військовозобов'язані, визнані непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повторно оглядаються ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після додаткового обстеження. Направляє на обстеження лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП, про що вносить відповідний запис у реєстр ЕСОЗ. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатку 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатку 1 до цього Положення.
За правилами пункту 3.4 глави 3 розділу II Положення № 402 перед оглядом військовозобов'язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов'язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.
Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов'язаний, що характеризують його стан здоров'я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.
Згідно пункту 3.8 глави 3 розділу ІІ Положення № 402, після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов: "Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку"; "Обмежено придатний до військової служби".
Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4 до цього Положення) у двох примірниках, яка дійсна протягом одного року з дня медичного огляду. Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про тимчасову непридатність або непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку підлягає затвердженню штатною ВЛК. Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.
У даному випадку, позивач під час мобілізації не проходив ВЛК, що потверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_3 №4/913 від 26.08.2022 та сторонами визнається.
Під час виконання обов'язків військової служби періодично звертався за медичною допомогою до лікарів.
11.06.2022 позивач, ОСОБА_1 , подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 полковнику ОСОБА_2 , через командира 1 мінометної батареї лейтенанта ОСОБА_3 про значне погіршення здоров'я та необхідність направлення на медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби, письмова відповідь щодо розгляду зазначеного рапорту не надавалась, однак усно повідомлено, що у направленні на медичний огляд відмовлено.
Також позивач, ОСОБА_1 , неодноразово звертався до Президента України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були перенаправлені через ІНФОРМАЦІЯ_1 до військової частини НОМЕР_1 щодо забезпечення організації і проведення військово-лікарської експертизи (ВЛК) з метою діагностування змін у стані здоров'я та встановлення придатності до військової служби та сприяння переведенню на посаду, що відповідає стану здоров'я та військово-обліковій спеціальності (переміщенню на службу до частин (підрозділів) забезпечення, територіальних центрів комплектування, навчальних закладів.
На вказані звернення позивача командуванням військової частини НОМЕР_1 було надано відповіді на його питання, зокрема, щодо направлення його на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення придатності до військової служби безпосередньо до командування військової частини НОМЕР_1 не надходив рапорт про погіршення здоров'я та направлення на медичний огляд ВЛК.
З наведеного вбачається, що відповідач не здійснював розгляду рапорту позивача та не прийняв жодного рішення за наслідками його розгляду та не надав жодної відповіді на звернення позивача згідно рапорту від 11.06.2022, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Однак, суд звертає увагу на те, що станом на час розгляду справи, ОСОБА_1 18 січня 2023 року було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 , відповідно до якого солдат ОСОБА_1 , придатний військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 №219 від 18.01.2023.
При цьому, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певної постанови, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності постанови ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Наведені обставини у сукупності підтверджують, що станом на час розгляду цієї справи, медичний огляд ОСОБА_1 проведено в повному обсязі у відповідності до вимог Положення №402 (в редакції, чинній на час проведення огляду).
Отже, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу на те, що вимога позивача про зобов'язання відповідача направити його для проходження військово-лікарської комісії у медичному закладі системи охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України в Київській області є безпідставною з тих підстав, що медичний заклад системи охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України в Київській області відповідно до Положення про військову-лікарську експертизу в Збройних Силах України не відноситься до органів військово-лікарської експертизи Збройних Сил України, та, відповідно, направлення на медичний огляд у вказаний позивачем медичний заклад не проводиться.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 200 000 грн, суд зазначає таке.
За приписами п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім того, ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Суд звертає увагу на те, що для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі №804/2252/14, від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо.
Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків.
Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Як вбачається з матеріалів справи, наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що протиправні рішення відповідача призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, оскільки Позивач відчував моральні страждання, негативні переживання, стан постійної емоційної напруги, приниження честі та гідності, знижений і нестійкий настрій, погіршення стану здоров'я на цьому фоні, переживання стосовно реалізації права, яке встановлено на рівні Конституції України.
Суд вважає, що в даному випадку існування зазначених обставин не може безумовно вважатися завданням особі моральної шкоди. При цьому, зібраними у справі доказами неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між будь-якими моральними стражданнями позивача та фактом прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Щодо позовних вимог про відшкодування витрат понесених з проходженням досліджень МРТ та дороги у розмірі 3824,75 грн, суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що під час проходження позивачем військової служби, 05.10.2022 його було спрямовано до м.Мирноград Донецької області у супроводі медсестри та начальника медслужби батальйону ОСОБА_4 до лікаря військової частини НОМЕР_6 .
За наслідками огляду позивача лікарем військової частини НОМЕР_6 від 05.10.2022 позивачеві встановлено діагноз артрит з переважним ураженням правого колінного суглубу, пошкодження меніску та вертеброгенну радикулопатію поперекового відділу, рекомендовано зробити МРТ колінних суглоб та поперекового відділу.
Згідно з МРТ заключення від 06.10.2022 позивачеві проведено у приватній клиніці "INTERNATIONAL INNOVATION CLINIC" (м.Павлоград) обстеження на магнітно-резонансному томографі.
Крім цього, позивач на підставі результатів досліджень МРТ, які були проведені 06.10.2022 в приватній клініці «INTERNATIONAL INNOVATION CLINIC», самостійно звернувся до інших приватних лікарень, Doctor Home, Аксімед плюс, Гармонія Здоров'я в дистанційному режимі (в режимі телемедицини) з метою реалізації права на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я.
Позивач у позові стверджує, що його примусово було записано на проходження зазначених приватних лікарських установ.
Проте, суд не приймає до уваги ці доводи позивача, оскільки у матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження примусового направлення позивача на проходження платного обстеження.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Враховуючи, що станом на час винесення рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем втрат на правову допомогу, підстави для розподілу цих витрат у суду відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.06.2022 про напралення на проходження військово-лікарської комісії.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.