21 січня 2025 року № 320/12159/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення позивачу перерахунку та виплати пенсії з урахуванням періоду трудової діяльності за з 11 жовтня 1979 року по 8 грудня 1987 року (відбував міру покарання в Шепетівській виправній колонії) та з 8 грудня 1987 року по 20 листопада 1990 року (переведений в колонію поселення на не відбутий строк);
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періоду трудової діяльності за з 11 жовтня 1979 року по 8 грудня 1987 року (відбував міру покарання в Шепетівській виправній колонії) та з 8 грудня 1987 року по 20 листопада 1990 року (переведений в колонію поселення на невідбутний строк).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком з листопада 2018 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою щодо проведення перерахунку пенсії та зарахування до страхового стажу періоду відбування позивачем покарання у вигляді позбавлення волі з 11 жовтня 1979 року по 8 грудня 1987 року (відбував міру покарання в Шепетівській виправній колонії) та з 8 грудня 1987 року по 20 листопада 1990 року (переведений в колонію поселення на невідбутний строк). За результатами розгляду цієї заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило у проведенні перерахунку пенсії. Рішення мотивоване відсутністю сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за вказаний період. Позивач не погоджується із зазначеними рішеннями органів пенсійного фонду, вважає їх протиправними, тому і звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 відкрите провадження в адміністративній справі.
За результатом повторного автоматизованого розподілу, справу № 320/12159/20 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д. 13.11.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року адміністративна справа № 320/12159/20 прийнята до провадження судді Панченко Н.Д.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким, відповідач заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідач указує, що органами пенсійного фонду було прийнято правомірне рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду відбування ним покарання у виправній колонії, через відсутність підтвердження сплати страхових внесків.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , який виданий міським відділом № 1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 10.11.1998 року, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком, є непрацюючою особою.
Позивачу призначена пенсію за віком з листопада 2018 року, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 .
28.10.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періоду трудової діяльності за з 11.10.1979 року по 08.12.1987 року (відбував міру покарання в Шепетівській виправній колонії) та з 08.12.1987 року по 20.11.1990 року (переведений в колонію поселення на невідбутний строк), що підтверджується копіями: заяви, опису вкладення до листа, фіскальним чеком.
Також, позивач звертався до Білоцерківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Київській області з проханням надати роз'яснення щодо відповідного питання. Листом від 24.06.2019 № 526/3-01 Білоцерківське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Київській області повідомило про те, що пенсія позивача нарахована за нормами п. а ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у якому визначено, що до стажу роботи зараховується будь-яка робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню або за умови сплати страхових внесків, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати внесків.
Крім того позивачу повідомлено, що згідно довідки від 27.01.2014 року за № 611, виданої Шепетівською виправною колонією № 98, відрахування страхових внесків із заробітної плати за 1979-1987 роки не проводилось, тому підстав для зарахування до страхового стажу даного періоду немає.
Враховуючи вищевикладене, та той факт, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, на думку позивача, протиправно не перераховано розмір пенсії, без врахування відповідного стажу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон N 1058-IV, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Змістом статті 1 Закону N 1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону N 1058-IV.
Так, згідно із пунктом "а" частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.91 N 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується, крім іншого: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23.12.70, який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем, та зупинив свою дію з 01.01.2004, передбачено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду.
Згідно з положеннями абзацу п'ятого частини першої статті 40 Закону N 1058-IV враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.
Період страхового стажу до 1 липня 2000 року підтверджується даними, обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.
Згідно з довідкою Шепетівської виправної колонії від 27.01.2014 року №611 відрахування страхових внесків на соціальне та пенсійне страхування не проводилося.
Відповідно до довідки ФКУ ОИУ-1 ОУХД ГУФСИН Росії по Красноярському краю від 22.07.2019 №ОГ-24/ТО/41/18-63 позивач відбував покарання в місцях позбавлення волі з 1987 по 1990 роки, не підлягав соціальному страхуванню, облік його роботи відповідно не здійснювався.
Отже, враховуючи те, що відсутні відомості, що за період відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 11 жовтня 1979 року по 8 грудня 1987 року (відбував міру покарання в Шепетівській виправній колонії) та з 8 грудня 1987 року по 20 листопада 1990 року (переведений в колонію поселення на невідбутний строк) сплачені страхові внески, суд доходить висновку про те, що вказаний період не може бути зарахований до загального трудового стажу позивача.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією щодо застосування зазначених норм права висловленою Верховним Судом у постановах від 03.04.2018 у справі N 211/3009/17 та від 11.12.2018 у справі N 326/1422/16-а (2-а/326/40/2016).
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Київського окружного адміністративного суду, відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності своїх рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про не обґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв'язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 242-248, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.01.2025.
Суддя Панченко Н.Д.