ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" січня 2025 р. справа № 300/7254/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
23.10.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмову прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства та зобов'язання прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
30.10.2023 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до рішення Державної міграційної служби України №7575 від 20.09.2021 набула громадянства України. Внаслідок набуття громадянства України, реєстрації та отримання тимчасового посвідчення громадянина України у неї 20.09.2021 виник обов'язок у термін до 20.09.2023 вийти із громадянства російської федерації. Однак, через початок 24.02.2022 повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України було розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією. Із-за припинення роботи посольства рф в Україні подання та отримання будь-яких документів є неможливим. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про громадянство України» мала право та подала 21.08.2023 декларацію про відмову від іноземного громадянства із відповідною супровідною заявою у якій пояснила наявність вищезазначених обставин. Однак, листом за №0-59/6/2601-23/2601.4.2/4889-23 від 28.08.2023 відповідач у прийнятті поданої декларації про відмову від іноземного громадянства відмовив. Вважає таку відмову протиправною, тому просить зобов'язати відповідача прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити, з викладених у ньому підстав.
Позивач направила суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
07.07.2021 громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Івано-Франківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області із заявою про оформлення громадянства України за територіальним походженням.
Одночасно із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням 07.07.2021 позивач подала письмове зобов'язання припинити громадянство російської федерації протягом 2-х років з моменту набуття громадянства України і подати до органу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області документ про припинення громадянства (підданства) російської федерації, а у разі неотримання з незалежних від неї причин документа про припинення громадянства російської федерації - зобов'язувалась подати декларацію про відмову від громадянства російської федерації і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу російської федерації.
20.09.2021 відповідач прийняв рішення щодо оформлення позивачу набуття громадянства України за територіальним походженням, і у позивача виник обов'язок виконання взятого на себе зобов'язання про припинення іноземного громадянства (підданства).
Позивач подала декларацію про відмову від іноземного громадянства від 21.08.2023, згідно якої відмовляється від іноземного громадянства (підданства) російської федерації, у зв'язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення в Україні з 24,02.2022 воєнного стану; розрив дипломатичних відносин рф та України із призупиненням роботи консульських установ рф в Україні, внаслідок чого неможливо подати документи про вихід із громадянства в Україні; відсутність дозволу на проживання у третій країні, що унеможливлює також подання документів про вихід із громадянства рф у будь-якій третій країні; ворожою та агресивною політикою рф щодо етнічних українців, яким вона є.
Листом відповідача за № О-59/6/2601-23/2601.4.2/4889-27 від 28.08.2023 позивачу повідомлено про те, що відповідно до чинного законодавства немає підстав для прийняття від неї декларації про відмову від громадянства російської федерації.
Вважаючи протиправною відмову відповідача прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Пунктом 2 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України «Про громадянство України».
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи.
Зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.
Декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Згідно із статтею 9 Закону України «Про громадянство України» іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх заявою прийняті до громадянства України.
Серед умов прийняття до громадянства України є, зокрема, визнання і дотримання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України; подання іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Для прийняття до громадянства України замість зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано іноземцем, який є громадянином держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнав у країні своєї громадянської належності переслідувань, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що запроваджуючи інститут подання декларації про відмову від іноземного громадянства, законодавець в імперативному порядку, насамперед, зобов'язав іноземця, який звернувся із відповідною заявою до органу ДМС протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Такі дії передбачають активну поведінку особи, яка претендує на отримання громадянства, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави.
Замість такого припинення може бути подано декларацію про відмову від іноземного громадянства особи лише іноземцем, який є громадянином держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнав у країні своєї громадянської належності переслідувань.
Тобто, для звернення з декларацією про відмову від іноземного громадянства законодавцем висунуто дві вимоги, а саме: визнання російської федерації державою-агресором або державою-окупантом та зазнання особою в ній переслідувань.
Як встановив суд, згідно з довідкою про реєстрацію особи громадянином України за № 2610-000001787 від 20.09.2021 позивач, згідно з рішенням Державної міграційного служби України за № 7575 від 20.09.2021 набула громадянства України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» та з 20.09.2021 є громадянином України.
Повномаштабне військове вторгнення російської федерації на територію України відбулось 24.02.2022, тобто після набуття позивачем громадянства України.
На переконання суду такого строку недостатньо для припинення позивачем громадянства російської федерації і подання до органу міграційної служби України відповідного документу.
Дійсно повномаштабне військове вторгнення російської федерації на територію України не підпадає під наведене в Законі України «Про громадянство України» поняття «незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства», яке полягає в невидачі особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.
Однак, суд зазначає, що така обставина є поважною, не залежить від волі позивача та унеможливлює виконання нею взятого на себе зобов'язання із припинення громадянства російської федерації, а тому має враховуватись під час вирішення даного спору.
З наведених підстав, суд зауважує, що позивач не позбавлена права на вирішення даного спору в судовому порядку.
В матеріалах даної адміністративної справи наявна довідка про відсутність у позивача заборгованості зі сплати податків Міжрегіональної інспекції федеральної податкової служби централізованої обробки даних федеральної податкової служби мінфіну росії за № 2-8-08/5448 від 27.12.2021.
Згідно листа міністерства іноземних справ російської федерації за № 1042/кд-гр від 19.01.2023, заява позивача про вихід з громадянства російської федерації була погоджена з МВС росії та ФСБ росії, про те через припинення діяльності російських закордонних установ в Україні відповідного рішення не було прийнято.
Таким чином, суд вважає позивач вчиняла можливих та активних дій з метою позитивного вирішення питання відносно припинення громадянства російської федерації.
Разом з тим, таке питання, у правовій державі, в силу закріпленого в статті 8 Конституції України, частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України принципу верховенства права, повинно мати вирішення.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 26.10.2000 у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» вказується, що національне законодавство має передбачати правовий засіб захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, ґарантовані Конвенцією. У питаннях, які зачіпають основні права, дане законодавство суперечило б верховенству права одному з передбачених Конвенцією основних принципів демократичного суспільства, якщо під правом діяти на власний розсуд, наданим органові виконавчої влади, мається на увазі необмежена влада.
Парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб.
«Якість закону» визначається, як ключове положення юридичної визначеності складової Верховенства Права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб заходи мали підстави в національному законодавстві, і відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09.11.1999 у справі «ТОВ «Шпачек проти Чеської Республіки», від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», від 07.07.2011 у справі «Сєрков проти України»).
Однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються.
Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»). («правомірне очікування» є видом майна, тому для повної характеристики конструкції, яка є об'єктом дослідження, необхідно розглянути ознаки останнього, які поширюються на перше, для якого вони є загальними).
В контексті означеного неможливо залишити поза увагою норму статті 9 Закону України «Про громадянство України», згідно із якою замість припинення громадянства російської федерації позивач може подати декларацію про відмову від іноземного громадянства особи лише у разі, якщо вона зазнавала переслідувань у державі-агресорі.
Суд вважає, що запроваджений законодавцем шлях вирішення спірного питання унеможливлює для позивача припинення громадянства російської федерації.
У такому разі, саме Управління Державної міграційної служби в Івано-Фрнаківській області повинно запропонувати позивачу можливі шляхи для припинення громадянства російської федерації.
Відтак, з урахування установлених фактичних обставин справи суд уважає такою, що не відповідає принципу верховенства права, викладену Управлінням Державної міграційної служби в Івано-Франківській області в листі за № О-59/6/2601-23/2601.4.2/4889-27 від 28.08.2023 відмову в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства.
Стосовно способу захисту порушеного права позивача зазначає таке.
Згідно із частиною п'ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) засіб захисту повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9).
Отже, за наслідком дослідження змісту листа відповідача за № О-59/6/2601-23/2601.4.2/4889-27 від 28.08.2023 у системному зв'язку із установленими фактичними обставинами справи, на думку суду, у даному випадку, належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання відповідача повторно, з урахуванням викладених у мотивувальній частині даного судового рішення висновків, розглянути звернення позивача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 21.08.2023, замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Такий спосіб захисту порушеного права сприятиме досягненню мети правосуддя та цілей ефективного захисту судом порушеного права позивачки.
Суд зазначає, що до вчинення суб'єктом владних повноважень дій (прийняття рішень) з питань, на які акцентовано увагу у даному судовому рішенні, є передчасною позовна вимога позивача щодо зобов'язання відповідача прийняти декларацію про відмову від громадянства російської федерації.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково, позивач, згідно з квитанцією № 0.0.3263755385.1 від 20.10.2023 підтвердила сплату судового збору на суму 1 073, 60 гривень за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частину сплаченого судового збору в розмірі 800 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, оформлену листом за № О-59/6/2601-23/2601.4.2/4889-27 від 28.08.2023, щодо прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства від 21.08.2023.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Академіка Гнатюка, будинок 29, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 37794486) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 21.08.2023 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 21.08.2023, з урахуванням наведених у мотивувальній частині даного судового рішення висновків.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Академіка Гнатюка, будинок 29, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 37794486) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) частину сплаченого судового збору у розмірі 800 (вісімсот) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційної адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.