22 січня 2025 рокум. Ужгород№ 260/8269/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
11 грудня 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), яким просить суд: "1. Прийняти позовну заяву до розгляду; 2. Розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження; 3. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), ідентифікаційний код - НОМЕР_4 , щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , в день виключення зі списків частини (26.08.2024) грошової компенсації вартості за не отримане речове майно; 4. Стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), ідентифікаційний код - НОМЕР_4 , виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 26.08.2024 по 16.11.2024 року, в розмірі 70258,59 грн.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 . В день звільнення з військової частини НОМЕР_2 позивачу не було виплачено грошової компенсації вартості за не отримане речове майно. Вказує, що у зв'язку із чим 16 листопада 2024 року позивачу було виплачено заборгованість із компенсації за неотримане речове майно при звільненні. Позивач зазначає, що у зв'язку з непроведенням повного розрахунку при його звільненні, відповідач зобов'язаний нарахувати та невиплати йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
До суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому заперечує проти задоволення позовних вимоги, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом в органах Державної прикордонної служби України на умовах і в порядку, встановлених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби та Контрактом про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, по серпень 2024 року. Останнє місце військової служби - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 26 серпня 2024 року № 631-ОС ОСОБА_1 було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків прикордонного загону з 26 серпня 2024 року (далі - НОМЕР_1 прикордонний загін) (а.с. 7).
16 листопада 2024 року позивачу виплачено заборгованість компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 120 530,25 грн, що підтверджено випискою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" від 27 листопада 2024 року про зарахування коштів та копією листа НОМЕР_1 прикордонного загону від 27 вересня 2024 року № 09/11308 (а.с.а.с. 8, 9).
Вважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення № 1115), - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Пунктом 292 Положення № 1115 визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 № 2011 -XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України № 2011 -XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 9 частини 1 Закону України № 2011 -XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Одним із видів забезпечення, відповідно до статті 9-1 Закону України № 2011 -XII є речове забезпечення.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту. Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178, військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком до вказаного Порядку.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в Збройних Силах України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, необхідно прийти до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗгіП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовою позицією
Верховного Суду викладеною у постанові від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 у справі № 815/1767/17, від 19.04.2018 у справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 частини 1 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно із статтею 117 частиною 2 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17.
Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Як судом було встановлено, що у зв'язку із звільненням з військової служби позивача з 26 серпня 2024 року було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , проте остаточний розрахунок при звільненні зі проведений лише 16 листопада 2024 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Вказані обставини відповідачем не спростовані.
Відповідно до статті 47 частини 1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 27 серпня 2024 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06 серпня 2020 року у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Пунктом 2 абзацом 3 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення № 619 від 17 грудня 2024 року, позивачу нараховано за червень 2024 року - 26133,17 грн, за липень 2024 року - 26777,75 грн., всього 52910,92 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 днів. Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 867,39 грн (а.с. 31).
Позивача звільнено зі служби з 26 серпня 2024 року, а остаточний розрахунок проведено 16 листопада 2024 року, відтак середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу, а саме з 27 серпня 2024 року по 16 листопада 2024 року - 80 днів.
Таким чином, за період з 27 серпня 2024 року по 16 листопада 2024 року середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача складає 69391,20 грн (середньоденна заробітна плата 867,39 грн х 80 кількість днів затримки розрахунку).
За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 27 серпня 2024 року по 16 листопада 2024 року, в розмірі 69391,20 гривні.
У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко