22 січня 2025 рокум. Ужгород№ 260/8802/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії,-
Адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), яким просить суд, яким просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 16 серпня 2023 року по 29 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
2. Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 16 серпня 2023 року по 29 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
3. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
4. Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
21 січня 2025 року від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду.
В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає, що на момент пред'явлення позивачем цього позову частиною другою статті 233 КЗпП України встановлювався тримісячний строк звернення до суду, який слід обчислювати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Відповідач зауважив, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.08.2023 року №952-ос позивача з 16.08.2023 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте з позовом звернувся лише 31.12.2024 року, а отже, пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою та другою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом, відповідно до матеріалів позовної заяви було встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.08.2023 року №952-ос позивача з 16.08.2023 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте з позовом звернувся лише 31.12.2024 року.
В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду.
З матеріалів справи вбачається, що 29.11.2024 року позивачу здійснено виплату недоотриманих при звільненні сум в розмірі 153114,95 грн.
Враховуючи приписи ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, позивач просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 16.08.2023 по 29.11.2024, оскільки виплата недоотриманих при звільненні сум була проведена лише 29.11.2024, шляхом перерахування коштів на його банківську карту.
Суд зауважує, що не можна ототожнювати поняття заробітної плати та складових, які входять до неї та середній заробіток у разі порушення строків виплати заробітної плати.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду по справі №755/12623/19 викладених у постанові суду від 08.02.2022, в якій зазначено: - «Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
У Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону №108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц (провадження №14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року у справі №6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі №6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі №6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі №311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі №202/4914/16-ц.».
Відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду по справі №160/914/23 від 07.09.2023: - «Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п'ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
З огляду на наведені міркування можна дійти висновку, що оскільки виплата недоотриманих при звільненні сум позивачу фактично здійснено 29.11.2024, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку такої виплати розпочав свій відлік 30.11.2024.
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Даний адміністративний позов було подано позивачем до суду 30.12.2024 року через підсистему «Електронний суд», тобто відповідно до приписів КАС України та вищезазначених висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, позивачем не було пропущено місячний строк звернення до суду.
За наведений обставин у сукупності, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, -
Клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст.256 КАС України.
СуддяЯ. М. Калинич