22 січня 2025 року м. Житомир справа № 240/17638/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середньомісячного заробітку,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення суми середньомісячного заробітку за період з 03 серпня по 21 серпня 2024 року у сумі 25034,40 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у день звільнення відповідач не провів повний розрахунок, не виплативши грошове забезпечення. Остаточний розрахунок проведений відповідачем 21 серпня 2024 року шляхом виплати 13 серпня 2024, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача у сумі 1171209,90грн та 21 серпня 2024 року у сумі 11438,71 грн, однак без виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також із утриманням військового збору з виплаченої суми, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 19 вересня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду: довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за червень та липень 2024 року; інформацію про сум (складові, види грошового забезпечення), виплачених позивачу 13.08.2024 (1171209,90 грн) та 21.08.2024 (11438,71 грн).
До суду 28.10.2024 надійшов відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що відповідно до вимог частини 2 статті 4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці для установ і організацій, що фінансуються з бюджету є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
До відзиву відповідач долучив витребувані судом документи.
У період з 06.12.2024 по 25.12.2024 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира №177 В/ч НОМЕР_2 від 03 серпня 2024 року №232 позивача звільнено у запас та виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 з обіду 03 серпня 2024 року.
Грошове забезпечення було зараховано на рахунок позивача 13 серпня 2024 року, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача у сумі 1171209,90 грн та 21 серпня 2024 року у сумі 11438,71 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк».
У зв'язку з не проведенням відповідачем виплати середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України №2011-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як установлено судом, позивачу при звільненні та виключенні з 03 серпня 2024 року зі списків особового складу відповідачем не було в повному розмірі виплачено грошове забезпечення. Така виплата проведена лише 13 серпня 2024, шляхом перерахувапння коштів на банківський рахунок позивача у сумі 1171209,90 грн та 21 серпня 2024 року у сумі 11438,71 грн.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є період 04 серпня 2024 року по 20 серпня 2024 року.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки №843/3698/1 від 21 жовтня 2024 року, наданої відповідачем, грошове забезпечення позивача за останні два повних місяця служби (червень та липень 2024 року) складає 84839,70 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 1390,80 грн ( 84839,70 грн / 61 (кількість календарних днів)).
Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 23643,60 грн (1390,80 * 17 днів (кількість днів затримки розрахунку).
Отже, суд уважає належним способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 23643,60 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а не 25034,40 гривень як просить позивач, оскільки такий розрахунок проведено позивачем невірно.
Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд уважає, що позивач частково довела обставини протиправності дій відповідача щодо не проведення своєчасної виплати компенсації за речове майно у день звільнення та стягнення військового збору з указаної компенсації. Натомість відповідач в цій частині не довів правомірність своїх дій, а отже діяв нерозсудливо та у спосіб, що не передбачений нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середньомісячного заробітку.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно в розмірі 23643,60 (двадцять три тисячі шістсот сорок три) гривень 60 копійок.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
22.01.25