21 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/10645/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом НОМЕР_1 Прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) (далі - в/ч НОМЕР_2 , відповідач) про визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.09.2022 по 29.05.2024 у сумі 2336091,29 грн; зобов'язання здійснити нарахування і виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.09.2022 по 29.05.2024 у сумі 2336091,29 грн.
Позов обґрунтований тим, що позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 та на день звільнення зі служби, виключення зі списків частини та всіх видів забезпечення 26.09.2022 повного розрахунку він не отримала. Відповідач лише 29.05.2024 здійснив виплату грошового забезпечення у сумі 755913,89 грн (на виконання рішення суду від 10.11.2023 у справі №140/15788/23).
Позивач вважає, що оскільки відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), то відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.
З наведених підстав просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 поновлено позивачу пропущений з поважних причин строк звернення до адміністративного суду та прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, а також її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.72-76). В обґрунтування цієї позиції зауважив, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, введенням воєнного стану, переведення військової частини НОМЕР_2 на воєнний стан і залучення персоналу в/ч НОМЕР_2 разом з Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями утворених відповідно до законів України, до забезпечення оборони України, стримання та відсічі окупаційних військ російської федерації, захисту безпеки населення у районі ведення бойових дій на сході України, не вбачається умисних порушень з боку в/ч НОМЕР_2 встановлених строків виплати коштів позивачу.
Також відповідач наголосив на тому, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею.
Інших заяв по суті справи від сторін у встановленому порядку не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 , та наказом начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.09.2022 №386-ОС позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 3 часини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а наказом від 26.09.2022 №288-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26.09.2024 (а.с.22), дані обставини також встановлені судовим рішення у справі №140/15788/23.
Як встановлено судом рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі №140/15788/23 (залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2024) зокрема вирішено:
1) Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 26 вересня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2022 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
2) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату місячного грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 26 вересня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2022 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року їх виплати (з урахуванням раніше виплачених сум).
3) Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення у 2016-2017 роках із місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».
4) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2016-2017 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (з урахуванням виплачених сум).
5) Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у здійсненні перерахунку і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 06 травня 2016 року, з 05 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.
6) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 06 травня 2016 року, з 05 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.
7) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2022 року відповідно до абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
8) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 вересня 2022 року відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
9) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Як слідує з матеріалів справи 29.05.2024 на картковий рахунок позивача від відповідача надійшли кошти в сумі 755913,89 грн на виконання рішення суду у справі №140/15788/23 (а.с.12), дані фактичні обставини відповідачем не заперечуються.
Разом з тим спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Приписами пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
За правовим висновком, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яка була чинною до 18 липня 2022 року, далі - Закон №3248-IV) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга цієї статті - тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №640/9375/20, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у цьому випадку до спірних правовідносин з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд також враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, в якій зазначено, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як зазначалось вище, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 26.09.2022. Поряд з цим грошове забезпечення позивачу перераховано на картковий рахунок 29.05.2024. Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення.
За встановлених обставин у справі до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Порядок №100.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення №11741 за 2022 рік (а.с.21) виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за липень-серпень 2022 року (тобто за два останні повні місяці перед звільненням), становить 237050,00 грн (117671,60 грн + 119378,40 грн). Протягом цих двох місяців було 62 календарних дні, отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 3823,38 грн.
У постанові від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України, у цій справі є 26.09.2022 - дата звільнення позивача.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Водночас 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19 липня 2022 року - положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV) та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України уже в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону №3248-IV; у період з 19 липня 2022 року - норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону №2352-IX.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22.
Тож у розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні слід обраховувати з 26 вересня 2022 року (згідно з витягом з наказу позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 25 березня 2023 року включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Таким чином, під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 26 вересня 2022 року по 25 березня 2023 року суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, що становить 181 день. Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 692031,78 грн (3823,38 грн х 181 календарний день).
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 692031,78 грн. (у межах шести місяців). Відтак позовні вимоги слід задовольнити частково.
Також слід зазначити, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, обов'язком роботодавця та працівника є відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при прийняті даного рішення.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не підтвердив правомірність своїх дій, натомість позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому позов належить задовольнити частково.
Відтак, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір останнім сплачено не було.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дій НОМЕР_1 Прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін (військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середньє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 692031,78 грн (шістсот дев'яносто дві тисячі тридцять одну гривню 78 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський