22 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/13497/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області про визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення про направлення ОСОБА_1 для проходження альтернативної (невійськової) служби в порядку, визначеному Законом України “Про альтернативну (невійськову) службу» №1975-XII від 12 грудня 1991 року та з урахуванням ст.35 Конституції України, ч.4 ст.1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та ст.2 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу».
Зобов'язання Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 для проходження альтернативної (невійськової) служби в порядку, визначеному Законом України “Про альтернативну (невійськову) службу» №1975-XII від 12 грудня 1991 року та з урахуванням ст.35 Конституції України, ч.4 ст.1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та ст.2 Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу» взамін призову на військову службу за мобілізацією під час воєнного стану.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до довідки від 04.11.2024 №266, виданої Релігійною організацією “Волинське обласне об'єднання церков євангелських християн-баптистів» позивач з 02 липня 2017 року та на даний час є членом Релігійної громади Церкви Євангельських християн-баптистів “Дім молитви» м. Луцька, Волинської області, яка входить до Волинського обласного об?єднання церков євангельських християн-баптистів, визнає віровчення Євангельських християн-баптистів та дотримується біблійних принципів і особистих переконань, які не дозволяють йому службу у війську, участь у військових та воєнних діях у той чи інший спосіб зі зброєю в руках.
07.11.2024 позивач через уповноваженого представника звернувся до Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області із заявою про прийняття рішення щодо направлення його для проходження альтернативної військової служби.
Однак, листом від 08.11.2024 №79/04-12/1-24 Луцькою районною державною (військовою) адміністрацією відмовлено в направленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження альтернативної (невійськової) служби з посиланням на те, що статтею 15 Закону України “Про військовий обов?язок і військову службу» передбачено, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров?я громадяни України чоловічої статті, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років. та старші особи, які не досягли 25-річного віку (зміни до Закону України “Про військовий обов?язок і військову службу» від 18.05.2024 року) і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки у разі, якщо його буде призвано на військову службу під час мобілізації то він набуде статусу військовослужбовця та буде проходити військову службу, що унеможливить реалізацію його права на отримання направлення на альтернативну (невійськову) службу.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Одночасно із подання позовної заяви, представником позивача було подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 26.11.2024 в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, відмовлено повністю.
У відзиві на позовну заяву від 05.12.2024 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про альтернативну службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. Цим Законом також визначено, що таку службу проходять на підприємствах, в установах, організаціях, діяльність яких пов'язана з соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України. Строк альтернативної служби є більшим за строк строкової у 1,5 рази. Час перебування громадянина на альтернативній службі зараховується до його страхового стажу.
Отже, на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу та особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням.
Альтернативна служба (а саме її застосування) є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час. Заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни українським законодавством не передбачена.
Звертає увагу на те, що право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність, легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб, пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст.9 Конвенції та ст.35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Крім того, згідно з положеннями частині третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків.
Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
У відповіді на відзив представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити.
Ухвалою суду від 24.12.2024 в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, відмовлено повністю.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також, згідно довідки від 04.11.2024 №266, виданої Релігійною організацією “Волинське обласне об'єднання церков євангелських християн-баптистів» ОСОБА_1 з 02 липня 2017 року та на даний час є членом Релігійної громади Церкви Євангельських християн-баптистів “Дім молитви» м. Луцька, Волинської області, яка входить до Волинського обласного об?єднання церков євангельських християн-баптистів.
07.11.2024 позивач, у зв'язку із тим, що визнає віровчення Євангельських християн-баптистів та дотримується біблійних принципів і особистих переконань, які не дозволяють йому службу у війську, участь у військових та воєнних діях у той чи інший спосіб зі зброєю в руках, через уповноваженого представника звернувся до Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області із заявою про прийняття рішення щодо направлення його для проходження альтернативної військової служби.
Луцька районна державна (військова) адміністрація листом від 08.11.2024 №79/04-12/1-24 відмовила в направленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження альтернативної (невійськової) служби з посиланням на те, що статтею 15 Закону України “Про військовий обов?язок і військову службу» передбачено, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров?я громадяни України чоловічої статті, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років. та старші особи, які не досягли 25-річного віку (зміни до Закону України “Про військовий обов?язок і військову службу» від 18.05.2024 року) і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу.
Позивач вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до частин першої та другої статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За приписами частини першої статті 4 Закону України “Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі - Закон №1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Згідно із частинами першою-третьою статті 17 Закону №1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону №3543-XII визначено поняття “мобілізація» та “особливий період», відповідно до яких:
мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація згідно ч.2 ст.4 Закону №3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною 5 ст.4 Закону №3543-XII визначено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Відповідно до ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України “Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.2022 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Разом з цим, у відповідності до частини 5, 9 ст.1 Закону №2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно змісту частини 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До видів військової служби, згідно із частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом (частина дванадцята статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами частин першої, п'ятої статті 27 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Запас військовозобов'язаних поділяється на першу і другу категорії. До запасу першої категорії належать військовозобов'язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність. До запасу другої категорії належать військовозобов'язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби. Військовозобов'язані, зараховані до запасу другої категорії, у разі здобуття під час перебування в запасі або служби у військовому резерві військово-облікової спеціальності переводяться до запасу першої категорії.
За змістом частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною 6 ст.22 Закону №3543-XII встановлено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Відповідно до ч.3 ст.39 Закону №2232-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Згідно із пунктом 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 №1153 (далі - Положення №1153) цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
За підпунктом 1 пункту 252 Положення №1153, у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду: проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Відповідно до положень пункту 253 Положення №1153, призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України. Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Про призов громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та призначення на посади командири військових частин інформують територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання (перебування) цих громадян до призову на військову службу та посадову особу, до номенклатури призначення якої належить посада, на яку призначено призваного громадянина. Про призов громадян на військову службу територіальні центри комплектування та соціальної підтримки письмово повідомляють державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких зазначені громадяни працювали, навчалися або були зареєстрованими як безробітні.
З 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який діє по цей час.
Пунктами 1-4 Указу Президента України № 69/2022 у зв'язку з військовою агресією російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. У разі збройної агресії проти України Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ. Призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Військова служба за призовом під час мобілізації є видом військової служби, початком проходження якої вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом.
Щодо посилання позивача на те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, через належність до релігійних організацій переконання яких забороняє користуватись зброєю, внаслідок чого виконання військового обов'язку таких має бути замінене проходженням альтернативної (невійськової) служби, суд зазначає наступне.
Правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою) унормовано положеннями Закону України від 12.12.1991 №1975-XII “Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон №1975).
Так, відповідно до положень ст.1 цього Закону альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено ч. 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу згідно зі ст.2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
За змістом ч.1 ст.1 Закону №1975 альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у ст.15 Закону України від 25.03.92 №2232-XII “Про військовий обов'язок та військову службу», віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Ст.9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, усупереч доводів позову, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).
Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст.35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст.9 Конвенції та ст.35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст.1 Закону №2232-XII - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до ст. 2 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі ст.17 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII “Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі №601/2491/22.
При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності у позивача будь-яких підстав чи обставин, що надають йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А тому, беручи до уваги наведене вище, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст.ст.90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Луцької районної державної (військової) адміністрації Волинської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Луцька районна державна (військова) адміністрація Волинської області (43016, м. Луцьк, Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425).
Суддя Ю.Ю. Сорока