про залишення позову без розгляду
21 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/12848/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Смокович В. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020 по 07.02.2023 року із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704 року; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплати грошового забезпечення позивача за період з 31.01.2020 по 07.02.2023 року із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704 року про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 року у відповідності до вимог статей 43,63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з розміром окладу за посадою і окладу за військовим званням розрахованим до прожиткового мінімуму на 2020-2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премія з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 26).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишено без руху та надано п'ять днів для усунення недоліків позовної заяви з дня її вручення (арк. спр. 36-37).
До суду 17.01.2025 надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не мав реальної можливості своєчасно реалізувати право на звернення до суду через військові дії, які призвели до тривалого часу надання відмови зі сторони ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також просить врахувати, що в перші дні після його звільнення з роботи, він здійснював волонтерську діяльність та організовував допомогу Збройним Силам України, що, на його думку, є важливішим ніж забезпечувати позов до суду, тому просить поновити строк звернення до суду (арк. спр. 40-43).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно залишити без розгляду, виходячи з такого.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Втім положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 19 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX поширюється на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Тобто, з 19.07.2022 для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України).
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин.
Це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був прив'язаний до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
За змістом позовної заяви правовідносини з ІНФОРМАЦІЯ_3 припинені 07.02.2023, про що свідчить долучений до позовної заяви витяг з наказу тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.02.2023 №43, відповідно до якого позивач виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення (арк. спр. 18).
На момент виключення позивача зі списків особового складу діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка обмежувала строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячним строком.
Отже, після ознайомлення із наказами про виключення зі списків частини та проведення розрахунку уважається, що позивач повинен був дізнатися про те, що йому не було виплачено грошове забезпечення у відповідному розмірі (зокрема, за попередні періоди).
Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 25.10.2024, тобто із пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовом в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до суду.
У постанові Верховного Суду в справі від 29.09.2022 № 500/1912/22 зазначено, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, що безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач посилається на введення з 24.02.2022 на території України воєнного стану та участь у волонтерській діяльності.
Водночас згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Таким чином, сам лише факт дії воєнного стану не є достатнім для поновлення пропущених процесуальних строків. Відповідно, аргументів, що ґрунтуються винятково на факті наявності війни з російською федерацією та факті запровадження воєнного стану на території України, недостатньо вони також мають бути підкріплені фактами щодо наслідків повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.
Стосовно посилання позивача на те, що він, як колишній військовослужбовець та волонтер, не мав можливості своєчасно звернутися до суду з цим позовом, суд зазначає, що доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано.
Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність тієї чи іншої обставини. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.
Суд зазначає про те, що у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 13.02.2024 у справі №140/9165/23.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, тому суд не визнає причини пропуску строку поважними та не вбачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду.
Наведені позивачем причини пропущення строку на звернення до суду не дають підстав для визнання їх поважними та поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач, на думку суду, мав об'єктивну можливість своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Додатково, суд звертає увагу при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду і на практику Європейського суду з прав людини. У справах Стаббігс та інші проти Великобританії, Девеер проти Бельгії, суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки судом після відкриття провадження в даній адміністративній справі виявлено факт пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду, тому, відповідно до пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає даний позов без розгляду.
Отож, враховуючи те, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивач не надав, тому суд дійшов висновку, що підстави вказані ним у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду визнані судом неповажними, відтак суд залишає позовну заяву без розгляду на підставі частини третьої статті 123, пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України.
Керуючись частинами першою, другою статті 122, частиною третьою статті 123, пунктом восьмим частини першої статті 240, статтями 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду за захистом порушених прав та законних інтересів, вказані у заяві від 17 січня 2025 року неповажними.
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.І. Смокович