м. Вінниця
20 січня 2025 р. Справа № 120/10743/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни, розглянувши письмово заяву про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 19.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
У строк встановлений судом відповідач подав відзив на позовну заяву. Одночасно із відзивом відповідач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. В обґрунтування своїх доводів відповідач вказує, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. Відповідач вважає, що дізнавшись про порушення своїх прав невиплатою в повному обсязі індексації грошового забезпечення, позивач, з огляду на приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, мала би звернутись до адміністративного суду за захистом свого права протягом місяця.
Відтак, на думку відповідача, вказаний позов слід залишити без розгляду.
Вирішуючи подану відповідачем заяву, суд виходить з наступного.
Так, у позовній заяві позивач вказує на протиправні дії відповідача щодо невиплати за період з 15.04.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року та щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.04.2019 з урахуванням вимог абз. 4-6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 за № 1078
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п'ята указаної статті Кодексу).
Натомість ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті суд вказує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зворотної дії закону в часі. Зокрема, у рішенні від 05.04.2001 у справі №3-рп/2001 (справа про податки) Конституційний Суд України дійшов висновку, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи зазначене тлумачення норм статті 58 Конституції України Конституційним Судом України суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин Закон №2352-IX не набрав чинності, тому у даному випадку належить застосовувати положення статті 233 КЗпП України у редакції станом до 19.07.2022, згідно з якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та Сьомого апеляційного адміністративного суду у постановах від 24.05.2023 року у справі № 240/34654/22, від 24.05.2023 року у справі №240/33682/22, від 22.12.2023 року у справі №560/16391/23.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не пропущено визначений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, у зв'язку із чим в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, -
В задоволені заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна