Справа № 704/81/25
Номер провадження № 1-кс/704/1/25
22 січня 2025 р. м. Тальне
Слідчий суддя Тальнівського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Тальнівського районного суду Черкаської області заяву ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про незаконне позбавлення волі особи,
До слідчого судді Тальнівського районного суду Черкаської області надійшла заява ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про незаконне позбавлення волі особи з вимогами вжити заходів до звільнення ОСОБА_5 позбавленого свободи та безпідставно утримуваного у відділі №3 (м. Тальне) ІНФОРМАЦІЯ_1 , за відсутності будь-якого судового рішення про затримання чи тримання під вартою.
Свою заяву ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що 16.01.2025 близько 10.30 год. на мобільному блок-посту, поблизу м. Тального Черкаської області безпідставно затримано ОСОБА_5 , після чого із застосуванням заходів психологічного і фізичного впливу він був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 16.01.2025 з 17.25 год. ОСОБА_5 перебуває у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак тригодинний термін затримання, передбачений ст. 262 КУпАП вже сплив, а його продовжують і надалі безпідставно утримувати у приміщенні вказаного РТЦК та СП.
В судове засідання ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_4 не з'явились.
Прокурор в судовому засіданні вимоги скарги не визнав та висловив міркування, що процедура обмеження ОСОБА_5 у праві вільного пересування пов'язана з його мобілізацією, даний випадок не відноситься до незаконного обмеження чи позбавлення волі в порядку КПК України, а тому права ОСОБА_5 в порядку ст.206 КПК України судовому захисту не підлягають.
В судовому засіданні представник поліції ОСОБА_6 пояснив, що дійсно, на мобільному блокпосту поблизу м. Тального був зупинений ОСОБА_5 . Після перевірки документів, йому було запропоновано проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він погодився та на власному автомобілі самостійно поїхав до місця находження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Жодного фізичного чи психологічного тиску до ОСОБА_5 не застосовувалось.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_5 без жодного фізичного чи психологічного тиску був доставлений в приміщення РТЦК та СП для уточнення його даних. Після перевірки документів його було направлено на проходження ВЛК. 17.01.2025 він пройшов ВЛК і наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №18 був призваний та направлений для проходження військової служби під час загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ). Ані утримання, ані затримання ОСОБА_5 не вчинялось, натомість його сповістили, розмістили та у встановленому порядку призвали на військову службу за мобілізацією, а процедура такого призову не є добровільною та не залежить від волі особи, яка призивається. ОСОБА_5 не утримувався незаконно у ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відносно нього виконувались встановлені законом процедури призову під час мобілізації, і на даний час він перебуває на службі.
Заслухавши пояснення та міркування учасників судового розгляду скарги, дослідивши надані сторонами матеріали, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Відповідно до довідки №46 військово-лікарської комісії солдату запасу ОСОБА_5 проведено медичний огляд ІНФОРМАЦІЯ_1 16 січня 2025 року.
Як вбачається з Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №18 від 17.01.2025 «Про призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» вбачається, що солдат ОСОБА_5 був призваний та направлений для проходження військової служби під час загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до п.п.10, 18 ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні; кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Згідно з ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Виходячи з вищезазначених положень законодавства, розгляду в порядку ст.206 КПК України підлягають скарги, які виникають із кримінально-правових відносин, що стосуються порядку притягнення осіб до кримінальної відповідальності у зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_5 у період з 16 по 17 січня 2025 року не затримувався працівниками відділу №1 Звенигородського РВП УМВС в Черкаській області в рамках кримінального процесуального та адміністративного законодавства України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Як встановлено у п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України.
Аналіз змісту положень статті 206 КПК України свідчить про те, що у розумінні цієї норми незаконним затриманням особи є її тримання під вартою, позбавлення свободи без судового рішення, або незвільнення з-під варти після внесення застави. Натомість службові особи територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції.
Судом встановлено, що у даному випадку має місце незгода ОСОБА_4 з діями уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , пов'язаними з призовом її чоловіка ОСОБА_5 на військову службу по мобілізації. Відтак, ОСОБА_5 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
У відповідності до ст.ст.22, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань. Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах, або у строки, визначені командирами військових частин.
У п.59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суду з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя».
Суд констатує, що призов громадянина на військову службу під час мобілізації не є позбавленням особи права на свободу, а є обов'язком громадянина України, передбаченим ст.65 Конституції України, відтак, не є незаконним утриманням особи.
Враховуючи наведені обставини, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування у даному випадку положень ст.206 КПК України та ухвалення рішення про звільнення ОСОБА_5 як особи, позбавленої свободи.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу ОСОБА_4 на те, що у разі порушення прав чи інтересів її чоловіка ОСОБА_5 службовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаних з мобілізацією, судовий захист таких прав здійснюється в порядку адміністративного судочинства, шляхом звернення до компетентного адміністративного суду з відповідним позовом, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень - до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Суд також приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування положень ч.6 ст.206 КПК України та призначення невідкладного судово-медичного обстеження ОСОБА_5 , оскільки як вбачається зі змісту вказаної норми, підставою її застосування є заяви особи під час будь-якого судового засідання про застосування до неї фізичного насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі, і метою такого судово-медичного обстеження є фіксація можливих тілесних ушкоджень, що утворились внаслідок застосування до особи такого насильства. Проте підчас судового розгляду даної скарги ОСОБА_4 не находило інформації про спричинення ОСОБА_5 побоїв чи заподіяння йому тілесних ушкоджень.
Разом з тим, слідчий суддя вважає за необхідне направити матеріали даної справи Звенигородському районному відділу поліції Головного управління національної поліції в Черкаській області для вирішення питання про правомірність дій уповноважених осіб при обставинах, викладених в поданій до суду заяві.
Керуючись ст.ст.2, 3, 24, 26, 206, 305, 309 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні заяви ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про незаконне позбавлення волі особи відмовити.
Матеріали справи направити Звенигородському районному відділу поліції Головного управління національної поліції в Черкаській області для вирішення питання про правомірність дій уповноважених осіб при обставинах, викладених в поданій до суду заяві.
У відповідності до ст.309 КПК України, дана ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1